Творча студія «Янамалюю» майже в центрі Полтави – не лише дитяче захоплення Яни, яке переросло у власну справу. Для неї цей куточок – можливість не лише творити, а й навчити інших.
Яна малює з дитинства. Ще з садочка. Ще відтоді, розповідає дівчина, в її памʼяті закарбувався момент – вихователька дає їй невеличку розмальовку, дівчинка малює, а її подружка говорить: «Янка – майбутня художниця». І з того моменту так казали всі.
Яна родом із Руденківки Полтавської області. Оскільки в її рідному селі спеціалізованих творчих гуртків не було, з другого до четвертого класу дівчина їздила навчатися малювати до Нових Санжар. У пʼятому класі, коли зʼявилося більше шкільних предметів, Яна покинула гурток.
У девʼятому класі мама запропонувала Яні піти до художнього класу. За час свого навчання там вона не лише встигла взяти участь у кількох творчих конкурсах, а й організувати дві персональні виставки – в Нових Санжарах та рідному селі.
У художньому класі вона була до випуску зі школи. Там і вирішила, що хоче повʼязати своє життя з образотворчим мистецтвом та почалася готуватися до вишу. Тривалий час Яна їздила до Полтави на підготовчі курси, щоб добре впоратися з творчим конкурсом. Вступила дівчина до педагогічного університету.
Навіть до відкриття артстудії Яну як художницю знали чимало людей. Наприклад, уже з 14 років вона малювала портрети на замовлення. Коштували вони недорого – від 200 до 500 гривень, однак, дівчина говорить, що під час роботи над ними докладала всіх зусиль. У студентські роки вона також працювала над портретами.
Дівчина й зараз може брати замовлення на малювання портретів, однак замовникам часто важко догодити, адже, як вона пояснює, людина бачить себе по-своєму, на фотографії може виглядати по-іншому, а Яна, як художниця, бачить її зовсім інакше. Бувало, за такі портрети дівчині навіть не віддавали гроші.
Із пʼятого курсу вона почала працювати в обласному центрі естетичного виховання молоді, а також певний час працювала в приватній школі.
В ОЦЕВУМі вона працює і досі: навчає малювання понад пів сотні дітей – це чотири групи по 15-20 дітлахів.
Окрім цього, до початку повномасштабного вторгнення та, власне, відкриття студії Яна провела два майстеркласи. У той період дівчина слідкувала за творчістю інших художників, шукала власний стиль, малювала для себе. Першою людиною, яка запитала в Яни, чи не хотіла б вона провести якесь творче заняття для дорослих, була її майстриня-бровістка.
«А потім ще одна дівчинка запитала в особистих (повідомленнях – ред.). І я подумала – якщо дві людини вже запитали, і в один період часу, то може провести. Подивилася, як це роблять інші, де можна це організувати. Почала планувати. Я ж малювала сама, а тут потрібно і пензлик, і листок на кожного, фарби докупити й інші дрібнички. Витратний вийшов майстерклас, нічого я з нього не заробила, навіть у мінус пішла, але я була дуже задоволена. Набралося тоді три людини. Малювали близько чотирьох годин, але всі дуже гарно це зробили», – посміхаючись, пригадує Яна.
На другий майстерклас прийшло вже майже десять дівчат.
Ідея відкрити студію в Яни зʼявилася в червні 2022 року після пропозиції нової роботи. До дівчини зателефонувала знайома, яка разом зі своєю родиною відкривала творчу студію в Полтаві, й запропонувала Яні працювати з ними, наприклад, вести гурток із рукоділля для дітей.
Яна пригадала, що з першої зустрічі комунікація не склалася, та й відчувала певний дискомфорт, тому відмовилася від цієї роботи.
Натомість вона вирішила відмовитися від цієї роботи й переконала себе, що зможе відкрити власну артстудію. Так і вийшло.
«Сказала подрузі, що сама можу все відкрити, подивлюся скільки вартує оренда і зроблю все сама. Насамперед подивилася ціни – просто відкрила OLX, глянула на оренду, і зрозуміла, що це цілком реально. До цього я чомусь думала, що це супердорого – займатися якимось бізнесом, і що це не для мене. А воно виявилося нормально», – пригадує Яна.
Без ніяких очікувань чи сподівань, дівчина взяла кошти: десь відкладені, десь відпускні з роботи в ОЦЕВУМі, трохи взяла у хлопця і вирішила орендувати приміщення.
Після кількох «походів» із братом, Яна врешті орендувала перше приміщення для свого творчого куточка. Це було старе приміщення в історичній будівлі.
«Там були сірі стіни, й воно було таке похмуре. Але розташоване було в дуже гарній будівлі, я завжди проходила й думала, як же там красиво: височезні стелі, велике вікно у формі арки. Ми провели там ремонт, пофарбували стіни, закупили столи, стелаж. Диван із піддонів мені зробив брат із його другом. А ще придбали стільці. Закупила відразу мінімально те, що, як я вважаю, має бути в студії».
