Паралімпійська збірна України з волейболу сидячи об’єднала спортсменів з порушеннями опорно-рухового апарату. Серед них – гравці, які травмувалися в цивільному житті, ветерани війни після поранень та навіть нинішні військовослужбовці. Команда приїхала в решетилівський спорткомплекс «Колос» на перший збір після невеликої відпустки, щоб готуватися до змагань у Китаї, де боротиметься за ліцензію на Паралімпійські ігри в Парижі. На Полтавщині збірна тренувалася вперше.
Серед гравців є й полтавець Олександр Драпак – майстер спорту міжнародного класу. 43-річний спортсмен прийшов в паралімпійський спорт з класичного волейболу.
«Я з дев’яти років займався класичним волейболом, брав участь у безлічі змагань, але в 2010 році потрапив у ДТП, отримав травму, пережив сім чи вісім операцій. Зараз в мене немає в коліні зовсім нічого свого – там стоїть штучний суглоб, імпланти. Через деякий час після реабілітації почав знову займатися класичним волейболом. Але це вже було зовсім не те. Згодом, завдяки другу, дізнався, що є такий волейбол сидячи і з 2016 року я входжу до команди», – розповів Олександр.
Олександр Драпак
Він також працює тренером-викладачем з волейболу сидячи в полтавській ДЮСШ інвалідів. Говорить, що заклад намагається популяризувати цей вид спорту, щоб більше людей приходило, адже тренування безкоштовні. Водночас зазначає, що це не класичний волейбол, тому не дуже багато охочих:
«Це треба бути фанатом спорту взагалі. Якщо людина дуже хоче – може прийти і непідготовленою, але пріоритет віддається тим, хто має якийсь спортивний досвід: грав у футбол, або баскетбол – не важливо. Один гравець у нас взагалі з пауерліфтингу прийшов. Ми відкриті для всіх», – підсумовує Олександр.
Він зауважує, що буде більший попит, адже багато і військових, і цивільних отримують травми, хоча, за словами спортсмена, у хлопців, які повертаються з війни, трошки змінена психологія.
Це підтверджує й інший гравець команди – Євгеній Корінець:
«Війна – це найсильніший наркотик, після поранення всі хочуть повернутися на війну. Наприклад, я наступного тижня після поранення вже хотів повернутися назад, дійсно, трохи клинить. Коли там довго сидиш, то хочеться вже додому, бо немає ким замінити, постійно обіцяють: через тиждень вас поміняють, а воно тягнеться місяць, два… А спорт – це той же адреналін, що й війна, тільки меншою мірою».
Євгеній Корінець
Євгеній – уродженець Криму, до 2015 року щоліта їздив туди до дідуся й бабусі, сам проживає на Житомирщині. З паралімпійською збірною тренується з 22 січня 2024 року.
«До повномасштабного вторгнення я професійно займався волейболом – грав з восьмого класу. 23 березня 2023 року отримав поранення, довго відновлювався, потім підготовка до протезування довго тривала. Зважаючи на те, що я вже був у волейболі зав’язаний, дізнавшись про моє поранення, зі мною зв’язались тренери з волейболу сидячи, розповіли, що є такий вид спорту, запропонували спробувати і я погодився. До спорту повернувся тільки чотири місяці тому. Якби не протезування – відновився б швидше. Займався в Житомирі, а ось тепер із хлопцями тренуюся. Я мав досвід, багаж знань – було розуміння, техніка, але це взагалі інший вид спорту. Тут все йде швидше, основний ресурс – це руки, тобто пересуваєшся руками, так само пасуєш руками, нападаєш, блок, прийом. Взяти класичний волейбол – там уже працюють більше ноги: ти пересуваєшся на ногах, приймаєш руками, але ти вже можеш потягнутися десь. А тут – руки, спина, – ділиться своїм досвідом Євгеній та відмічає позитивний вплив спорту, – Повернення графіку, режиму – це основне, адже є чим зайнятися».
Проте зізнається: бажання повернутися на війну не позбувся:
«Коли увімкнеш в інтернеті відео тієї самої третьої штурмової, як вони беруть посадки – хочеться назад, у цей “двіж”. Якби була в нас така технологія, що відростають ноги, то я б не був на волейболі, я б далі був на війні. Це найсильніший наркотик».
Шанси команди пройти на Паралімпіаду спортсмен не береться оцінювати:
«Це спорт – майданчик рівний, м’яч круглий. Може бути таке, що команда сильна, а “злилася”, тут немає ставок, прогнозів. Будемо викладатися на 100%, щоб отримати максимальний результат».
Старший тренер збірної Павло Михлик розповів, що у збірній є спортсмен, який зараз воює:
«Він з нами в Європу їздив, допомагав нам. Для таких заходів є офіційно 40 днів відпустки. Зараз він десь під Мар’їнкою працює».
Українська збірна з волейболу сидячи – сьома у світовому рейтингу, говорить тренер. На останньому чемпіонаті Європи команда посіла третє місце. Збірна вже виступала на Паралімпіаді, де стала п’ятою, тож зараз завдання – отримати путівку й посісти якомога вище місце, здобути історичний результат.
Ольга СЕМЕНКО
