Оксана та Евеліна Гегечкорі згадують про реакцію людей на захоплення міста, провокації росіян, ціни на продукти та день, коли у Херсон нарешті ввійшли ЗСУ.
Херсон потрапив під окупацію Росії ще на початку повномасштабного вторгнення – 1 березня 2022 року. Жителі, які не евакуювалися, прожили у захопленому місті більше ніж пів року.
Уболівали за звільнення «міста кавунів» від окупантів не лише херсонці, а й уся Україна. На підтримку південного міста, захопленого Росією, 16 вересня 2022 року у Полтаві депутати міськради Юрій Бражник, Сергій Іващенко та тоді чинні військові Катерина та Вадим Ямщикові поблизу пам’ятника Тарасу Шевченку підняли прапор Херсона. Так напередодні Дня міста Херсона від імені Полтавської громади вони висловили підтримку людям в окупації та сподівання, що вони зможуть скоро знову жити у вільному українському місті.
Звільнити Херсон Збройним силам України вдалося 11 листопада 2022 року.
До річниці визволення міста «Полтавська думка» поспілкувалася з очевидцями подій, які були у Херсоні, коли туди зайшли російські військові. Оксана Гегечкорі та її 12-річна дочка Евеліна не один місяць прожили в окупації, а коли з’явилася можливість, виїхали з міста і зараз живуть на Полтавщині, у Кременчуці.
Оксана родом із Кременчука. Але вийшла заміж за пілота вертольота Олега Гегечкорі – і родина переїхала у Херсон, де прожила багато років. Олег Гегечкорі служив на аеродромі у Чорнобаївці, а згодом кар’єру військового пілота обрав і його син Едуард.
Коли почалася велика війна, чоловіки родини Гегечкорі служили: Олег знаходився у Києві, Едуард – у Краматорську.
Уранці 24 лютого Херсон почали бомбити, передусім цілили у військові частини.
– О шостій ранку я спала, почула якийсь гуркіт, – ділиться спогадами Оксана. – А тоді в робочому чаті дівчата почали скидати відео, на яких видно дим (після обстрілів – ред.) і писати: «Це війна!» У мене був шок. Я одразу почала телефонувати чоловікові, сину. До сина не одразу додзвонилася, переживала.
За словами Оксани Гегечкорі, 25 лютого в Херсоні не залишилося вже ні працівників військкомату, ні СБУ, ні поліції – усі «злиняли». Серед представників влади було дуже багато проросійськи налаштованих людей або колаборантів. Жінка додала, що тодішній голова Херсонської ОДА Геннадій Лагута кинув усе і 25 лютого поїхав на підконтрольну Україні територію, сказавши, що йому треба рятувати родину:
– Два місяці про нього нічого не було чути. А через два місяці він з’явився у телемарафоні, у нього брали інтерв’ю. Ми всі були шоковані, херсонці були обурені до межі! Це «падло» кинуло місто ще до того, як увійшли росіяни.
Родина Гегечкорі залишилася в Херсоні, бо матір Оксани не ходила і потребувала догляду, вивезти її тоді не було змоги. В іншому випадку Оксана з дочкою виїхали б у перший день повномасштабної війни.
На запитання, чи справді Херсон здали без бою, Оксана Гегечкорі пояснює:
– Біля Антонівського мосту бої йшли. Там, як виявилося, одна наша танкова бригада воювала. Міст був усіяний розбитою російською технікою. І наші байрактари працювали добре. А вже у самому місті боїв не було.
На Миколаївському шосе у Херсоні розстрілювали цивільні машини, там загинули люди. Оксана пригадує також, що в Бузковому сквері у Херсоні під час російського вторгнення в місто тероборонівці з коктейлями Молотова вийшли проти танків. Усіх розстріляли.
1 березня повз будинок родини Гегечкорі поїхали російські танки, БТРи та інша техніка.
– Їхня техніка була всюди. 1 березня вони входили в місто, проїжджали в нас під вікнами, ми їх матюкали. Я вивалювалася з вікна та їх посилала, кричала на всю вулицю, – розповідає Оксана. – Це був треш! Я коли їх побачила, у мене наче серце зупинилося. Вони сидять, вилізли з люків БТРів з автоматами й дула на нас наводять.
Після захоплення міста російські солдати з автоматами шастали по всьому Херсону. Вони дійсно крали унітази, килими, обкрадали цілі квартири – виносили все, що бачили.
