Учителька Кременчуцького ліцею № 5 імені Тараса Шевченка Олена Большакова ввійшла до п’ятдесятки найкращих учителів України за версією премії Global Teacher Prize Ukraine 2025. Вона вважає, що головне в її роботі – прищепити учням бажання вчитися та робити навчання легким і цікавим. Про свій педагогічний шлях вона розповіла «Полтавській думці».
Свого часу саме батьки запропонували Олені опанувати професію вчителя. Зараз жінка вже має 22 роки педагогічного стажу.
– Із самого дитинства я мріяла бути лікарем, але життя внесло свої корективи, і у шістнадцять років я вступила до педагогічного коледжу, – згадує наша співрозмовниця.
Вона закінчила педагогічний коледж із відзнакою, пропрацювала там рік, а тоді перейшла у ліцей № 5. Кременчуківка зізнається: якщо зараз хтось її запитає, чи хоче вона змінити професію, то відповідь буде «ні». Бо вона вже не уявляє себе поза професією вчителя.
– Починаючи працювати з дітьми початкових класів, я знаю, що в них немає таких можливостей узяти участь в олімпіадах, конкурсах, наукових роботах, як у середній та старшій школах. Тому побачити результати моєї роботи можна, прийшовши в клас. Але мої діти, йдучи в середню школу, мають дуже гарний, міцний фундамент. І вже там вони стають переможцями.
Освітянка розповідає, що з учнями початкової школи бере участь у різних заходах, подорожах, екскурсіях. Торік перший клас Олени Большакової доєднався до всеукраїнського флешмобу «Шевченківське читання» та створив пластиліновий мультфільм.
– Також ми взяли участь у роботі МАН (Мала академія наук – ред.), яка посіла третє місце всеукраїнського рівня. Це був довготривалий проєкт: діти рахували, скільки води пили, досліджували питання, як впливає кількість води на стан рослини. А ще вони провели разом зі мною проєкт-дослідження «Що знаходиться на поверхнях?», ми спостерігали за ростом плісняви й грибів, які за допомогою маркерів взяли з необроблених частин поверхонь класу.
Учителька зазначає, що в кожного набору учнів – свій напрям, бо всі діти різні:
– У мене був набір, якому хотілося все більше читати, був набір математиків, зараз у мене набір дітей, які хочуть досліджувати. Програмовий матеріал я вичитую їм повністю, і до нього додається напрям, який цікавий дітям.
Щоб діти хотіли вчитися, освітянка шукає нестандартні підходи, а не просто монотонне сидіння, читання книжок і написання в зошиті. Також допомагає розповідати дітям наперед, що буде далі у процесі навчання, тоді їм легше сприймати матеріал.
– Я зараз працюю за науково-педагогічним проєктом «Інтелект України», він дає мені можливість більш поглиблено вивчати теми. І цей набір дітей із задоволенням це сприймає, для них ця програма йде на радість. Якщо взяти попередній напрям – НУШ, там було багато тематичних днів. Діти з задоволенням брали участь в роботі в групах, багато що досліджували. Як у вчителя в мене багато різних методик, технологій, які я завжди підбираю під необхідний напрям дітей, під урок, під настрій, під свято.
Коли стартує перший клас, Олена Большакова завжди пояснює батькам, що найважче – це перші 100 днів, коли триває адаптація до школи.
– І ми повинні зробити все, щоб жодна сльозинка не впала з дитячих оченят. Моє завдання – не просто вкладати знання в учнів. Моє завдання – розвивати їхнє критичне мислення, допомогти їм розкритися, прищепити їм бажання вчитися, щоб дитина бігла у школу і в неї горіли очі.
Наша співрозмовниця згадує, що коли була маленькою, їй у школі не все вдавалося, і вона дуже плакала над зошитами.
– Тоді бабуся сказала мені: «Навчатися треба так, наче ти співаєш». Її фразу я зрозуміла вже в педагогічному коледжі. Це коли навчатися легко, від навчання відчуваєш підйом настрою і бажання рухатися вперед. І моє завдання – навчити дітей любити школу й навчатися з легкістю.
Щоб заохотити учнів до навчання, Олена Большакова з перших днів хвалить їх за досягнення та показує дітям, чому школа – це цікаво.
– Я пояснюю це не словами, а діями. І вони втягуються у процес, з задоволенням роблять завдання, коли бачать свій результат. Їх постійно хвалять, вони відчувають позитив і йдуть далі, не зупиняються. Коли учні справляються, батьки з задоволенням ведуть їх у школу. А коли школа без сліз, а навчання для дітей легке, я отримую моральне задоволення.