«Це все було без якихось очікувань. Я навіть згадую оцю свою фразу: “Якщо місяць-два протримається – вже класно, а якщо закриємося – Бог з ним, нічого страшного. Пропадуть гроші, так, але досвід прикольний”. Але воно йде і йде, і закриватися не планує», – говорить Яна.
У тому приміщенні дівчина затрималася більш ніж на рік. Однак у кінці 2023 року з кількох причин почала шукати новий куточок для студії. Вона пригадує, що в тій будівлі було дуже холодно, адже це двоповерхова споруда, яку не опалювали через те, що там було дуже мало орендарів.
Щоб її клієнти не мерзли під час майстеркласів, Яні доводилося їхати туди ввечері, вмикати, як каже дівчина, на «свій страх і ризик» невелику конвекторну батарею та сподіватися, що зранку в студії буде принаймні, якщо не тепла, то комфортна температура для занять. Із такими процедурами, звісно ж, комуналка виходила втридорога.
До того ж через особливості побудови того приміщення, там майже завжди не було ні звʼязку, ні інтернету.
«Заходиш туди – і як в Нарнії – нічого немає», – сміється, пригадуючи, Яна.
Ще однією з причин стало те, що на заняття почало приходити більше відвідувачів, нерідко компаніями по шестеро-восьмеро людей, і їм у тій студії було дещо затісно.
Нове приміщення вдалося знайти нескоро – майже через рік. Навіть цей «кабінет», у якому Яна облаштувала нинішню студію, вона змогла орендувати, лише постоявши в черзі з імовірних орендарів три-чотири місяці, поки їй врешті не зателефонували й не сказали, що приміщення вільне.
На початку 2024 року «Янамалюю» облаштували вже в ньому – на вулиці Соборності, 72. Дівчина встигла його орендувати ще до того, як із нього виїхали колишні орендарі.
Знайти інформацію про студію Яни можна не лише в її інстаграмі чи від знайомих, а й у місцевому центрі підтримки підприємців «Дія. Бізнес». Там її справу позиціюють як ветеранський бізнес, адже її наречений – військовий.
Сама Яна теж брала участь у грантовій програмі для ветеранів, військових та членів їхніх родин «Траєкторія». Грошей на розвиток бізнесу вона не отримала, однак навчилася розбиратися в операційних процесах бізнесу, а також почала працювати офіційно, відкривши ФОП.
Спочатку дівчина хотіла потрапити на програму «Відважна», однак, коли звернулася до «Дії», їй сказали, що вони ще не знають, коли проводитимуть цю програму, але, зараз вони набирають людей на «Траєкторію», і запитали, чи не хотіла б вона взяти участь.
«Я й вирішила спробувати. Там потрібно було з заявкою подати ще й презентацію про себе, про свій проєкт. Я така щаслива була, коли прийшло повідомлення, що мене прийняли, аж розплакалася. Думала, буду вчитися бізнесу, може виграю якийсь грант».
«Я ходила на навчання, бо до програми увійшли різні модулі на бізнесові теми. Взагалі ця програма відкрила для мене світ бізнес наново, відкрила очі на якісь речі, яких я не знала, бо роблю собі то й роблю, якось не задумуючись про операційні процеси. Було дуже корисно, від найпершого дня і найпершої лекції. Та й програму побудували так, щоб ішла лекція, а потім практичне заняття, на якому потрібно робити домашнє завдання й отримувати оцінку. За ними визначали переможців. Додаткові бали давали тим, хто упродовж програми оформить ФОП – я оформила, бо давно планувала, хоч і боялася», – пригадує Яна.
Дівчина говорить, що всьому провина – її «любов» до прокрастинації (такої собі звички відкладати справи трішки «на потім»). Вона й планувала подати фінальну роботу з програми, тобто бізнес-план вчасно, адже знала про ще за понад тиждень до дедлайну, однак лише в останній момент помітила, що не додала останній слайд.
«Там треба було здати до 23:59, а я здала о 00:20 і задоволена лягла спати. А вранці прийшло повідомлення, що дедлайн був то інший. Це в мене така трагедія була – бали ж то були високі й можливість виграти була. Я вже навіть думала, куди гроші витрачу», – сміється Яна.
Усе ж у тій програмі виграла дівчина, з якою Яна гарно спілкувалася, тому вона за неї рада.
Спочатку нікнейм художниці був більше персоналізованим – її імʼя та по батькові, однак звучало це дещо складно, як і писалося. Але одного разу, ще під час роботи в старому приміщенні, дівчинка, яка прийшла до Яни на майстерклас, сказала, що поєднання «Янамалюю» – чудове для її нового нікнейму й назви студії.
