Чотири місяці тому в Полтаві зʼявився «Добрик» – дитячий простір родом із Добропілля, що на Донеччині. Його власниця та деякі працівниці переїхали з сімʼями в нове місто й почали в ньому працювати. Далі ви можете прочитати їхню історію.
Як усе починалося
Олена Штагер усе життя прожила в Добропіллі – невеликому місті в Донецькій області.
«Воно таке затишне, – розповідає жінка. – У нас була дуже гарна школа. Моя старша дитина 7 років тому йшла до школи, яку за президентською програмою відбудували. Вона була просто ідеальна. Зараз її вже фактично немає, вона зруйнована…»
Говорить, що в останні роки перед війною місто дуже розвивалося. Олена працювала економісткою, але після декретної відпустки захотіла робити щось більш творче, тому разом із подругою у 2018 році запустила швейно-вишивальний цех. А у 2020-му їй запропонували керувати центром із дитячого розвитку, який у Добропіллі відкрили за франшизою. Спочатку Олена розглядала це як тимчасову роботу, доки налагодиться процес роботи, та й думала, що не вдасться поєднувати з діючим виробництвом і материнством.
«Але воно якось так дуже добре пішло, і я захопилася. Мені так сподобалося, коли до нас пішли діти. Оці емоції, коли дітки приходять і ще нічого не знають, а вже через три місяці вони читають. Оці очі… Ти бачиш результат. Мене це дуже підіймало, хотілося більше – ми розвивалися», – розповідає Олена Штагер.
Той дитячий простір працював упродовж двох років – а потім почалася велика війна. На той момент Олена керувала вже трьома такими закладами за франшизою – в Добропіллі, у Дружківці та Краматорську. І просто перед початком повномасштабного вторгнення в Добропіллі відкрили ще один філіал. На той момент, говорить Олена, в місті не було подібних закладів, а її та педагогів багато хто знав особисто, тож попит на підготовку дітей до школи та вивчення англійської мови дійсно був.
«Я замислювалася ще над якимось приміщенням, бо ми тоді вже просто не вміщалися», – пригадує співрозмовниця.
«Я взяла дітей і переїхала до Полтави»
Через велику війну діяльність центрів тимчасово призупинили, а потім їх і зовсім закрили.
«Із Донецької області оголосили офіційну евакуацію. Я у квітні разом із дітьми виїхала до рідних у Кривий Ріг, – говорить Олена. – А моя партнерка зі швейного виробництва виїхала до Полтави. Ми чекали – два тижні, три тижні, місяць… Тоді з партнеркою вирішили, що треба евакуювати швейно-вишивальне виробництво. У Полтаві вона вже більше освоїлася, її чоловік знайшов роботу. А я в Кривому Розі була як у відпустці – нічого не робила, просто чекала. Тому я взяла дітей і переїхала до Полтави».
Так у травні 2022 року вона опинилася в чужому місті, де майже нікого не знала. Полтава одразу нагадала їй Добропілля, але більше за розміром.
Виробничий бізнес Олени та її партнерки евакуювали довго – шукали нове приміщення, перевозили всі машини. Дитячі центри ж перемістити не вдалося за умовами франшизи, а продовжувати діяльність у Добропіллі було небезпечно.
«Був такий момент, коли деякі люди почали туди повертатися, навіть я своїх дітей до бабусі відправляла на місяць, – пригадує жінка. – Місто жило своїм життям. Думали, що вже все… Були думки відновити діяльність, бо школи та садочки там не працювали – тільки дистанційно. Для дітей нічого не було, тож це було на часі. Я навіть їздила, домовлялася про приміщення. Але ми не знайшли бомбосховища, а без нього ми побоялися відновлювати роботу в Добропіллі».
І назвали його «Добрик»
На початку 2025-го Олена подалася на грант від міжнародної благодійної організації СОС Дитячі містечка. Його умови, пригадує, ідеально підходили для відкриття дитячих просторів, шкіл, та й були розраховані саме на жінок та мам-підприємиць. Так виникла дуже спонтанна, але цілком реальна ідея відкрити подібний заклад для розвитку дітей саме в Полтаві. Спочатку треба було пройти навчання. Потім Олену допустили до написання грантової заявки – там вона виборола майже 180 тисяч гривень на власну справу.
«За умовами договору з донором, треба було відкрити заклад упродовж двох місяців. Ну, і все – одразу пішла щось робити, шукати приміщення. Досвід був, і як це має бути – я вже мала картинку в голові», – розповідає Олена.
Так, заклад відкрився у травні, й назвали його «Добрик» – як похідне від Добропілля.
«Спочатку я думала: якщо ми в Добропіллі відкрили одразу всі групи, то тут теж буде все добре, але тут було важче, – пояснює. – Там нас знали. А тут – якась Олена, з якогось там Добропілля відкриває якийсь “Добрик”».
Олена Штагер як підприємиця-переселенка має досвід і релокованого-відновленого бізнесу, і одночасно досвід створеного з «нуля».
«І те, і те – важко, але все ж відкрити нове було легше. Минуло три роки, я вже маю тут купу знайомих, я вже знаю, чим дихає Полтава. Бачу, чим вона відрізняється від Добропілля. А три роки тому, коли приїхали, ми ж нічого не знали. Ось тільки зараз у нас на виробництві зʼявляються постійні клієнти, нас уже знають і знаходять дорогу», – розказує жінка.