Олена Большакова розповідає, що в першому класі протягом трьох уроків робить більш ніж десять тисяч кроків.
– Звичайно, втомлююся. Але в кожного вчителя є свої правила й моменти, де треба зупинитися, відпочити, щоб не допустити вигорання – допомагають хобі, спорт, пробіжки, улюблена їжа, що завгодно. Бо насправді з вигорання назад повернення немає. Якщо вже вигорів, то з собою впоратися складно.
Олена Большакова поділилася своїм досвідом роботи в онлайн-режимі.
– Коли почалася війна, ми опинилися в онлайні. У мене був другий клас. Найскладнішим викликом стали уроки з розвитку мовлення. Зазвичай вчитель підходить до дитини, зазирає в зошит, допомагає і говорить, що виходить краще, що гірше. Але ж я не можу контролювати дитячий зошит, перебуваючи онлайн.
Наша співрозмовниця каже, що почала шукати вправи, які дадуть змогу вчити дітей онлайн і не дадуть їй вигоріти як вчительці.
– Траплялося таке, що я 3-4 години готую якісь види роботи, а ці вправи не проводжу, бо була тривога чи вимкнення світла. Це дійсно призводить до вигорання вчителів, коли вкладаєшся емоційно у щось, але використати не можеш, опускаються руки, з’являється зневіра.
Тоді освітянка зрозуміла, що їй потрібні такі вправи, які сприятимуть розвитку мовлення та заохочуватимуть дітей до навчання, але не забиратимуть багато часу і не потребуватимуть великого обсягу підготовки. Рішенням став курс вправ зі сторітелінгу.
– Зі сторітелінгом ми пройшли другий клас, далі продовжили в третьому, розширюючи знання дітей, а в четвертому – вийшли на проєкт «Я автор» і зробили з дітьми свою власну книгу, – ділиться досвідом педагогиня.
Так, кожна дитина у класі протягом 35 уроків розвитку мовлення писала різні твори – детективи, комікси, страшилки, казки, байки, есе та інші.
– Наприкінці четвертого класу у кожної дитини залишився зошит із їхніми малюнками та записами. А я задумалася над здійсненням мрії – звернулася до видавництва і мені надрукували посібник у вигляді зошита з завданнями. Тепер цим посібником можуть користуватися інші вчителі. Не можу сказати, що ці всі вправи вигадані мною. Просто користуючись інтернетом, майстеркласами, я зібрала їх в один курс.
Торік Олена Большакова проводила майстерклас зі сторітелінгу для вчителів Полтавської області, а цьогоріч презентувала свій курс на Global Teacher Prize Ukraine.
– На майстеркласі було досить багато людей, вони слухали, ставили питання. Дехто з колег надав фідбек, що вони задоволені, спробували й у них все вийшло. Я була рада. Я ділюся своїми напрацюваннями, викладаю їх на платформі «Всеосвіта» в повному доступі.
Окрім того, під час роботи онлайн вчителька початкових класів переглянула майстерклас щодо створення відеоуроків і почала знімати власні для своїх учнів.
– Коли ми вперше вийшли на онлайн через коронавірус, у мене був четвертий клас, випускний. Як передати дітям потрібну інформацію? Я писала для своїх дітей відеоуроки, викладала їх у ютубі й на платформі дистанційної освіти. То перегляди йдуть навіть сьогодні.
Один з уроків Олени Большакової про середнє арифметичне число посів перше місце на онлайн-фестивалі «Золотий фонд уроків Полтавщини» в номінації «Відеоурок».
Учителька початкових класів каже, що працювати онлайн було неважко, це просто був новий досвід. Різниця тільки в тому, що немає змоги планувати так, як раніше, бо потрібно підлаштовуватися під ситуацію.
– Наприклад, у мене повинно було пройти два уроки, але через тривогу буде один. Отже, я повинна їх об’єднати, щось додати, щось прибрати, так пояснити, щоб діти не відчули навантаження через поєднанні цих тем. Зрозуміло, що це змінює моє бачення освітнього процесу як вчителя.
Уроки, які випадають, вона не дає дітям на самостійне опрацювання, вважає, що має все одно їх навчити сама. Які б зміни в освіті не відбувалися, як учителька початкових класів Олена Большакова ставить перед собою завдання навчити дітей вчитися, читати, писати, говорити, спілкуватися, відстоювати власну думку, розуміти, чого прагнеш, формувати мрію.