Російські військові патрулюють окупований Херсон Фото: AFP
– Евеліна навіть гуляти не ходила. Хоч я її витягувала, щоб вона подихала свіжим повітрям, але вона не хотіла. Дуже пригнічувало те, що ці орки всюди їздили й ходили. Навіть на ринок підеш скуплятися – і вони там. Ходили парами з автоматами, по одному не наважувалися, – каже Оксана.
Знайомі повідомляли Оксані, що якось спортсмени з Херсона зловили двох російських військових і добряче їм всипали.
Евеліна Гегечкорі розповіла «Полтавській думці», що росіяни обстріляли її школу, яка розташована неподалік від будинку родини:
– Наводили саме на мою школу. Я думаю, що це був хтось із двох проросійських шкіл, які розташовані поруч. У нашу школу два рази приходили з обшуками. Бо хтось подзвонив росіянам і сказав, що у 24-й школі у тирі є зброя. А з того тиру бомбосховище зробили.
Траплялося й таке, що людей у Херсоні забирали «на підвали».
– Бувало, ввечері сидиш, і тут автоматні черги під вікном. Когось переслідують. Може, партизанів. І крики: «Не треба! Не треба!» Страшнувато було, – пригадує Оксана Гегечкорі.
У деяких районах міста на дахах будинків сиділи снайпери, наприклад, у районі автовокзалу. Тому містяни боялися туди потикатися.
– Коли рашисти в центрі Херсона парад проводили, там територію перекрили, навколо на дахах снайпери сиділи. А росіянам показували по телевізору, як херсонці радіють, що в місто прийшла Росія, – говорить Оксана.
Жінка додає:
– Я думала, що Херсон буде як Крим. Бо місто російськомовне, деякі люди підтримували Росію. Якщо чесно, була приємно вражена, що з настанням війни більшість людей була за Україну. Але і зрадники були також.
Херсонці неодноразово виходили на акції протесту проти російської окупації Фото: bihus.info
Оксана зазначає, що почула на ринку розмову знайомої бабусі, у якої родина Гегечкорі багато років купувала домашню зелень:
– Інша продавчиня їй сказала: «Росія обіцяє пенсію у 10 тисяч. Ти піди, зайвим не буде!» Але бабуся відповіла: «Не хочу! Я з голоду не помираю, тож російську пенсію не братиму». Я вже пройшла далі, але мені захотілося повернутися і потиснути їй руку. Але взагалі бабусі на ринку часто казали: «Ох, та коли нас вже звільнять?! Де ж наші?»
Після окупації у Херсон приїхало багато кримців, які вели торгівлю. Вони завищували цінники у 5 разів.
– Ми повернулися у 90-ті роки. Коли біля дороги стоять «Жигулі», з машин і ліки продають на сонці, і коньяк та горілку на розлив, – каже Оксана Гегечкорі.
Маленька пляшка води в окупованому місті могла коштувати 100 гривень. Місцеві овочі та фрукти продавали за безцінь, оскільки вивезти їх із Херсонщини під час окупації було неможливо. Більшу частину того, що вирощували, просто викидали.
– Я коли тут (у Кременчуці – ред.) побачила «Чумак», я просто мало з глузду не з’їхала! Бо на Херсонщині завод «Чумак» розікрали, а обладнання все вивезли до Криму, – говорить Евеліна.
Херсонський хлібозавод працював до останнього, розвозив хліб по районах.
– Інколи ми купували хліб прямо з машини. Якось у магазин хлібозаводу на нашому районі зайшла бабця, щоб за рублі купувати хлібчик. Дехто ж отримав російські пенсії. А продавчиня їй каже: «Не потрібні мені ваші рублі! Ми за рублі не продаємо!» Вони продавали хліб тільки за гривні, – зауважила Оксана Гегечкорі.
Багато херсонців і на ринку в покупців принципово не брали рублі, а лише гривні.
Мобільний зв’язок в окупованому Херсоні ловив не всюди. Тому, щоб зателефонувати сину й запитати, як у нього справи, Оксані Гегечкорі доводилося їздити у центр міста. З міркувань безпеки вона видаляла всі фото з телефону, навіть чистила листування в соцмережах, тож із часів окупації світлини не збереглися.
Коли вояки РФ були в Херсоні, обстрілів у місті було відносно небагато, і в таких випадках вони казали, що це роблять українці. Влітку 2022 року вони обстріляли людей у Таврійському районі, загинула ціла сім’я, зокрема двоє дітей. Росіяни подали це так, нібито у всьому винні українці.
– Росіяни сиділи у будівлі СБУ, а потім покинули її. Люди, які жили у центрі, розповідали, що росіяни, коли звідти вийшли, у дворах танки поставили та стріляли у будівлю. А потім показували та розказували, що то українці обстріляли Херсон, – пригадує Оксана.