«Я подумала, що це класно звучить. Так воно й приросло до студії. Як якийсь бренд», – каже Яна.
Літо, говорить Яна, – це період, коли можна трохи видихнути. А от взимку людей приходить більше – записи інколи сягають чи не за місяць. Це саме та пора, коли всім хочеться десь погрітися, щось поробити нове.
Майстеркласи дівчина планує на місяць вперед – спочатку публікує розклад, а потім приймає побажання від клієнтів, які запитують, на яку дату можна прийти. Окрім групових, Яна проводить й індивідуальні заняття.
Найчастіше це якісь дівич-вечори, дні народження чи корпоративні заходи. Тоді вона вираховує необхідну для компанії кількість матеріалів для малювання та їхні навички.
Проводить майстеркласи художниця й для однієї чи двох людей. Такі заняття більш навчальні. А для охочих подарувати враження у Яни є сертифікати.
Дівчина говорить, що створення картин і навчання малювати – це різні процеси. Їй би хотілося більше малювати для себе, однак і працювати з людьми їй подобається:
«Я йду на роботу задоволена. Думаю: “Клас, це у мене зараз будуть аж три дівчинки, зараз ми малюватимемо”. Надихає мене цей простір. Коли я ставлю мольберти. Люблю постелити тут гарну тканину, прикрасити стіл, щоб все красиво було».
«Будь-яка робота втомлює. І малювання, якщо довго це робити. Але я люблю і те, й те», – говорить художниця.
Найбільше Яна любить працювати з аквареллю. А от навчати нею малювати інших – не дуже. Більше їй подобається показувати іншим, як створювати картини, використовуючи акрил.
«Він легкий, нескладно перекривається. От якщо намалював щось не те, а таке часто буває в людей, які тільки навчаються, то акрил легко можна перекрити. Робочий матеріал. І олійні фарби подобаються».
Для своїх відвідувачів Яна завжди намагається придумати щось нове. Наприклад, у неї можна навчитися малювати не лише акрилом, аквареллю чи олійними фарбами, а й вином чи кавою.
Окрім цього, художниця пропонує і спробувати себе в процесі кастомізації – розмалювати шопер чи щось з одягу. Яна навіть сама купує сумки, адже для розпису потрібні лише речі з якісних матеріалів, які в майбутньому не розтягнуться. Також вона навчає працювати в техніці флюїд арт.
У різні сезони до Яни можна потрапити на тематичні майстеркласи, наприклад:
Такі заняття можуть відвідувати не лише дорослі, а й діти віком від пʼяти років.
Також художниця влаштовує артпобачення для пар, на яких вони можуть створити дві окремі різні картини, спільну подвійну картину чи одну картину разом.
Охочі можуть прийти до Яни, щоб намалювати картину-афірмацію чи навчитися малювати вітражні картини. Прийшовши у студію, навіть не знаючи, яку картину хочеться створити, натхнення все одно є де знайти, адже у дівчини є кілька величезних тек, у яких вона зберігає чимало світлин та картинок, із яких потім можна придумати свій сюжет для роботи.
Окрім малювання для себе та навчання у студії, інколи Яна бере замовлення. Наприклад, нещодавно вона створила потрійну картину для косметологічної клініки, а торік розписувала ялинкові іграшки. Цього року планує теж. Також художниця вміє розмальовувати стіни, різні скляні вироби тощо.
Чималого значення у своїй роботі й творчості Яна надає саме людям. Показуючи свої університетські роботи, вона поділилася історією про свого куратора Олександра Тарасенка, який багато чому її навчив. Чоловік загинув на війні після початку повномасштабного вторгнення.
«На цьому фото моя магістерська робота. І на ньому я стою зі своїм куратором Олександром Тарасенком. Дуже-дуже-дуже крута людина. На жаль, він пішов добровольцем і загинув на початку війни. Але я його страшенно любила. Його всі любили. Це була людина з величезним серцем».
«На цій картині – я і мій тато. Це мій гарний спогад із дитинства, у мене в голові засіло, як ми з ним сидимо й разом читаємо перед сном книгу. Він мені зазвичай читав, а я потім переказувала. Це в нас такий ритуал був. Коли я захищала цю роботу, мені чомусь було страшенно сумно. Можливо, я перехвилювалася. В цілому ця тема для мене трішки щемлива. Але тоді мене заспокоювали».
Пізніше, коли Яна отримала звістку про те, що її куратор загинув, вона подумала, що, можливо, тодішній її стан – це було якесь передчуття, адже вона завжди говорила, що Олександр Кирилович для її групи був як другий тато.
«Можливо, це тоді якось відчувалося», – думає Яна.
Всі фото надані Яною Койло
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