– Я працювала в різних програмах, але всі вони мають головну мету – формувати людину. Я завжди кажу своїм маленьким учням: «Поки дорослі відстоюють нашу незалежність, ви готуєтеся будувати майбутнє України». Я їм постійно нагадую про те, що вони сьогодні, сидячи за партами, готуються бути найкращими у своїй професії.
На запитання, чи відрізняються різні покоління дітей, яких вона вчила, Олена Большакова відповіла:
– Діти залишаються дітьми. Вони хочуть бути щасливими, бачити поруч маму й тата, приходити до школи спілкуватися – який рік не візьми. Але якщо мій найперший набір радів просто монітору комп’ютера, де ми могли щось подивитися, з інтернетом було досить важко, то сьогодні в наших дітей вже інші можливості.
Та все ж кременчуківка вважає, що зовсім однаковими психологічно діти різних поколінь бути не можуть, адже зараз війна змінила життя українців:
– У перших наборів було більш щасливе дитинство, бо нині, у важкий воєнний період, у наших дітей кожна хвилинка – це хапайся, живи, будь щасливим тут і зараз. Але й зараз очі у них блищать. Вони з радістю кричать «Олена Анатоліївна!», обнімаються зранку, коли йду коридором. У моїх дітей щоранку є ритуал – вітання зі мною. Вони чекають у дверях, коли я буду йти, біжать до мене, оббігають навколо, обнімають і знову направляються до класу.
«Полтавська думка» запитала в педагогині, чи правда, що сучасні діти мають менше бажання вчитися, ніж їхні попередники.
– Якщо дитина лінива й не хоче працювати, вона не працювала 20 років тому і не працює зараз. Хоча на сьогодні додалося скільки варіантів, щоб захопити дитину максимально! – відповіла вона.
Олена Большакова у 2022 році стала фіналісткою Всеукраїнського освітньо-методологічного відбору «РодовідУчитель», у 2023-му – лауреаткою на обласному рівні у конкурсі «Учитель року».
На премію Global Teacher Prize Ukraine кременчуківку у 2024 році номінували батьки її учнів, але тоді вона не пройшла.
– У цьому році, набравши перший клас, я отримала повідомлення від однієї з мам, яка знову номінувала мене на премію. Для мене це був сюрприз. Коли розповіла про це директорці нашого ліцею Ользі Мірошніченко, вона також подала мою кандидатуру на номінацію. Вона постійно мене підтримує, – згадує Олена Большакова.
Пізніше наша співрозмовниця дізналася, що на премію Global Teacher Prize Ukraine її кандидатуру подали близько 10 людей – батьки її учнів. На початку серпня освітянка знайшла себе у списку 50 найкращих вчителів премії Global Teacher Prize Ukraine. Друзі допомогли їй зняти відеовізитівку, а родина супроводжувала та підтримувала Олену протягом усього конкурсу.
Разом з Оленою Большаковою до п’ятдесятки потрапили ще четверо освітян із Полтавщини: вчитель інформатики та двоє – української мови.
– Перебуваючи у Києві, слухаючи кожного з півфіналістів, я відчувала, що вчителі дійсно важливі. Коли я заходжу у свій кабінет, я маю значення для своїх 24 дітей. Це 24 майбутні родини, коли вони виростуть. Я розумію, що сьогодні мій вхід у клас впливає на цих дітей. І це важливо.
Проєкти, які презентували вчителі-півфіналісти, вразили Олену Большакову, зізналася вона:
– Я була щаслива познайомитися з авторами підручників, із людьми, які пишуть програми для дітей з особливими освітніми потребами. Не було відчуття конкуренції, а лише бажання спілкуватися. Я для себе записала цілий ряд різних напрямів, які обов’язково візьму, продивлюся, можливо, підберу для себе щось нове.
Олена Большакова каже, що коли стала півфіналісткою премії Global Teacher Prize Ukraine 2025, у її життя прийшла хвиля позитиву:
– Мене вітали навіть люди, яких я ніколи не знала. У перші дні було так багато емоцій, що я від них навіть трохи втомилась. Але воно того варте. Завдяки цьому процесу я розумію, що йду правильним шляхом як педагог і як людина, що у професії варто залишатися, що бути вчителем – це поважно.
Наша співрозмовниця підсумовує, що їй подобається її робота з дітьми, постійні рух та навчання.
– У мене нескінченні розв’язки педагогічних задач – як правильно сказати, як діяти, як не пропустити дитину з її проблемою. Це постійний розвиток, постійна зміна подій. Але найголовніше, коли береш першачків, які ледь зводять пару звуків, і в четвертому класі випускаєш абсолютно самостійних дорослих дітей, то від цього отримуєш дуже велике задоволення.
Фото надала Олена Большакова
