«Полтавська думка» поговорила з 31-річним чоловіком про роботу під час війни, заняття спортом та встановлення рекорду України.
Андрій Гречаний – родом із Кобеляків. Хлопець почав займатися спортом із дитинства: спочатку це був футбол, у шкільному віці – легка атлетика, а пізніше – паверліфтинг.
– Коли у 2010 році вже вступав до академії (нині – інститут – ред.) пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля у Черкасах, там набирали до мініфутбольної команди, тому здебільшого грав у футбол. А вже після випуску, з 25 років поєднував, займався і легкою атлетикою – бігом.
За його словами, у Кобеляках на той час не було сильних легкоатлетичних тренерів, які б могли підготувати до змагань високого рівня. Тому всього, що він досяг, Андрій Гречаний навчився сам:
– Це виключно власний досвід. Я вчився, аналізував свої помилки та досвід інших тренерів-легкоатлетів, розкладав собі тренування. На своєму досвіді пропрацьовував змагання, як бігти, яким темпом – коли прискорюватися, коли тримати, пульсові зони.
Щоб підтримувати форму, чоловік регулярно тренується
А от у паверліфтингу його тренував майстер спорту України з цього виду спорту Юрій Чернявський.
– Він мене виховав, розписував тренування, ставив техніку, підказував, виправляв помилки. Я дійшов до кандидата в майстри спорту з паверліфтингу, але через спортивні травми довелося призупинити високі результати. А в легкій атлетиці у мене не було наставника, доводилося все самому робити, – згадує наш співрозмовник.
Батько Андрія Гречаного прослужив рятувальником усе життя, у званні майора вийшов на пенсію. Андрій добре вчився у школі й мав вибір – податися у рятувальну справу, спорт або ж іншу діяльність, але все ж вирішив іти батьковим шляхом.
– Із 17 років я вже стояв у нарядах, маршував по плацу. Із другого курсу ми виїжджали на ліквідацію пожеж. У пекло нас не кидали, але для досвіду залучали на різні надзвичайні події, – ділиться спогадами чоловік.
Він розповідає, що батько не відмовляв від небезпечної роботи рятувальником, а навпаки мотивував іти в цю професію:
– І враховуючи мою цілеспрямованість як у спорті, так і в службі, це 50 на 50, чи вийшло б відмовити, коли вибір зроблений. По-перше, це благородна професія, ми завжди допомагаємо людям, рятуємо їх. Найбільша цінність для нас – це врятоване життя. Я обрав цей шлях для себе.
Андрій Гречаний каже, що звик допомагати людям не лише під час служби, а й у повсякденному житті. Тому регулярно здає кров, є почесним донором України:
– Інколи телефонують, що для якоїсь дівчинки сьогодні треба здати кров, бо до завтра вона може не дожити. Тут ти розумієш, що від твого вчинку залежить життя людини.
За словами Андрія Гречаного, з початком повномасштабного вторгнення у його роботі змінилося все, значно збільшилося навантаження, бо додалися ліквідації обстрілів. Їх багато, і вони масштабні.
– Початок великої війни зустрічав у Кременчуці на нафтопереробному заводі, там ліквідовував наслідки перших ракетних обстрілів. Я скажу так, що в Полтавській області ще у квітні 2022 року багато людей не розуміли, що таке повномасштабна війна та військові дії. По телевізору бачили, що у Харкові, Сумах, Чернігові, але в нас тоді активних обстрілів не було. Коли приїжджаєш на Кременчуцький нафтопереробний завод, працюєш там і на власні очі бачиш, то зовсім по-іншому реагуєш, переоцінюєш і розумієш, що приїхав туди, куди летять ракети, працюєш там, де вже були прильоти. І є вірогідність 50 на 50, що вони сюди повторно зараз прилетять. Я розумів, що можу виконати свою роботу й повернутися додому, а можу й не повернутися.
Наш співрозмовник пригадує, що якось працював на місці обстрілу в Харківській області. І коли рятувальники добу гасили пожежу, вночі стався повторний обстріл. І хоч надзвичайників відводять з об’єкта на час тривоги, коли летять швидкісні цілі, можна просто не встигнути сховатися в укриття.
– Мені пощастило, на той час мене повернули в Полтаву, бо я був другу добу на ногах. Можливо, Бог зберіг, – каже чоловік.
Запам’ятався йому й приліт в олійницю у Гоголевому Миргородського району, він стався саме на зміні Андрія, у серпні 2023 року. Тоді загинули четверо людей.
– У перший день ми знайшли та деблокували з-під завалів трьох загиблих, четверту людину знайшли на наступний день, – говорить він.
У вересні 2024 року виповнилося 14 років, як Андрій служить рятувальником
Та, попри все, пояснює, що за час повномасштабного вторгнення вже вдалося перелаштуватися, зараз вдається їздити на виклики, пов’язані з обстрілами, у спокійному стані, без зайвих емоцій.
Хоча чоловік зізнається, фізично робота надзвичайників – це складно, і не лише через виклики воєнного часу. Він каже, що цьогоріч під час масштабних лісових пожеж на Полтавщині доводилося працювати по кілька діб:
– Наприклад, я сьогодні поїхав на службу, а тільки на третій день повернувся ввечері додому. А хтось (із колег – ред.) ще більше там був.
Рятувальник зазначає, що таких масштабних пожеж на Полтавщині давно не було, принаймні за час великої війни так точно. І у виникненні пожеж велику роль грає людський фактор.
Свій перший марафон у 42 кілометри Андрій Гречаний пробіг у 2019 році у Дніпрі. До цього він брав участь у змаганнях на 800 метрів, 1, 3, 5 кілометрів.
