У сезоні, коли чоловіча «Ворскла» вилетіла з УПЛ, на тлі цих же проблем жіноча команда здобула «золото» чемпіонату та виграла Кубок. Удруге поспіль.
9 грудня 2020 року запам’яталося пожежею в будинку Дворянського зібрання (кінотеатр Котляревського) в Полтаві. Коли на місці ранкового займання вже майже загасили полум’я, пожежники відпочивали, пили принесений кимось чай та обтрушували один одного від намерзлих брил води, а дим розсіявся – менш ніж за 800 метрів від цього місця, на стадіоні «Ворскла», розпочалася ще одна історична подія, хоч і в доволі вузькому, суто спортивному значенні.
Цього дня харківська жіноча футбольна команда під назвою «Житлобуд-2» саме в Полтаві на центральному стадіоні проводила свій матч Ліги чемпіонів проти казахстанської команди «БІІК-Казигурт». Можливо, через ранкову пригоду, може, через холод, а, найімовірніше, через середину робочого дня, на стадіоні майже не було глядачів. І точно мало хто міг передбачити, що цей матч стане початком тривалого етапу історії жіночої команди полтавської «Ворскли», який завершився нещодавнім здобуттям Кубка України дівчатами, які тепер представляють Полтаву і називаються «Ворскла». А тоді це був перший офіційний матч цієї команди на центральному стадіоні в Полтаві.
Більшість футболісток із того складу й досі тут, наприклад, рахунок у тій грі відкрила Анастасія Філенко. Нині, за чотири з половиною роки, вже закінчивши кар’єру, вона тренує дівчат у клубі. А асистувала їй Ія Андрущак – сьогодні вона очолює «Ворсклу» як тренерка та привела її до золотого дубля, тобто здобуття й золотих нагород, і кубка країни. Уже другого в історії саме як «Ворскли». Тоді ж, у 2020-му, харків’янки перемогли – 2:1, але в другому матчі на виїзді поступилися з рахунком 0:1 і через забитий представницями Казахстану м’яч у Полтаві залишили Лігу чемпіонів. Нині це правило вже скасоване, а тоді воно коштувало команді проходу далі.
Це був сезон 20202021 року, тоді в чемпіонаті перемогли представниці ще однієї харківської команди – «Житлобуд-1». Між двома «Житлобудами» кілька сезонів точилася битва за призові місця, це були найтитулованіші команди першості. «Житлобуд-2» у той час уже неодноразово грав у Полтаві. А потім настав сезон 20212022, який не дограли (точніше, не розпочали другу його частину навесні) через початок повномасштабного вторгнення. Дівчата роз’їхалися хто куди, хтось продовжив кар’єру за кордоном. І лише потім, ближче до осені, з огляду на правило УЄФА (головного європейського футбольного органу) про те, що чоловічі клуби мають організувати в себе жіночі команди, у «Ворсклі» вирішили включити до свого складу харківський «Житлобуд-2», хоча до того співпрацювали з командою «Лідер» (Кобеляки).
— Коли (після початку повномасштабного вторгнення) «Ворскла» дала добро, ми назбирали склад, майже вся команда повернулася з-за кордону, куди ми відправили майже всіх дівчат, і ми успішно пройшли перший раунд Ліги чемпіонів. Так команда і залишилася, але вже як «Ворскла»… Ми й до цього співпрацювали два чи три роки. І вже коли нікуди було діватися, залишилися у «Ворсклі», – так тодішня тренерка «Ворскли» й «Житлобуду-2» Наталія Зінченко в інтерв’ю програмі Feminitive на ютуб-каналі одеського клубу Seasters описувала ті події. Кілька днів тому Наталія Зінченко очолила харківську команду «Металіст-1925», яка є правонаступницею того самого «Житлобуду-1». І саме з цією командою «Ворскла» зіграла на кубок 10 червня цього року, перемігши 1:0.
А тоді, ще 10 вересня 2022 року, офіційно ФК «Ворскла» Полтава став правонаступником харківського «Житлобуду-2». Того ж вересня команда виступила в Лізі чемпіонів ще під старою назвою, пройшовши перший етап і не подолавши другий. А в чемпіонаті вже грали як «Ворскла», щоправда, то в Ужгороді, то в Щасливому на Київщині – і лише з другої частини того сезону, з весни 2023 року, остаточно стали виступати в Полтаві. У тому чемпіонаті вже як «Ворскла» команда під керівництвом Зінченко виграла «золото» та знову вийшла в Лігу чемпіонів, представляючи тепер у найголовнішому клубному турнірі континенту саме Полтаву.