На відкриття дитячого простору в Полтаві прийшло близько 40 людей, пригадує Олена, хоча вона переживала, що ніхто не прийде взагалі:
«Я виходжу – а там так багато людей, і я нікого не знаю! Мені було так страшно, але водночас було дуже приємно. І так само, коли набрали першу групу з підготовки до школи – ми не знали жодної дитини. Коли ж набирали перші групи в Добропіллі, то це в основному були всі свої, котрі підтримали та повірили».
Що може дати дітям «Добрик»
Зараз у «Добрику» є кілька програм: підготовка до школи, англійська мова, ранній дитячий розвиток і тімбілдінг.
Програма з підготовки до школи розрахована на три місяці. Олена пояснює: за цей період дитина матиме конкретний результат – буде читати невеликі слова з розумінням прочитаного, писати друковані букви. І саме тут жінка помітила відмінності з тим, як було в Добропіллі та, відповідно, як бачить вона сама.
«У Полтаві в основному у вересні йдуть на підготовку до школи і вчаться майже цілий рік. Вони не навчають за 3 місяці, як ми».
Підготовка розділена на два окремі напрями: читання й письмо та математика й логіка. Останній, говорить Олена, – більше за бажанням і за умови, що дитина вже читає та пише.
Наразі центру вдалося випустити одну групу з підготовки до школи та набрати нову.
«У нас парти стоять, ми наближаємо картинку до шкільних умов. Наші викладачі з підготовки до школи – це діючі вчителі за програмою НУШ, вони вже з досвідом. У групі 10 дітей, і коли їх 10, ми можемо поділити на групки, можемо з ними пограти. А коли їх 5, то це таке вже, як індивідуальне навчання. Щоб підготувати емоційно, їх має бути більше, щоб вони розуміли, що таке колектив. Вони прийдуть у школи, де так само нікого не знають. І їм буде вже не так страшно».
Для підготовки до школи обрали методику, за якою працювали й у Добропіллі. Тоді розробляли свій окремий авторський курс поза межами франшизи.
«І я знаю, що це працює, – наголошує Олена. – Ми проводимо тестування кожної дитини – вхідне і вихідне. Що вона вміє на початку і що – в кінці. Але важливо, щоб працювала триєдина система навчання – батьки, ми і діти. Ми навчаємо, але й даємо невеликі домашні завдання. Вони їх повинні виконувати. Нам не треба, щоб дитина просто проходила курс і “до побачення”. Нам треба, щоб вона вийшла з результатом. І цю стратегію ми перенесли на всі інші напрями».
Із Добропілля привезли також курс із тімбілдінгу, який веде фахова психологиня. Суть його в тому, що набирають 10 дітей різного віку від 5 до 14 років.
«Чому різний вік? Тому що в житті ніколи не буде ідеальних умов, ніколи в “пісочниці” не будуть тільки дівчатка, тільки 5 рочків і тільки одного соціального статусу. І от вони проходять 8 занять – за цей період діти вчаться комунікувати між собою, розвивати лідерські якості, працювати в команді. Спочатку вони дивляться один на одного: “І що?”. А вже приблизно з пʼятого заняття починається типу: “Ага, ти низького зросту – ти сюди, а ти височеньокого – сюди. Ти вмієш це, а ти – це”. У них зʼявляється стратегія».
Свято 1 вересня для 4Б класу
А також ввели нове, чого не було в Добропіллі, – це одноразові заняття з тімбілдінгу для колективів дітей, які вже існують, – класи, гуртки тощо.
«Це ще й на згуртованість, але ж вони вже один одного знають, тому тут дещо інші ігри», – пояснює власниця.
Крім того, розповідає Олена Штагер, скоро зʼявиться курс на розвиток памʼяті, робоча назва якого – ейдетика та мнемотехніка. Цю програму наразі вже відпрацьовують із викладачем.
«Дитина буде краще запамʼятовувати вірші, іноземні слова, цифри, числа, переказувати з розумінням – усе завдяки тому, що ми розкриваємо цю асоціативну памʼять та вчимо запамʼятовувати».
І в кожен напрям додають елементи розвитку емоційного інтелекту – адже для дитини, яка збирається до школи, це не менш важливо, ніж уміти читати чи писати.
«Тут працюють добропільчанки – це нас згуртовує»
У закладі навчають дітей зокрема й дві переселенки з Добропілля. Одна з них працювала з Оленою Штагер і раніше, вона переїхала з сімʼєю до Полтави, щоб працювати в «Добрику».
«Олена Петрівна зі мною з самого початку, – пояснює власниця закладу. – Я знаю, що вона дає дітям, я впевнена в ній на всі 200 %. Ми разом розробляли цю програму. Їй також у Полтаві важче. Це відчувається, вона трішки занепокоєна. У Добропіллі її всі знають, багато учнів ішли саме тому, що це Олена Петрівна. Тут же її ще майже ніхто ще не знає».
Цікавляться «Добриком» і земляки. Наразі дають знижку в 10 % на перший місяць на навчання дітей із-поміж внутрішньо переміщених осіб. Надалі ж планують ввести на групу одне пільгове місце зі знижкою.
Зараз заклад тільки починає свою роботу, а вже до кінця року Олена мріє про сотню дітей. Розуміє, що мають випустити не одну групу, щоб заслужити довіру полтавців.
Переселенка пояснює: для тих, хто не знає звідки та хто вони, «Добрик» – про щось добре, а для неї ж – не тільки це:
«Для мене “Добрик” – це куточок рідного міста в Полтаві. І чим далі, тим більше… Зараз Добропілля закінчує своє життя, щодня там руйнують будинки. Це все дуже боляче. І коли я сюди приходжу, для мене це як острівець дому. І те, що тут зараз працюють добропільчанки, – це нас згуртовує».
На головному фото: заняття з підготовки до школи
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
