Анна Чевердакова переїхала у Кременчук із Луганська у 2014 році, коли почалася війна. Жінка вважала, що це лише на кілька місяців – і буде змога повернутися додому. Залишившись на Полтавщині, вона започаткувала власний бізнес – родинний центр «Лелека» – і тепер працює з дітьми, маючи до цього особливий підхід.
Анна Чевердакова родом із Луганська. Вона навчалася в Національному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка на факультеті практичної психології. Після того Анна працювала в медико-біологічному ліцеї-інтернаті, а також у Монтессорі-центрі Луганська. Згодом вона відкрила власну психологічну практику та стала співвласницею дитячого розвивального центру.
Але у 2014 році життя Анни Чевердакової та її родини сколихнула російсько-українська війна.
– Спочатку було незрозуміло, – пригадує жінка початок війни. – Пам’ятаю, як чоловік мені каже: «Аню, а ти знаєш, що в Донецьку вже танки? Знайомі телефонували й розповіли». А я кажу: «Не може бути! Це якась дурниця чи постановка. Нас просто лякають».
Але за добу подружжя дізналося, що вночі росіяни атакували та захопили військові частини в Луганську. Коли за кілька днів неподалік роботи Анни стався вибух, це було останньою краплею.
– Ми не думали виїжджати, але в якийсь момент чоловік мені зателефонував і каже: «У тебе година для того, щоб зібратися. Збери основне, і за годину поїдеш».
У травні Анна Чевердакова з дітьми приїхала до родичів у Харків, а звідти на початку липня – у Кременчук, де жили її куми.
– Коли почалася перша хвиля війни, ми поїхали в Кременчук нібито на пару місяців, щоб перечекати, тому що ніхто не вірив, що це може бути надовго. Думали, що відпочинемо у Кременчуці, все буде добре й ми повернемося додому.
Наша співрозмовниця каже, що після того, як вона з дітьми залишила місто, в Луганську почався кошмар. Вибухи значно почастішали, зник зв’язок, а також світло та вода. Люди шукали трубчасті колодязі, яких у місті було дуже мало, щоб набрати води. В оселях залишився тільки газ. Містяни жили в підвалах.
Анна розповідає, що багато її знайомих виїхали з Луганська, але є такі, що залишилися там. На запитання, які настрої були в Луганську і чи дійсно люди там чекали «русский мір», вона відповідає:
– Про всіх людей там я казати не можу. Напевно, були люди, які цього хотіли, але приховували свої вподобання. Але ніхто з тих, з якими я спілкувалася, не очікували на окупацію. Для тих людей це було дуже важко.
Жінка переконана, що і на сході України багато патріотів, попри те, що вони російськомовні.
Наша співрозмовниця згадує, що деякі її знайомі дуже сердилися, питали, чому Україна не відбила місто, чому людей залишили з росіянами.
– Вони ображалися, що Україна ніби не відстояла цю територію й залишила їх із тим, що туди прийшло.
Приїхавши на Полтавщину, Анна Чевердакова злилася через те, що їй довелося покинути дім. Вона згадує: у якийсь момент зрозуміла, що треба починати нове життя.
– Коли я злюся, завжди починаю діяти. Рішення виникло одразу: «Раз ви забрали в мене все життя ТАМ, я зроблю ТУТ ще краще». Також я побачила, що ті компетенції, якими я володію, важливі тут, що люди, які живуть у Кременчуці, потребують тих навичок і знань, які в мене є.
Анна Чевердакова мала досвід роботи з дітьми з особливими потребами, і, за її словами, на той час у Кременчуці було мало спеціалістів, які можуть допомогти таким дітям.
Жінка пригадує, що коли в серпні 2015 року вона відкрила у Кременчуці родинний центр «Лелека», в неї швидко сформувалася клієнтська база.
– Я вирішила відкрити свій дитсадок, бо я знаю, як розвивати дітей, у мене це добре виходить. Ідея з формуванням здорового, адекватного покоління заклалася в мене як моя місія. Спочатку це була мотивація після травматичних подій і стресу, мені хотілося довести, що я це можу, що ми можемо вистояти, – говорить вона.