Сезон 23-24 року позначився цими євровиступами – і знову вильотом за крок від групового етапу, цього разу від італійської «Роми». Груповий етап означає вже гарантовані кілька закордонних матчів із найкращими суперниками, а ще певні фінансові вигоди самому клубу. А у внутрішніх змаганнях «Ворсклі» не було рівних – перемога і в чемпіонаті, й у кубку принесли команді золотий дубль, перший під новою назвою та в новому місті.
І ось ми підійшли до чемпіонату 20242025, який щойно завершився. Якщо попередні змагання пройшли при абсолютному домінуванні полтавок, то цей турнір уже не був настільки однозначним. По-перше, в команди змінилися тренери: Наталія Зінченко пішла на перепочинок, а прийшов екснаставник розформованої команди київського «Динамо» Володимир Єфімако, якого взимку змінила згадана на початку нашої розповіді Ія Андрущак. Вона, до речі, до того тренувала чоловічі молодіжні команди «Ворскли» – другу команду та команду 19-річних, ставши першою тренеркою чоловічих команд в історії українського футболу. А взимку цього року пройшла стажування у клубі «Манчестер Сіті».
– Андрій Шевченко, керівник Української асоціації футболу, хотів, щоб тренери з України пройшли стажування в академії «Манчестер Сіті». Здається, що там усі живуть футболом – і всі в ньому розбираються. У нас був час після теоретичних і практичних занять відвідувати тренування й матчі жіночих команд. Їхня методологія, як вони поєднують її зі своєю філософією – й це напрямок спільний для всіх, аж до дрібних деталей. Це вражає – як вони індивідуально працюють із гравцями, стежать за розвитком кожного. І, звісно, інфраструктура на найвищому рівні, – розповіла Ія Рафаелівна після повернення.
По-друге, підтягнулися конкуренти: ковалівський «Колос», який підписав, зокрема, колишню гравчиню «Ворскли» Вероніку Андрухів (а якраз вона була авторкою другого м’яча в тому історичному матчі в грудні 2020-го в Полтаві), а ще харківський «Металіст-1925», у який перейшли з Полтави Дарина Бондарчук і Анна Петрик і ще кілька футболісток-збірниць з інших клубів. Серед трьох цих команд і розгорнулася боротьба за титули, яку блискуче виграла саме Полтава, здобувши й чемпіонство, й Кубок. Особливо напруженим було протистояння з харків’янками, в зустрічах із якими тричі була нічия – 0:0, до останнього – боротьба за «золото» та фінал Кубку України.
Цей матч відбувся 10 червня в Рівному. І якщо «Металіст-1925» за підтримки сильного спонсора, під орудою тренера збірної Володимира П’ятенка (який після гри залишив команду, його якраз і замінила Наталія Зінченко) міг зосередитися винятково на матчі, то «Ворскла» грала на тлі заборгованостей і невизначеності самої долі клубу, яка виникла після вильоту чоловічої команди з Прем’єр-ліги. І якщо чемпіонство жіночої «Ворскли» сталося, коли змагання в чоловічому чемпіонаті тривали, то от фінал Кубку міг стати визначальним для жіночої команди, бо почесний президент клубу Костянтин Жеваго перебуває під санкціями та стикається з фінансовими проблемами, що впливає на фінансову підтримку всього проєкту під назвою «Ворскла». Однак навіть на цьому тлі цілковитої невизначеності полтавки виграли з рахунком 1:0 завдяки голу Марини Шайнюк і здобули ще й цей трофей.
Марина Шайнюк, яка відзначилася тим єдиним голом у фіналі Кубку, до речі, приходила вже саме до «Ворскли» влітку 2023 року з команди «Ладомир» із Володимира на Волині. Забивши, вона здійняла над собою футболку з прізвищем Каріни Войт, яка за цим матчем стежила з трибун із ногою в лангеті через пошкодження. Вона теж з’явилася в Полтаві влітку 23-го, до цього грала за рівненський «Верес», а починала в команді «Родина-Ліцей» із Костополя. Це – про командний дух.
– Коли ти віриш у себе – в тебе багато що виходить. Тренерка казала про характер, командний дух, що ми всі – одне ціле. Ось тому я стою зараз із двома медалями, – розповіла про передумови перемог у чемпіонаті й кубку Марина Шайнюк після фінальної гри.
