Виступ та перемога полтавської гімнастки Ніни Бочарової на Олімпіаді у Фінляндії у 1952 році – це епохальна подія для українського спорту, адже тоді українці вперше показали високі результати на змаганнях такого рівня.
У своєму матеріалі «Полтавська думка» розповість про першу олімпійську чемпіонку з України Ніну Бочарову, яка родом із Полтавщини. Старша наукова співробітниця Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Олеся Васецька зазначає, що виступ та перемога гімнастки Ніни Бочарової на Олімпіаді у Фінляндії у 1952 році – це епохальна подія для українського спорту, адже тоді українці вперше взяли участь у змаганнях такого рівня й показали високі результати. Так, Ніна Бочарова завоювала 4 олімпійські медалі зі спортивної гімнастики.
Олеся Васецька
Оскільки у 50-их роках ХХ століття у Радянському Союзі спорт позиціювати як любительський, постатям успішних спортсменів особливо не приділяли уваги. А тому Ніну Бочарову з її унікальними досягненнями незаслужено забули на кілька десятиліть. І тільки у 80-90-их роках відбулося повернення імені цієї людини до історії спорту, а на початку 2000-их років розпочалося гідне пошанування спортсменки.
Майбутня олімпійська чемпіонка народилася 24 вересня 1924 року в селі Супрунівка, яке розташоване за 20 кілометрів від Полтави. Її сім’я важко пережила роки Голодомору, Ніні у віці 8-9 років навіть доводилося підбирати їжу на вулицях, щоб вижити.
Школа у селі Супрунівка, де навчалася Ніна Бочарова. Фото: архів Супрунівського навчально-виховного комплексу
Із дитинства дівчинка була рухливою, активною та любила змагатися з хлопчиками, грала з ними у футбол та волейбол.
– Однією з розваг була наступна: вона обходила за периметром свою сільську школу по карнизу на певній висоті, щоб кинути виклик хлопчакам, – розповідає Олеся Васецька.
Одного разу Ніну Бочарову помітив вчитель фізкультури Петро Павлюк і запросив її до спортзалу, щоб поглянути на її можливості. Як відомо з особистих спогадів спортсменки, вона прийшла раніше і, не чекаючи вчителя, стрибнула на гімнастичного козла, а далі вирішила перестрибнути на перекладину, що була неподалік. Але не долетіла до неї й упала.
У цей момент зайшов вчитель, побачив, що дівчинка травмувалася, розсердився та вигнав її з залу. Але згодом запросив повторно.
У 30-ті роки ХХ століття спорт у Радянському Союзі став масовим, зокрема і в Полтаві, з’являється велика кількість спортивних осередків на підприємствах, у навчальних закладах.
– Розвитку спорту тоді приділяли велику увагу, – коментує Олеся Васецька. – Цікавих спортсменів намагалися віднайти вчителі фізкультури. Коли Петро Павлюк побачив, що дитина залізла на канат тільки на руках, не використовуючи ніг, він впевнився у тому, що вона зможе досягти гарних результатів, і почав з нею займатися. А згодом допоміг влаштуватися до Полтавської обласної дитячої спортивної школи.
Ніна Бочарова обирала між легкою атлетикою та спортивною гімнастикою.
Але все ж спортивна гімнастика захопила дівчину – і в 1939 році у віці 15 років вона стала чемпіонкою України з цього виду спорту. На цих змаганнях вона представляла Полтаву.
Ніна Бочарова (у нижньому ряду справа) разом з іншими вихованцями Полтавської школи фізичної культури у 1930-і роки. Фото: Національний олімпійський комітет України
У часи Другої світової війни про спорт дівчина була змушена забути. У період окупації у 1941-1943 роках велику роль у її долі зіграв спортсмен, борець Іван Шемякін. Він відомий тим, що заклав підвалини спортивної боротьби у Полтаві.
– В окупаційний період він відкрив у Полтаві театр-вар’єте, який відвідували нацисти. Це була діяльність на рух визволення. У свій театр він міг влаштовувати молодь, яку в той час нацисти активно вивозили на примусові трудові роботи до Німеччини. Тож це багатьох врятувало від примусового вивезення, – пояснює наша співрозмовниця.
Іван Шемякін (справа), дворазовий чемпіон світу з боротьби, у театрі-вар’єте якого у роки Другої світової війни Ніна Бочарова була акробаткою
Те, що Іван Шемякін забрав Ніну Бочарову працювати акробаткою у театр-вар’єте, дозволило їй залишитися в Україні.
