«Полтавська думка» розпитала у благочинного Кременчуцького округу ПЦУ протоієрея Володимира Макогона про те, з якими викликами стикається нині Українська Церква. 59-річний чоловік майже 33 роки є священнослужителем Свято-Миколаївського собору, що в центрі Кременчука. Він пам’ятає часи, коли Українську Церкву не підтримували й вона не була такою поширеною, як зараз, а текстів для богослужінь українською мовою майже не існувало в нашій державі.
– Ми з першого дня реєстрації – Українська Церква. Наша релігійна громада та парафія Свято-Миколаївського кафедрального собору була першою Українською Автокефальною Православною церквою на території кількох областей – Полтавської, Черкаської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Харківської, – розповідає Володимир Макогон, який був висвячений у сан священника в 1992 році.
Релігійну громаду Свято-Миколаївського собору зареєстрували в 1991 році. Тоді це була Автокефальна Церква. З проведенням Першого Помісного Собору в 1993 році в нашій державі заснували Українську Православну Церкву Київського патріархату, Свято-Миколаївський собор став її частиною. А після Об’єднавчого Собору Українських Православних Церков у 2018 році – частиною ПЦУ.
Свято-Миколаївський собор у Кременчуці
– Це зараз Православна Церква України є визнаною. А тоді все було не так, – пригадує отець Володимир початок 90-их років. – Представники російської церкви в Україні як могли, так і таврували нас. Спочатку вони удавали, що нас немає, потім насміхалися над нами, але в результаті ми перемогли – отримали Томос ПЦУ. А що довелося перетерпіти рідним, близьким, дітям духовенства Української Церкви в 1990-ті та 2000-ні роки! Як їх тільки не таврували! Усе було дуже серйозно. Найсумніше, що ті кривдники навіть не розкаялися у тому, що вони чинили, і не понесли ніякої відповідальності.
Отець Володимир каже, що на початку 90-их майже не було текстів українською мовою для богослужіння та церковного співу, священнослужителі не мали ніякого церковного начиння та церковного вбрання:
– Тоді все кругом було російське, і в церковному устрої так само – це була Російська православна церква, вона панувала на теренах України з 1686 року. В усіх духовних закладах – тільки слов’янська мова. Тому ми потихеньку перекладали слов’янські тексти українською мовою, від руки розписували по зошитах. Регентка збирала співаків церковного хору, вони тренувалися протягом тижня (співати українською – ред.). І так готувалися до кожної неділі та кожного свята. Була виконана надзвичайно клопітка кожноденна робота.
Перший октоїх (богослужбова книга Православної Церкви) українською мовою з’явився у Свято-Миколаївському соборі в 1995 році. Його привіз священник із Канади – отець Григорій Омельченко. Цей октоїх мав усього 34 сторінки замість 400, як зазвичай у повному обсязі, настільки в ньому був стислий та скорочений текст.
На запитання, чому він залишився, попри всі труднощі, в Українській Церкві, а не перейшов до російської, протоієрей відповідає:
– Бо це правильно. Я – українець! Згідно з 34-м апостольським правилом, кожна незалежна держава має право на свою незалежну церкву. У світі 15 Православних Автокефальних Церков, і ПЦУ – одна з них. Варто згадати, як Путін збирав раду нацбезпеки, коли Константинопольський патріарх порушив питання про надання нам Томосу про автокефалію. Він розумів, що Томос про автокефалію можна надати лише Помісній Церкві, яка існує в незалежній державі. А росіяни ж на всіх перехрестях кричать, що ми один народ і одна держава, а відтак у нас має бути й одна церква. Вони хочуть переконати світ, що немає України та українського народу.
Константинопольський патріарх визнає Україну як незалежну державу, а українців – як незалежний народ. А коли надав Томос, то закріпив юридично існування ПЦУ як незалежної.
За спостереженнями протоієрея Володимира Макогона, з початком ковідних часів людей у храмах значно поменшало. Тоді всі богослужіння транслювалися онлайн, певна кількість вірян до цього звикла.