Якщо ще розповідати про склад нинішньої «Ворскли», то в ньому зібрані дівчата з усієї України. Наприклад, незмінна голкіперка Катерина Самсон починала на Сумщині, нинішня тренерка Ія Андрущак — на Хмельниччині й Чернігівщині, кілька футболісток — зі спортивного ліцею в Костополі, є представниці Миколаєва, Києва, Франківщини. Капітанка команди Яна Калініна народилася в Охтирці, а захисниця Ірина Подольська, як і Яна, всю професійну кар’єру провела в одній команді – нинішній «Ворсклі». Є й легіонерки – Ольга Осіпян представляє Вірменію, в попередньому чемпіонаті грала українка з Канади Ніколь Козлова. Кілька футболісток «Ворскли» стабільно грають за збірну.
Яна Калініна, найкраща бомбардирка за всю історію українського жіночого футболу, перетнула межу у 200 забитих м’ячів, а та ж Ірина Подольська – у 200 матчів за один клуб. Уявіть такі показники в чоловічому футболі – такі б гравці давно б мали в медіа титул «легенд». Такими є і ці дівчата, але уваги до жіночого футболу в Україні та в Полтаві зокрема бракує. Показовий факт: вихід до УПЛ із першої ліги команди СК «Полтава» відзначили зустріччю з головою Полтавської ОВА, а чемпіонство й кубок жіночої «Ворскли» обійшовся без такої уваги, навіть звання майстрів спорту деякі дівчата досі не отримали, хоча подання від футбольного клубу вже є в Управлінні молоді та спорту.
У сезоні 2024/2025 «Ворскла» пройшла чемпіонат без жодної поразки: 16 перемог, 4 нічиїх, жодного разу не поступилися навіть прямим конкурентам. У ворота суперниць за сезон – 63 голи. У свої – лише 2. Жіноча команда «Ворскли» – триразові чемпіонки України. Це вже більше, ніж як «Житлобуд-2». З участю в Лізі чемпіонів, з іграми проти «Роми» й «Селтіка», з голами, стабільною грою. Фактично вони своїми результатами тримають клуб. І рекламують місто й область, де опинилися радше вимушено, переселившись з обстрілюваного Харкова.
Уявіть, якби чоловіча команда «Ворскли» (або будь-яка інша спортивна команда) виграла чемпіонат і кубок країни. Абсурдом було б, якби цю перемогу не помітили? Ці слова звучать не як скарга. Вони – констатація факту. Жіночий спорт в Україні, особливо футбол, досі перебуває у ролі «додатку». Його менше в новинах, у свідомості, у спонсорських контрактах.
Це глибша культурна проблема: ми не звикли сприймати жінок у футболі серйозно. У нас досі футбол автоматично асоціюється з чоловіками. Щоразу, коли автор коментує ігри полтавської «Ворскли», в коментарях у ютубі з’являються люди, які починають дискусію, як жіночий футбол несхожий на чоловічий. Він справді несхожий — як і волейбол, баскетбол, теніс чи стрибки у висоту – й зіставляти їх марно. Але ж нам не спадає на думку порівнювати легкоатлетку Ярославу Магучіх із чоловіками-спортсменами, аналізувати виступи тенісистки Еліни Світоліної нарівні з чоловіками або не вболівали за жіночу волейбольну збірну в Золотій євролізі тільки тому, що вона не чоловіча? Так само й жіночий футбол – він просто інший, і порівняння не дає нам можливостей зрозуміти це. Фінал Кубку-2025 – це напруга, драматизм, тактика, техніка. Як і попередні кілька дуелей із «Металістом-1925».
«Ворскла» – це не просто команда. Це явище. І цього не помічати – означає втратити момент для гордості та натхнення під час війни. Бо ці дівчата так само тренуються щодня. Так само грають із травмами. Радіють після перемог. І так само заслуговують на підтримку та славу. Бо репрезентують наше місто й країну на європейському рівні. Бо виховують інших дівчат, які теж хочуть бути футболістками, як це робить Анастасія Філенко, про яку ми розповідали на початку.
Величезний поштовх розвитку жіночого футболу в Україні дала ініціатива пов’язати жіночі команди з чоловічими клубами, щоб надати більше можливостей для розвитку першим. Власне, саме так в Полтаві й з’явилася жіноча «Ворскла». Відмовлятися від цього буде кроком назад. Бо все це – історія не тільки про спорт і перемоги. Це ще й про справжню рівність і видимість.
На головному фото Яна Калініна здіймає над головою Кубок України, який щойно виграла «Ворскла». Скриншот із трансляції.
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
