Корупція безсмертна й дістає навіть полеглих героїв

Вони мріяли після його повернення з Донбасу побудувати власний будиночок біля гаю чи поблизу ставочка і жити спокійно. Але плани щасливого подружного життя перекреслила смерть чоловіка-розвідника на полі бою. Чи відчувала тоді вдова військовослужбовця, що вже через рік вона буде лити сльози не лише через смерть полеглого в бою 40-річного чоловіка, а ще й через знущання та приниження з боку чиновників Полтавської районної державної адміністрації та виконкому Супрунівської сільської ради? 

“Сповіщаю Вас зі скорботою про те, що Ваш чоловік капітан Максимов Олександр Євгенович, 14 вересня 2014 року загинув внаслідок отримання вогнепального поранення під час участі в антитерористичній операції. Це сповіщення є документом для порушення клопотання про призначення пенсії (допомоги) і надання пільг, установлених законодавством України. ТВО військового комісара Полтавського об`єднаного міського військового комісаріату Чекрізов С.І. 16 вересня 2014 року”. 

Отримавши це сповіщення, Оксана Іванівна зблідла, наче стіна, в очах потемніло. Вона плакала й не хотіла вірити, що її коханого Саші, з яким прожили 20 років, уже немає на світі. Не вірилось, що він уже ніколи не підійде до неї, не скаже ласкавого слова, не поцілує… 

Десь через місяць вдову відвідала комісія Полтавської райдержадміністрації та сільський голова, поспівчували, навіть тисячу гривень матеріальної допомоги виплатили. Під будівництво будинку виділили ділянку. Правда, ділянка та розташована фактично на смітнику за 50 м від залізничної колії. Тож довелося відмовитися. Попросила гектар землі, як для інших учасників АТО, але сільський голова відмовив, сказав, що немає вільних земель. У той же час родичам загиблого пізніше за Максимова О.Є. бійця гектар землі надали. Переважній більшості живих учасників АТО по одному гектару землі теж перепало. То чому одним дають, а іншим – ні? Оксана Іванівна не вірила односельцям, коли ті їй прямо говорили, що треба через довірених осіб дати хабара чиновникам. Інакше, мовляв, ніколи не отримаєш – ні квартири, ні землі. Натомість Оксана Іванівна кинулася збирати документи, бо їй запропонували стати на облік для отримання квартири за рахунок бюджетних коштів. 

Невдовзі Максимову О.І. було внесено до Єдиного державного реєстру пільговиків і поставлено на квартирний облік. Довідка Полтавської РДА No 04-21/5786 від 23.09.2015 року, підписана начальником управління соціального захисту населення О.Б.Носенко, підтверджує, що вдова військовослужбовця, код кат. 85, Максимова Оксана Іванівна, зареєстрована в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків, облікова картка No6347. І що ж далі? Уже наступного дня вдову… зняли з квартирного обліку.

Комісія управління соціального захисту населення Полтавської РДА розглянула справу Максимової О.І. і склала “протокол про щось”. З цим протоколом Максимову не ознайомили, на засідання комісії не запросили. Як це розуміти? Може, в протоколі так прямо – не дала гроші?

Зате той таємний протокол став підставою для рішення виконкому Супрунівської сільської ради No251 від 24 вересня 2015 року про зняття Максимової О.І. з квартирного обліку: “Розглянувши протокол засідання районної комісії з питань забезпечення житлом осіб, які безпосередньо брали участь в антитерористичній операції, за рахунок коштів державного бюджету No1 від 16.06.2015 року, керуючись п.2 ст.30 Закону України “Про місцеве самоврядування” та Житловим кодексом України, виконком Супрунівської сільської ради вирішив: зняти з квартирного обліку Максимову Оксану Іванівну. Сільський голова В.І.Богатир”. Саму Максимову О.І. на засідання виконкому не запросили. Чи це не знущання? Розглядати таке серйозне питання і не запросити вдову учасника бойових дій, капітана-розвідника! Формальною підставою, за чутками, стала смерть батька Максимової в 2003 році. Бо якщо батько помер, то відкрилась спадщина. Але ж за українським законодавством громадянин набуває право власності на нерухоме майно лише після реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Чи про це чиновникам невідомо? 

…До Дня Збройних сил Украйни в Полтавському об`єднаному військкоматі вручали нагороди учасникам бойових дій. Нагороди загиблим отримували їхні найближчі родичі. Квіти та наказ про присвоєння позачергового військового звання (посмертно) капітану Максимову – майора, серед інших, отримала його вдова, Оксана Іванівна. Згорьована жінка одразу ж після урочистостей відвезла квіти, вручені у вій-ськкоматі, на Алею героїв центрального цвинтаря. А після цього пішла на судове засідання, де на неї вилили чергову порцію бруду, бо Полтавська районна державна адміністрація у своїх запереченнях на позов Максимової звинуватила вдову в підробці документів. 

Максимова змушена була звернутися до суду з адміністративним позовом про відміну ганебного рішення виконкому Супрунівської сільської ради. Полтавський райсуд 23 листопада 2015 року виніс ухвалу про відкриття провадження в рамках Кодексу адміністративного судочинства, навіть відбулося два судових засідання. Правда, ні сільський голова Богатир В.І., ні начальник управління соціального захисту Полтавської РДА Носенко О.Б. в судове засідання не з’явились, не повідомивши суд про причини неявки. Та, схоже, про “потрібне” рішення потурбувались. Бо 12 січня 2016 року суд раптом вирішує закрити провадження, бо справу, виявляється, потрібно розглядати в рамках Цивільного кодексу. Однак Оксана Максимова вирішила не спинятися й боротися далі.

Ця історія вкотре підтверджує, що полтавські чиновники байдужі до чужого горя. На нашу думку, вони розраховували отримати кошти від удови, а коли не вийшло – зняли її з квартирного обліку. Але ж капітан Максимов загинув, захищаючи не лише нашу державу, а й благополуччя цих чиновників! На жаль, доводиться констатувати, що корупція в Україні безсмертна, вона дістає навіть полеглих на полі бою героїв. 

Валентин ВОЛОШИН, голова правозахисної організації “Солідарність”, представник Максимової О.І.