У цьому матеріалі «Полтавська думка» розповість своїм читачам про одне з наймальовничіших місць на території Полтавщини – гору Пивиху, пейзажі якої порівнюють з кримськими горами. Розташована вона на березі Кременчуцького водосховища поблизу селища Градизьк, її висота – 169 метрів. Крім гарних краєвидів, Пивиха має й цікаву історію.
Місцевий палеонтолог Ігор Черніков розповів «Полтавській думці», що, за офіційною версією, Пивиха була сформована внаслідок руху льодовиків, останні з яких сковували цю територію тисячі років тому. Але існує теорія, яку науковці зараз досліджують, що гора могла утворитися через падіння метеорита, а вже потім її «дошліфовували» льодовики.
– Скоріш за все, було влучання метеорита у район сучасного Кременчуцького водосховища та Чигирина. Це було десь 37-30 мільйонів років тому. Зараз не вистачає експертиз, щоб довести цю теорію. По Пивисі й досі купа питань, суперечок та теорій, – каже Ігор Черніков.
Відомо, що приблизно 200-100 мільйонів років тому на території Пивихи (та і всієї України) простягався океан Тетіс, 30 мільйонів років тому – море Паратетіс, а пізніше – льодовики Дніпровського зледеніння.
У районі Пивихи працювало багато експедицій, зокрема з Інституту геологічних наук НАН України, музею історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Досліджувати цю місцевість почали ще у 19 столітті, перша згадка про експедицію датується 1848 роком. Академік Петро Гожик, який був першим директором українського Центру антарктичних досліджень (нині – Національний антарктичний науковий центр) проводив дослідження на Пивисі, і у 1976 році оприлюднив свою першу публікацію про неї. Остання експедиція, яку українці проводили спільно з поляками з Університету Марії Кюрі-Склодовської, завершилась у 2022 році.
Як спадок доісторичних океану та моря у районі Пивихи знайшли рештки 42 акул, 18 видів риб, морських скатів, різноманітних молюсків, а також базилозавра – викопного кита, який міг досягати 20 метрів у розмірі.
– У нас тут знаходили рештки бичачої акули, морських янголів (молюски – ред.). Більшість акул, які були знайдені у нас у вигляді викопних решток, живуть на Землі й досі. Зазвичай знаходять хижих риб, а від тих, які харчуються планктоном, майже нічого не залишається, зрідка – хребет, – коментує Ігор Черніков.
Також у районі Пивихи знаходили рештки тварин Льодовикового періоду – мамонтів, турів, носорогів, оленів, ведмедів, печерних левів.
– 99 % тварин ідентифікуються за зубами, бо вони добре зберігаються, – продовжує розповідь чоловік. – Наприклад, на Пивисі була знайдена американська річкова полівка. В Інституті зоології імені Шмальгаузена вважають, що вона емігрувала до нас аж з Америки. А от до залишків динозаврів у нас немає доступу, бо вони жили 100 мільйонів років тому. Ми ж маємо доступ до порід, які утворилися 30 мільйонів років тому.
Палеонтолог пояснює, що гора Пивиха – зручний об’єкт для дослідження, бо через свою висоту вона підняла нагору пласти з відкладеннями, які зазвичай сховані під землею. Точно так же ґрунти та рештки тварин і рослин зручно досліджувати в кар’єрах, але палеонтологи не завжди мають доступ до відвалів кар’єрів.
Фото: ФБ-група «Світловодськ»
Історик та краєзнавець Едуард Чіп познайомив «Полтавську думку» уже з більш пізньою історією Пивихи.
Ймовірно, назва гори походить від поселення думського боярина Романа Пиви, яке було тут розташоване. Саме поселення Пива і Городище (так раніше називався Градизьк, поки в 1789 році його не перейменувала Катерина ІІ) згадуються на карті французького інженера Гійома Левассера де Боплана у 1651 році та на картах історика й археолога Дмитра Бантиш-Каменського у 1729 році.
У 1489 році король Польщі Казимир IV подарував землі, розташовані довкола гори Пивихи, Київському Пустинно-Миколаївському монастирю. Його ченці в 16 столітті заснували на Пивисі Пивгородський (Пивогірський) Миколаївський монастир. Тут були зведені дерев’яні та кам’яні будівлі, келії для ченців, а високі кургани на чотирьох її кутах служили сторожовими пунктами.
У період з 1515 до 1679 роки велика кількість людей жертвувала свої землі та кошти на користь монастиря. До прикладу, у 1554 році Черкаський і Київський староста Оникій Горностай залишив монастирю великі володіння, розташовані біля села Вереміївка (нині – Черкаська область).
– Володіння монастиря розросталися. На початку 17 століття Пивський скит був повністю облаштований: мав свого ігумена, достатню кількість братії та великий вплив, – коментує Едуард Чіп. – Навпроти Градизька були дві переправи через Дніпро – Пивський і Максимівський перевози, і за користування ними люди платили кошти монастиреві.