– Але у мене був потенціал і я вже пробігав дистанції 10, 21 кілометр у тренувальному темпі, інколи на забігах. Але не пробігав марафон. Тож поставив собі за мету це зробити. Погодні умови тоді у Дніпрі були «цікаві»: і дощ йшов, і сильний вітер був. Хоча це був вересень, – пригадує чоловік.
На запитання, коли вперше виникла ідея пробігти дистанцію у спорядженні, відповідає:
– Служба пов’язана з постійним високим фізичним навантаженням. У спорядженні ми виконуємо багато фізичної роботи: і пошук потерпілих, і реагування на пожежі, й порятунок людей із будівель. Фізична витривалість, швидкість поєднуються з виконанням професійних задач. Тож на забіги на короткі дистанції ми одягалися у спорядження. Люди бачили й аналізували, що інколи важко бігти й без спорядження, а з ним – ще важче. Тож суспільство розуміло, у яких умовах ми працюємо і з яким навантаженням, більше звертало уваги на нашу службу, переоцінювало нашу працю.
Із часом Андрій Гречаний почав долати більші дистанції у спорядженні.
– Коли загинуло троє колег-рятувальників у Харкові, це було за днів 10 до Київського півмарафону незламності. Я для себе вирішив, що ці люди гідні, бо вони віддали найцінніше – власне життя задля порятунку інших людей, – каже чоловік. – Суспільство має побачити й звернути увагу на те, що герої без зброї, як називають нашу службу, гинуть, ризикуючи власним життям. Їх цинічно обстрілюють і вбивають. Тому біг у професійному спорядженні з їхніми портретами.
З фото загиблих рятувальників
На той момент Андрій Гречаний особисто не знав жодного з загиблих колег із Харкова, але пізніше познайомитися з сином одного із них, який також працює надзвичайником у Харкові.
– З одного боку я переживав, щоб моє рішення (бігти з портретами – ред.) було правильно сприйняте, з іншого боку не очікував, що це приверне аж таку увагу, – зізнається рятувальник. – На моє рішення вплинули й людські фактори, і професійні.
Спорядження Андрія важило понад 20 кілограмів. Коли у квітні він повернувся додому після півмарафону, у нього виникла ідея встановити рекорд України – пробігти ту ж дистанцію у 21 кілометр у спорядженні вагою 22,5 кілограма.
– Я розумів, що для цього потрібно, мене підтримало керівництво. Ми обрали захід, на якому це можна було зробити, його організатори підтримали цю ідею. Готуватися було досить непросто, тому що по (Полтавській – ред.) області було багато прильотів, масштабних обстрілів. Я тренувався і зранку, і пізно ввечері, використовував кожну можливість. Важко було, коли добу працюєш на ліквідації наслідків обстрілів, потім ще потрібно потренуватися. Але якщо мета стоїть, до неї потрібно йти! – каже бігун.
Під час підготовки обов’язково раз на тиждень чоловік пробігав дистанцію понад 20 кілометрів, були й силові тренування у спорядженні.
Через Національний реєстр рекордів України Андрій Гречаний погодив встановлення свого рекорду у вересні. Експерт реєстру рекордів України у день заходу двічі переважував спорядження – до початку і після закінчення півмарафону, контролював, як усе проходить на дистанції.
Під час встановлення рекорду України
Півмарафон на встановлення рекорду України у Черкасах Андрій Гречаний присвятив своєму другу Миколі Нечипоренку, з яким разом працювали на Дніпропетровщині. У червні Микола працював у Нікопольському районі, коли потрапив під повторний ворожий обстріл на місці прильоту. Від отриманих травм 28-річний рятувальник помер у лікарні.
Андрій Гречаний не зупиняється на досягнутому – у жовтні пробіг Київський марафон незламності довжиною понад 42 кілометри за 3 години 50 хвилин. У нього було менше ніж місяць на відновлення та підготовку після забігу на встановлення рекорду.
А ще чоловік взяв участь у бігозборі від Run Ukraine, організатора Київського марафону незламності. Суть бігозбору полягала в тому, що учасники свої тренування інтегрують у спортивний додаток Strava, а тоді кілометри тренувань конвертуються в донат для Сил оборони.
– Тобто за кожен кілометр нараховується певна сума. Ці гроші йдуть на потреби наших захисників, – пояснює наш співрозмовник.
Спонсорами бігозбору виступають представники великого бізнесу.
– Для мене це було додатковою мотивацією. Я спочатку зареєструвався на один бігозбір, ми його дуже швидко закрили – буквально за кілька тижнів зібрали мільйон! – згадує чоловік.
За результатами другого бігозбору Андрій Гречаний став другим бігуном в Україні та зміг задонатити 7,5 тисяч гривень.
– Коли я приїхав на марафон незламності в Київ, побачив виставкову арку з бігозбором. І там по кожному бігозбору був топ-10 бігунів по Україні. І от в останньому я знайшов себе. Це додає мотивації, бо ти розумієш, що банально тренуючись, ти донатиш і робиш гарну справу, – розповів Андрій.
Рятувальник запрошував на бігозбір і своїх знайомих.
– Люди долучалися, ми й між собою змагалися. Знаєте, такий спортивний інтерес, хто більше задонатить. Це насправді дуже класна ініціатива!
Також Андрій Гречаний віддавав свої речі – медалі з забігу, спортивні футболки – на благодійні аукціони, де збирали гроші на допомогу ЗСУ.
Джерело фото: фейсбук-сторінка Андрія Гречаного