За словами жінки, якщо вже українські військові обстрілювали Херсон, то дуже чітко. Особливо, коли отримали «гаймарси»:
– У будинку біля нас жили військові рашисти. А українці потрапити чітко саме у цей дім – він просто склався! А в людей поруч повилітало скло на вікнах, і то тільки, де старі дерев’яні рами стояли.
Родину Гегечкорі розшукували росіяни, бо вони переслідували сім’ї військових, а особливо пілотів. Тоді Оксана вирішила, що її дочці Евеліні час виїжджати з міста. У липні 2022 року дівчина виїхала з Херсона разом зі знайомими.
– Виїжджали через Василівку (село в Херсонській області – ред.), то їм пощастило. Вони одну ніч переночували в полі, а на наступний день проїхали, їх не обстріляли. А через кілька днів після того там розстріляли колону з п’яти машин. Отак і виїжджали на свій страх і ризик.
Якби я знала, що до нас не прийдуть, що нас звільнять скоро, що все буде добре, я б, можливо, дочку залишила (в Херсоні – ред.), – зізнається Оксана. – По нас за двома адресами приходили. А, не дай Боже, Херсон би не звільнили, росіяни б добралися і до адреси, за якою ми жили! Я подумала, хай краще дитина буде у безпеці.
Близько двох місяців Евеліна жила у Німеччині, але там у неї почалися панічні атаки. У серпні вона повернулася до України та до переїзду у Кременчук жила у родичів у Житомирській області.
– Таке щастя було, це треба було бачити! – пригадує Оксана Гегечкорі день, коли в Херсон зайшли ЗСУ. – Наших військових обіймали, цілували. Бо очікування було важким.
Жінка каже, що навіть не одразу дізналася, що українські військові ввійшли до Херсона. Річ у тому, що росіяни, коли тікали з міста за кілька днів до приходу ЗСУ, підірвали вежі, тож Херсон на певний час залишився без світла та зв’язку.
Оксана розповідала, що в її районі біля одного з ресторанів була виведена розетка, тож містяни мали можливість підзарядити телефон за відсутності світла. Місцеві приходити туди з переносками та своїми гаджетами. У розетку підключали один подовжувач, у нього ще кілька – і так система дротів для підзарядки розгалужувалася по всіх невеличкій площі перед рестораном.
А вже близько 16:00 11 листопада до Оксани Гегечкорі спеціально прийшов кум і сповістив, що Херсон звільнили, українські військові зайшли до міста.
– На наступний день я поїхала у центр міста, а на площі стояли наші військові машини зі «старлінками», роздавали інтернет, можна було й підзарядити телефони. Рашисти так тихо пішли, боїв за місто не було. Тільки потім вони почали обстрілювати Херсон.
Святкування у Херсоні під час деокупації у листопаді 2022 року Фото: Ivan Antypenko (RFE/RL)
Через місяць після звільнення Херсона, 20 грудня 2022 року, Оксана разом із матір’ю виїхали на Полтавщину – у Кременчук:
– Нас забрали волонтери, з якими зв’язався мій син. Ми виїхали, а на наступний день «прилетіло» у наш двір.
На наше запитання, чи планує родина повертатися у Херсон, Оксана Гегечкорі відповідає:
– Велике питання, чи повернемося ми туди взагалі. Ще невідомо, чи буде, куди повертатися. Херсон зараз зносять. Я дзвонила знайомій, яка живе в районі біля Дніпра. Там жах! Я поки з нею кілька хвилин розмовляла, чотири прильоти поруч із нею було! А вона ще й волонтерити примудряється, хлопцям, які на лівому березі, закуповує речі та «мавіки».
Жінка розповідає, що зараз у Херсоні росіяни полюють на людей: із дронів скидають прямо на голови цивільних вибухівку. Для цього російські дроноводи засідають на дахах будинків, вичікують і видивляються людей.
Також немає розуміння, чи зможе Едуард Гегечкорі повернутися на службу у військову частину в Чорнобаївці, де раніше базувалася бригада армійської авіації, бо там усе розбомблено. За словами Оксани, там вже ні частини немає, ні аеродрому.
Нагадаємо, в червні «Полтавська думка» розповідала про три покоління пілотів у родині Гегечкорі. Чоловік Олени Олег Гегечкорі загинув у березні 2022 року, захищаючи Київщину. Посмертно він отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка», а також військове звання «полковник». Його син Едуард продовжує служити у ЗСУ разом зі своєю дружиною Олександрою.
На головному фото Оксана та Евеліна Гегечкорі
