Олександр із позивним «Турист» до повномасштабного вторгнення працював старшим інструктором у туристичному таборі, до військової справи відношення не мав – свого часу його списали за станом здоров’я. А 24 лютого 2022 року він вирушив до територіального центру комплектації та соціальної підтримки.
«В обласному військкоматі була велика черга, тож пішов до військкомату в Розсошенцях, записався й уже за годину був із речами. Потрапив до тероборони, спершу стояв на блокпостах, потім – у Харкові, далі – Соледар, Дніпровщина, а звідти – назад на Донеччину. 12 березня 2023 року я заступив на свою зміну в Новомихайлівці й досі служу на Донеччині, зокрема працював на Авдіївському напрямку», – розповідає Олександр.
Він служить у лавах 116 окремої бригади територіальної оборони, під час служби отримав спеціальність навідника ЗУ 23-2, зенітника. Фактично ж – займається аеророзвідкою, лише на Авдіївському напрямку має понад 200 вдалих скидів.
«Я з першого дня прийшов зі своїм дроном, але мене ігнорували й відправили на ЗУшника. А вже після Соледара взяли в аеророзвідку, тому що маю досвід орієнтування, а це дуже важливо в нашій справі. Адже якщо дрон втратив зв’язок і треба зорієнтуватися куди тебе віднесло, то маєш швидко зрозуміти, де ти розташований за сонцем, за прикметами, за лінійними та статичними орієнтирами, димом тощо», – пояснює «Турист».
Стати захисником Олександр вирішив, тому що є реальна загроза, яка зберігається й досі, а також через розуміння, що треба щось змінювати.
«Досі мене мотивує те, що я бачу й той досвід, що вже маю за спиною – якщо не такі, як ми, то фронт би впав. Зараз він тримається частково на мотивованих людях, мотивованих фінансово, морально, а хтось – просто з агресії, або ж із почуття обов’язку пішов. Мотивованих бійців відрізняє те, якщо щось не виходить, наприклад, не долітаємо куди треба, то ми шукаємо спосіб, як це вирішити, підключаємо волонтерів, відкриваємо збори, телефонуємо всім підряд і зрештою розв’язуємо проблему. Бо якщо взяти відсоток того, що є у ворога, то ми у всьому програємо. Наприклад, щодо “мавіків” – у росіян стабільно в кілька разів більша перевага. Ми ж виграємо завдяки майстерності пілотів. До того ж цю майстерність швидко передають від пілота до пілота. Крім того, нам дуже допомагає “Старлінк”, він виводить нас на інший рівень», – розповів воїн.
Родина Олександра підтримала його рішення й, попри все, є надійною підтримкою. Хоча побачитися з рідними та побути у відпустці майже не вдається, зізнається він:
«У цьому році вдалося вибити одну відпустку, бо людей не вистачає. Щоб тебе відпустили – це практично нереально. У нас кожен підрозділ укомплектований на 10-15%. Зараз загострення на нашому напрямку, хоча не знаю, коли цього загострення тут не було», – сміється Олександр.
Він зізнається, що дуже деморалізує відсутність чітких термінів служби, адже бійці розуміють, що демобілізуватися вдасться або після перемоги, або ж ставши 300 чи 200. Але найбільше деморалізує, за його словами, «паперова армія»: «Є категорія людей, які сидять в штабі, зокрема й кадрові офіцери. Вони класно вміють перекладати папери, ходять при формі. Але моя особиста думка, для них війна – це найкраще, що з ними сталося в цьому житті й це дуже сильно відчувається. Ще одна проблема офіцерського складу – вони хочуть від дрона того, чого від нього не отримаєш. Тут треба пояснювати, це дуже тяжко. Вони думають: якщо в тебе є дрон – ти маєш полетіти всюди, але так це не працює, ця тактика вже рік не працює».
За словами Олександра, дуже ускладнює роботу бюрократична тяганина, наприклад, щоб списати втрачений дрон (їх доводиться повертати) часто доводиться ризикувати життям.
«”Найвідбитіші” люди в армії, які роблять найнебезпечнішу роботу – інженери та сапери, які укладають міни, а потім знімають їх. Сапери працюють на землі, а на деревах поряд можуть побачити якогось дурачка, який лізе туди дрон знімати – то аеророзвідник. За дронами доводиться ходити, збирати їх, шукати, а це дуже ризиковано. Наприклад, восени росіяни палили Новомихайлівку “Солнцепьоками”, а я ходив там дрон шукав, того дня не дійшов до лінії зіткнення якихось 300 метрів», – згадує він.
Моральні сили «Туриста» підтримують буденні дрібниці, які на фронті не завжди під рукою:
«Ось зараз, наприклад, я заїхав купив кави попити. А найбільше задоволення – гарячий душ. Ми живемо в спартанських умовах, тож коли вдається приїхати й постояти 10 хвилин під гарячим душем – цього досить».
Після перемоги Олександр хоче повернутися до життя, яке поставив на паузу два роки тому, а також відвідати полеглих побратимів: «Мозком я розумію, що їх вже немає, але я до них ще не ходив і для мене вони ще воюють. А далі – просто займатися, чим я займався. В мене була професія доволі непогана, вона мене повністю влаштовувала», – ділиться він.
Захисник зізнається, що війна змінює людину: «Тут ти розумієш, що стаєш зовсім іншим. Щоб бути живим, тут треба швидко переміщуватися, мати запасні позиції, резервні точки. Ти ходиш мертвими населеними пунктами, заходиш в будь-яку хату, дивишся – що, де можна використати, щоб сховатися. Коли я міг собі дозволити зайти так до чужої людини в хату? Я бачу, як там було життя, але його вже немає, його вже не відновлять, тому що пів хати просто немає. Коли бачиш, як у сараї дотлівають дві корови. І коли повертаєшся додому – ходиш Полтавою, дивишся на людей і розумієш, що ти вже дикий. Думаєш: а як ти повернешся додому? От після цього, чим мене, нас, можна буде злякати? Суспільство повинно бути готове, що такі люди прийдуть, частина почне пиячити, частина вживатиме наркотики, частина замкнеться в собі й це колись вилізе назовні. Також в обігу буде дуже багато зброї. До цього всього суспільство повинно готуватися, але не готується».
Ольга СЕМЕНКО
