Наша Незалежність – це вічний “млин” реформ?

У 1991 році українці відчували себе найщасливішим народом світу. Тоді 24 серпня було проголошено Незалежність України. У ті часи до поштових скриньок потрапила “казкова” листівка, яку прочитали всі громадяни. У листівці говорилося, що отримавши Незалежність, Україна, яка є найбагатшою республікою, здатна забезпечити своїм громадянам вищій рівень життя, ніж у Німеччині, Франції, Італії, не кажучи вже про Польщу, Чехію, Болгарію… Тоді ніхто не міг спростувати ці райдужні прогнози, бо, дійсно, у нас все було в значно більших обсягах, ніж у провідних європейських країнах. Тоді, 26 років тому ми вірили, що в цей час ми житимемо зовсім не так, як це є зараз.

Але, здобувши Незалежність, наші керманичі почали процес нескінчених реформ. Президенти Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко стали всесвітньовідомими реформаторами. Реформи стали сутністю нашої влади. Адже під кожне реформування треба було “ґвалтувати” Конституцію. З Дня Незалежності минуло вже 26 років. А що змінилося? Нескінчені реформи тривають: пенсійна, медична, судова, субсидіантна, свіжа концепція реформування теплоенергетики… Щороку кардинально змінюються закони і правила гри. Через п’ять, десять, п’ятнадцять років у нас буде інша влада. Від колишніх і нинішніх реформ і сліду не залишиться, бо будуть здійснюватися інші – вже майбутні реформи, майбутніми реформаторами. Чи краще стануть жити українці у своїй незалежній країні через п’ять, десять, п’ятнадцять років? У багатьох сучасників є песимістичні прогнози. Бо багато українців уже впевнилися, що головна сутність нескінченого ланцюга реформ полягає лише в одному – обібрати власний народ і забезпечити безтурботне існування представників влади. Водночас багато українців сподіваються, що в майбутньому (хоча б і далекому) у нас може і з’явиться не просто Президент України (за чиновницьким визначенням), а реальний і очікуваний_Президент всього Українського Народу.

Помрійте про це, шановні земляки, хоча б у цей День Незалежності.

І зі святом вас!

Ігор ЧЕРЧАТИЙ, “Полтавська думка”.