Наприкінці 1943 року, коли Полтаву вже звільнили від загарбників, 19-річна Ніна Бочарова вступила до місцевого педагогічного інституту. Але за рік зрозуміла, що це не те, чим би хотіла займатися. У 1944 році вона поїхала до Києва в Державний інститут фізичної культури.
– Ніна Антонівна легко вступає туди, бо жорстких вимог на той час не було. Головне – треба було зробити вправу «склепка», – каже працівниця музею. – Але не треба уявляти її життя у Києві у 1944 році легким. Бо, щоб вижити у той складний час, їй доводилося і підробляти, та й студентів активно залучали до відбудови Києва.
У 1949 році Ніна Бочарова стала абсолютною чемпіонкою Радянського Союзу, і це дало їй право потрапити до складу жіночої збірної країни зі спортивної гімнастики, що було надзвичайно складно.
Наступного великого успіху Ніна Бочарова досягла у 1951 році, коли стала чемпіонкою Радянського Союзу зі спортивної гімнастики на колоді та брусах. Колода була її улюбленим спортивним снарядом.
Ніна Бочарова виконує вправи на колоді та на кільцях
У 1951 році у Радянському Союзі ухвалили рішення, що країна вперше братиме участь в Олімпіаді-1952. Це вже були 15-ті Ігри за рахунком, проходили вони у Гельсінкі (Фінляндія).
– До перших Олімпійських ігор організатори поставилися дуже критично, до відібраних спортсменів висунули суворі вимоги. Бо треба було показати усьому світу неймовірні досягнення радянського спорту, причому в усіх видах.
Члени Олімпійського комітету Радянського Союзу перед поїздкою переглядали виступи всіх спортсменів. І за спогадами Ніни Бочарової, їй заборонили виконувати опорний стрибок так, як вона хотіла – нестандартно. Боялися, що він може не вдатися. І відпустили її на Олімпіаду лише після обіцянки, що вона не буде виконувати складніший, ніж зазвичай, стрибок.
– Від неї вимагали, щоб вона відмовилася від нових, складних елементів. Вона цього не хотіла робити, бо за характером це була досить вперта та цілеспрямована людина, яка мала спортивне чуття. Її довели до сліз і змусили дати слово, що вона не буде змінювати програму й обов’язково повернеться з медаллю, – говорить Олеся Васецька.
Вимоги повернутися з медаллю були й до інших спортсменів, у Радянському Союзі тиснули на них емоційно та психологічно. Як пише видання «Вісті Полтавського району», поїздка до Фінляндії не була легкою: Ніні Бочаровій довелося відчути на собі ще й підвищений тиск органів КДБ, адже під час війни вона перебувала на окупованій території.
У Гельсінкі Ніну вразило все – і місце проведення Олімпійських ігор, і святковий настрій, повний хвилювань, і безліч спортсменів із різних країн світу. Єдине – не могла зрозуміти, чому радянські спортсмени жили в казармових умовах, а жінки навіть користувалися чоловічим туалетом. Тоді як іноземні атлети мали гідні умови проживання.
У перший день Ніна Бочарова виступила на колоді та стала олімпійською чемпіонкою, здобувши першу золоту медаль в історії українського спорту. Але Олеся Васецька розповідає, що тиск на Ніну Бочарову мав негативні наслідки на Олімпіаді. Коли дійшла черга до виконання опорного стрибка, він їй вдався найгірше з усіх чотирьох видів програми через психологічний страх, що вона зробить щось не так.
– Сама Ніна Антонівна в інтерв’ю говорила, що якби вона пішла на той ризик, який хотіла, то змогла б стати абсолютною чемпіонкою на Іграх у Гельсінкі. Але абсолютною чемпіонкою стала Марія Гороховська, яка також представляла українську делегацію.
Ніна Бочарова виборола дві золоті та дві срібні медалі на Олімпіаді в Гельсінкі. Відтоді спортсмени Полтавської області не змогли перевершити її за кількістю олімпійських нагород.
– Це був неймовірний успіх! Крім того, Ніна Антонівна на цих Олімпійських іграх показала унікальну, складну вправу – поперечний шпагат на брусах. Тобто вона ввійшла в історію спорту ще як авторка унікального спортивного елемента, – зазначає Олеся Васецька.
Пані Ніна так розповідала про цю вправу журналістам:
– Я сама її придумала. Мені подобалося, що це небезпечно. І проходив елемент добре. Після мене його ніхто не робив. Зараз зовсім інша динаміка в гімнастиці, силовий елемент вже і включати не можна.
Ніна Бочарова виконує знаменитий поперечний шпагат на брусах
Після Олімпіади 1952 року Ніна Бочарова не отримала ні пошанувань, ні грошової винагороди від держави. У своїх інтерв’ю спортсменка згадувала, що після повернення за її перемогу на Іграх начальника відділу гімнастики нагородили орденом Трудового червоного прапора, а її саму не відзначили.
