Місто на Донеччині неподалік лінії фронту поволі оговтується від нещодавнього прильоту керованої авіабомби в самісінький центр. Багатоповерхівки понівечені, але вулиці поруч прибрані, а вікна вже закриті OSB-плитами. Комунальні служби працюють швидко і якісно.
Попри мало не апокаліптичний пейзаж, сама природа бере своє і заряджає позитивом й оптимізмом. На клумбах пробиваються (прокидаються?) крокуси. Квітковий магазин готується до припливу клієнтів і розширює асортимент букетів. Наближається «свято весни та краси». Його атмосфера буквально витає в повітрі та відчувається навіть за, здавалося б, буденними розмовами.
– К 8 марта готовитесь? – запитує продавчиня жінку в продуктовому магазині.
– К миру, – відповідає вона, розглядаючи вітрину й водночас висловлюючи заповітну мрію. – Так хочется заснуть, проснуться и услышать, что наступил мир. Только когда это будет?
– Будет, обязательно будет, – впевнено каже продавчиня і змовницьки дивиться на колегу. – Потому что в чем сила?
– Сила в правде, – підхоплює пас її напарниця, відрізаючи покупцеві шматок пармезану.
– Правильно! – втішено говорить жінка і миттю перемикається на робочий лад: – Заказываем дальше, пожалуйста. Колбаска, сырочек, что-нибудь ещё?
Сергій ШЕБЕЛІСТ, військовослужбовець