Ситуація більш-менш стабілізувалася перед початком повномасштабної війни. З 2022 року більше людей почали відвідувати церкви, зокрема й переселенці з інших областей.
– Зараз частіше приходять військові, щоб сповідатися та причаститися, отримати пораду та благословення. Також щодня храм відвідують рідні та близькі військовослужбовців – моляться й запалюють свічку. У Свято-Миколаївському соборі є журнали для поминання за здоров’я військових та упокій тих, хто поліг, захищаючи країну, – каже протоієрей.
У Свято-Миколаївському соборі відспівують українських військових, які полягли на війні
Також він зазначає, що парафіяни УПЦ у Кременчуці приєдналися до приходу Свято-Миколаївського храму:
– Велика кількість людей відійшла від московської церкви у Кременчуці. Вони усвідомлено покинули ті парафії й зараз стали вірянами наших церков.
Та все ж священнослужитель зізнається, що присутність людей на недільних та святкових богослужіннях надзвичайно низька. У Кременчуці 220 тисяч населення, у місті 20 православних парафій. 5 із них – Православної Церкви України, і 15 – УПЦ, яку наш співрозмовник називає російською церквою в Україні.
– Якби в нас було 10 % людей, що вірять, уцерковлених, то з 220 тисяч 22 тисячі регулярно приходили б на недільні та святкові богослужіння. Якщо розділити 22 тисячі на 20 парафій, це по 1100 людей має бути в кожній. Але такого приходу немає та не було в жодній парафії нашого міста! Навіть 110 людей на парафії – це великий, потужний прихід на сьогодні. Це результат того, на якому духовному рівні перебуває наша міська громада.
І наше наддніпрянське місто не гірше за інші міста України! Якщо ми візьмемо за приклад відвідування церков Києва та Київської області включно, то картина приблизно така ж. Далі на захід вона безумовно відрізняється на краще. Там, на відміну від нас, 70-80 % вірян, що практикують. Є такі випадки, де навіть роботу розпочинають у свято о 10-й ранку, а з 8-ї йдуть на раннє богослужіння, бо в людей є духовна потреба.
За його словами, починаючи з Вінницької єпархії й аж до сходу України російських церков більше – на Полтавщині, Черкащині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині. А далі, де Запоріжжя, Донецька, Луганська, Харківська, Херсонська області, – там більше у рази.
– Я думаю, що московська пропаганда ведеться в усіх російських церквах в Україні. Різниця в тому, наскільки вона є відвертою чи прихованою, наскільки маніпулюють усвідомленням наших людей, скільки їм кажуть неправди.
Які перші вимоги очільника Кремля Путіна до Трампа? Щоб той натиснув на нашого президента, й Зеленський скасував якнайшвидше два закони: про заборону російської мови та заборону російської церкви в Україні. Це аргумент духовенству так званої УПЦ, коли ті кажуть, що вони – не російська церква. Хай вони послухають Путіна, Лаврова й інших очільників Московії. Тож про кого дбають керівники Російської Федерації, коли так піклуються про заборону РПЦ в Україні? Через свою церкву вони хочуть і надалі впливати на свідомість українців. Нині в Україні існують дві Православні Церкви – УПЦ і ПЦУ. Ми – точно не російська.
На думку священника Володимира Макогона, очільник РФ має на меті знищити українців:
– У нього ненависть до нас бісівська! Путін сказав, що не повторить помилки Сталіна, тобто він не буде перевиховувати українців, а знищить нас як народ і націю. Росіяни привласнили історію нашої держави – Київської Русі, нашої Української Церкви – Київської метрополії, щоб стати величними. Поки ми існуємо як незалежна держава та вільний народ, їм життя не буде, їх будуть викривати в їхніх неправдах та фальсифікаціях.
Він пригадав випадок, який відбувся три роки тому, коли Путін приїхав до президента Франції Емманюеля Макрона й намагався довести, що велика княгиня Ольга – це руська княгиня:
– Макрон посміхнувся та сказав: «Ми знаємо, що це велика київська княгиня – донька князя Ярослава Мудрого, яка поріднила наші народи – французів із українцями». Як Путін тоді засмикався! Тоді він зрозумів, доки існуватиме незалежна Україна й українці як народ, йому та росіянам не буде спокою та спасіння.