З 1949 року жінка почала працювати тренеркою з гімнастики. А у 1954 році заслужений майстер спорту Радянського Союзу Ніна Бочарова завершила спортивну кар’єру після виступів на Чемпіонаті світу, де вона здобула дві золоті медалі – в командній першості та групових вправах з обручами (згодом цю вправу «забрали» до художньої гімнастики).
– До 1968 року вона працювала тренером. Потім стала інструктором у добровільно-спортивному товаристві «Спартак» у Києві, бо це товариство найбільше спеціалізувалося на спортивній гімнастиці, – продовжує розповідь працівниця музею.
Щодо особистого життя, Ніна Бочарова майже 60 років була щасливою у шлюбі. Її обранцем став заслужений тренер України зі спортивної гімнастики Аркадій Фельдман. Вони з чоловіком любили футбол та вболівали за «Динамо», це їх об’єднувало. Дітей у них не було.
До виходу на пенсію у 1979 році, коли їй виповнилося 55 років, гімнастка неодноразово приїжджала до Полтави на змагання – Відкриту першість Полтавської області зі спортивної гімнастики на кубок імені Ніни Бочарової.
– Друга частина життя після того, як вона піде зі спорту, буде для спортсменки матеріально важкою, а вона сама – напівзабутою. Є відомості про те, що багато своїх медалей вона змушена була продати для того, щоб хоч якось прожити, – зазначає Олеся Васецька.
Гідне пошанування гімнастки почалося тільки з початку 2000-их років. У 2004 році Ніні Бочаровій була надана честь першою нести факел естафети олімпійського вогню на українській землі. Вона стала повним кавалером ордена княгині Ольги, а також у 2012 році отримала орден Національного олімпійського комітету № 1 та медаль НОК України «За відданість олімпізму». З 2015 року вона є почесною громадянкою Києва.
Ніна Бочарова
Спортсменка померла 31 серпня 2020 року у віці 95 років.
– Померла вона у своїй квартирі в Києві, а не в Римі, як багато хто писав. Похована на Байковому кладовищі.
У 2023 році в селі Супрунівка Полтавського району, де народилася олімпійська чемпіонка, назвали вулицю на її честь. Також у 2024 році до 100-ї річниці від дня народження Ніни Бочарової в Супрунівці на фасаді будинку культури встановили меморіальну дошку.
Меморіальна дошка Бочаровій у селі Супрунівка
– На думку багатьох любителів спорту, було б правильно, якби в Полтаві також з’явилася вулиця, що б мала ім’я першої олімпійської чемпіонки з України. Прикро, що в місті й у всій Полтавській територіальній громаді всього до 10 вулиць і провулків, які носять спортивні назви, – ділиться своїми думками Олеся Васецька.
Вона зазначає, що дослідники спорту з’ясували унікальний факт – після Ніни Бочарової в усіх наступних літніх Олімпіадах аж до сьогодення брали участь спортсмени, які народилися на Полтавщині або пов’язані з цим краєм. Єдине виключення – 1984 рік, коли Олімпійський комітет Радянського Союзу бойкотував ігри в Лос-Анджелесі (США). Це була відповідь на бойкотовані ігри в Москві у 1980 році, адже американська збірна тоді не приїхала.
Якщо говорити про дві останні Олімпіади, то за результатами змагань у Токіо команда Полтавської області посіла перше місце серед спортивних осередків України, бо спортсмени Полтавщини привезли 4 медалі: золоту, дві срібні й бронзову. У Парижі у 2024 році команда області виборола три медалі (золоту, срібну й бронзову) та разом із Миколаївщиною розділила перше місце серед спортивних осередків країни.
– Ніна Антонівна започаткувала розвиток олімпійського спорту на Полтавщині. І на сьогодні він має свою історію та високі результати, він еволюціонує, – каже наша співрозмовниця.
До 100-річного ювілею з дня народження Ніни Бочарової в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського представили виставку «Досягнення олімпійців Полтавщини». Було представлено близько 230 експонатів.
– Виставка мала на меті вшанувати пам’ять Ніни Бочарової та показати безперервність досягнень наступних поколінь олімпійців із Полтавщини. Цю виставку ми робили спільно з Полтавським обласним відділенням Національного олімпійського комітету.
Частина виставки «Досягнення олімпійців Полтавщини», присвяченої 100-річчю від дня народження Ніни Бочарової
Фото з фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського та Національного олімпійського комітету України
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