Монастир на Пивисі став релігійно-політичним осередком українського народу у визвольній війні за свою державність. Мешканці місцевих сіл брали участь у козацькій війні Івана Сулими у 1635 році. Після придушення повстання Сулими поляки пограбували монастир. Круті схили гори, порізані глибокими рівчаками, заліснені деревами й непрохідними чагарниками, були схованкою для повстанців Павла Павлюка, Якова Острянина і Петра Гуні у 1637-1638 роках, згодом – для козаків Хмельницького у 1648-1654 роках. У 18 столітті тут переховувались гайдамацькі загони.
– Козаки робили великі подарунки на користь монастиря. Після того, як Катерина ІІ у 1775 році ліквідувала Запорізьку Січ, багато запорожців приїхали у Градизьк. І в селищі один з районів так і називається – Запоріжжя, що свідчить про те, що його заснували нащадки запорозьких козаків, – зазначає історик.
У 1774 році Пивогірський монастир згорів у пожежі, вдалося врятувати тільки дві ікони. І вже у 1775 році із залишків його фундаменту почали будувати Миколаївську церкву.
Ця церква стояла до 1943 року, а тоді німці знищили її, бо її висота була орієнтиром для артобстрілів під час форсування Дніпра.
– Коли німці вирішили її знищити, підірвати церкву їм вдалося лише з третього разу. І ті залишки фундаменту, які зараз залишились на Пивисі над урвищем, це залишки Миколаївської церкви, – каже краєзнавець.
Також на Пивисі на початку 17 століття спорудили Городищенську фортецю. Як і монастир, вона служила опорним пунктом повстанців під час селянсько-козацьких повстань під проводом Івана Сулими, Павла Павлюка, Якова Острянина та Дмитра Гуні, а також у Визвольній війні 1648-1654 років.
У другій половині 17 століття Городище було сотенним містечком Чигиринського та Миргородського полків. І тоді у Городищенській фортеці розташовувались сотенні та міські установи – канцелярія, суд, ратуша, а також Соборно-Троїцька та Покровська церкви, торгові ряди, громадські й приватні двори та будинки.
Городищенська фортеця втратила своє значення й занепала після скасування на Лівобережній Україні полкового устрою та перетворення Городища на Градизьк. Крім того, занепад і знищення Городищенської фортеці прискорили великі пожежі 1832, 1848 і особливо 1866 років.
Едуард Чіп розповідає, що гора Пивиха багата на блакитний мергель – глину, яка нібито має лікувальні властивості:
– Про мергель ходять легенди, що дочкам Ярослава Мудрого його возили у Київ як засіб, який омолоджує шкіру. У літній період можна спостерігати, як люди, які приїжджають на Пивиху, починають робити маски на пляжах, обмазуються глиною. Мергель насичений іонами срібла. Але його цілющі властивості не доведені, бо відповідні дослідження ніхто не проводив.
Пляжі у районі Пивихи. Фото: ФБ-група «Світловодськ»
Палеонтолог Ігор Черніков додає, що вік верхніх пластів глини на Пивисі – 14-20 тисяч років, а нижніх, з блакитним мергелем – 30 мільйонів років. Він зазначає, що на утворення одного метру глини потрібна приблизно тисяча років.
Після того, як наприкінці 1950-х років побудували ГЕС та створили Кременчуцьке водосховище, води Дніпра поступово руйнують Пивиху. Водосховище кожен рік «відбирає» від 7 до 10 метрів берега. Станом на початок 2024 року було розмито водами рукотворного моря понад 600 метрів Пивихи. За словами Едуарда Чіпа, особливо страждають села Мозоліївка, Шушвалівка – там руйнування величезні, починаючи з 1980-х років і до сьогодні.
Територія Пивихи охороняється із 1994 року, коли депутати Полтавської обласної ради своїм рішенням надали їй категорію ландшафтного заказника місцевого значення.
Частину берегів Пивихи укріпили кам’яним насипом, але Едуард Чіп підкреслює, що значна територія і досі ще не укріплена.
– Берегоукріплення почалося з 1990-х років, і дамба вже зруйнована. Каміння треба періодично підсипати, а цього не роблять. Берегоукріплення зберегло частину природи, але минулого року було так багато води, що вона навіть переливалась через укріплену дамбу, розмивала гору – і вона руйнувалась. Якщо зараз не укріпити Пивиху, то ми можемо її скоро не побачити у тому первозданному вигляді, в якому вона була.
Наш співрозмовник зазначає, що розвиток зеленого туризму у Градизькій громаді – це, безумовно, добре, але наслідки відвідин туристів можуть бути негативними для Пивихи. Адже деякі туристи розпалюють вогнища і потім їх не гасять. Наприклад, у 2024 році на горі вирувала пожежа, яку голова Градизької громади Мирослав Носа назвав наймасштабнішою за останні 40 років. Тому Едуард Чіп просить усіх, хто хоче відвідати Пивиху та насолодитися її краєвидами, дбайливо ставитися до цієї перлини Полтавщини.
Краєвиди Пивихи. Фото: Вікіпедія
Раніше «Полтавська думка» писала про те, на Полтавщині оновлюють проєкт берегоукріплення біля Пивихи.
Головне фото: Вікіпедія