Протоієрей Володимир Макогон підкреслив, що люди повинні відкривати очі на те, що відбувається, брати на себе відповідальність і наводити лад в усьому – родині, будинку, місті, церкві та державі. І якщо більшість парафіян голосують за те, щоб церква перейшла з УПЦ до ПЦУ, це дає можливість провести перереєстрацію релігійної громади з переходом до іншої конфесії.
Так, дві релігійні громади у Кременчуці та районі перейшли з УПЦ до ПЦУ. Близько двох років тому до ПЦУ приєдналися парафія Серафима Саровського, що у Великій Кохнівці, та парафія храму Введення Пресвятої Богородиці в селі Білецьківка Кременчуцького району.
Але навіть тоді, коли більшість людей голосує за перехід, керівництво УПЦ протистоїть цьому.
Як приклад протоієрей навів ситуацію в селі Піщаному, що під Кременчуком. Там місцева громада провела збори, оформила документи, подала на перереєстрацію, але священник категорично був проти. Переходу фактично так і не відбулося, там досі звершує богослужіння та відправляє треби священник УПЦ.
– Рідкість, щоб переходи в Україні відбувалися без суду, – коментує священник. – Коли виграється перша інстанція, представники УПЦ подають в апеляційний суд. І, як правило, судді залишаються на боці громади та підтверджують законний перехід. Але керівництво єпархії УПЦ чинить перепони до останнього. От в Білецьківці та Великій Кохнівці переходи відбулися без судових тяжб, бо там релігійні громади патріотичні, вони сказали: «Ми всі йдемо в Українську Церкву!»
Також він наголосив, що саме миряни були ініціаторами переходу Троїцької та Успенської парафій до Православної Церкви України. Проте зараз у Троїцькому соборі служби все ще править УПЦ, а Успенський собор стоїть закритий і опечатаний.
Про конфлікт двох православних конфесій у Кременчуці ви можете прочитати в матеріалі «Полтавської думки» за посиланням.
Протоієрей Володимир Макогон
На запитання, з якими викликами зараз стикається церква, він відповів, що насамперед потрібно, щоб змінювалося суспільство та кожен індивідуально:
– Люди повинні змінюватися. Христос дав нам Новий Завіт. Якщо ми будемо дотримуватися Завіту, не буде воєн і кровопролиття, а сліз і трагедій у повсякденному житті стане значно менше. Але люди через різні обставини не дотримуються Закону Божого.
Подивіться на росіян, які порозбудовували храми, монастирі, духовні училища, семінарії, академії. Але якби вони були істинно віруючі, пішли б вони на нас війною? Звичайно, ні. Московити казали, що ми для них – брати та сестри, братній народ. А зараз вони на нас випробовують новітню зброю, проти нас збирають найманців по світу. Бог дав людині право вибору, але й відповідальність за вчинки він поклав на нас. Я думаю, ми з вами ще побачимо праведну та справедливу винагороду за нинішні події – за російську агресію.
Наприкінці інтерв’ю отець Володимир закликав українців відзначати Різдво Христове та побажав радісних колядок, смачної куті й веселих різдвяних свят:
– Я думаю, що треба святкувати! Бо Путін хоче, щоб ми були налякані, трусилися, щоб у нас не було ні мистецтва, ні культури, ні духовної радості, один лише страх. Усі імперці намагалися нас знищити! Катерина ІІ спалила всю українську літературу і церковну зокрема. Вони нищать наш етнос та церкву – нашу душу, нашу інтелігенцію – наш розум, наших патріотів – наше серце. Навіть під час такої жорстокої й кровопролитної війни українці повинні одружуватися й народжувати дітей, святкувати, радіти, відроджувати національні та духовні цінності, поширюючи їх у всьому світі.
Фото надав протоієрей Володимир Макогон