Анна Чевердакова
Наша співрозмовниця вважає, що зараз її місія актуальна як ніколи, адже вже росте покоління дітей, яке народилося під час війни та не знає мирного життя.
– Моя ідея – вирощувати, формувати, розвивати здорових людей, які будуть самодостатні, проактивні, зможуть відстоювати свої ідеї та розвивати нашу націю.
Анна Чевердакова наголосила, що дітям у майбутньому потрібно буде відновлювати Україну після війни, і молоде покоління передусім формується здоровим батьківським поколінням. Тому батькам важливо стежити за своїм ментальним здоров’ям – ходити до психолога, жити в балансі, вміти впоратися зі стресом.
У своїй роботі жінка використовує власну навчальну програму, яка зокрема включає принципи системи Монтессорі. Вона розповідає, що передусім філософія Монтессорі – це сформувати самостійну дитину. По-друге, в тому, що коли дитина народжується – вона не білий аркуш, який треба розмалювати чи наповнити.
– Дитина – це факел, який треба запалити (з цитати Марії Монтессорі – ред.), треба відкрити в дитині ті здібності, які в неї є. По-третє, з погляду виховання, це постійне балансування між свободою та дисципліною. А також повага до кордонів, своїх та інших людей, – пояснює психологиня.
Наша співрозмовниця додала, що зараз у дітей є великі потреби щодо формування емоційно-вольової сфери, адже концентрація уваги в молодого покоління страждає. Тому в її центрі цьому приділяють особливу увагу.
– У нас немає навчання через насильство, немає такого, щоб ми кричали на дітей або змушували їх щось робити. Але ми навчаємо їх так, щоб підсилити їхні вольові якості.
Анна Чевердакова розповідає, що дошкільнята, які закінчують родинний центр «Лелека», вміють читати й писати, а у школі з легкістю засвоюють програму «Інтелект».
Вихованці родинного центру «Лелека»
Жінка підкреслює, що перед тим, як прийняти дітей у свій садок, вона запрошує їхніх батьків на співбесіду, де детально розповідає їм про програму та принципи виховання в центрі.
– Ми домовляємося з батьками про те, що будемо вчити дітей відстоювати свою думку, заявляти про свої потреби, бути самостійними (наприклад, вчитимемо їх самостійно одягатися). Якщо погляди батьків на виховання й навчання сходяться, тоді ми можемо співпрацювати.
Психологиня додає: якщо дитину виховують люди з різними вимогами, то така дитина стає тривожною й маніпулятивною, бо вона не розуміє, чому їй ставлять різні вимоги. Тоді дитина починає підлаштовуватися під протилежні вимоги, і нормальна психіка цього не витримує.
– Тому я проти того, щоб просто брати клієнтів заради грошей і нашкодити дитині – це зовсім не те, що мені в житті треба, – підсумовує вона.
Команда родинного центру
Крім того, Анна Чевердакова активно займається волонтерською діяльністю. У 2014 році вона дізналася про існування молодіжної організації YMCA. Ця організація спеціалізується на волонтерстві, неформальній освіті та міжнародних обмінах.
– Оскільки в мене два хлопці, то я подумала, що мені хочеться робити щось для того, щоб формувати здорове оточення для своїх дітей. Тож я трохи мала особисті мотиви, – посміхається жінка.
Спочатку наша співрозмовниця стала тренеркою цієї волонтерської організації, а у 2015 році її обрали президенткою YMCA Кременчука.
– Зараз наша робота посилилася, тому що наші партнери з YMCA Європи й Америки надають нам можливість зробити освітні програми для того, щоб підвищити працездатність населення.
Анна Чевердакова в партнерстві з іншими організаціями проводить у Кременчуці різноманітні заходи, зокрема курси з SMM, штучного інтелекту, ділової української мови, ораторського мистецтва, підготовку до НМТ, англійський клуб, тренінги з ментального здоров’я. Більшість таких занять безоплатні для учасників (або за донат).
– Я вивчаю, які запити мають люди. І під ці запити роблю або разові заняття, або навчальні курси – передусім для молоді. Також у нас є підлітковий клуб, де підлітки збираються, грають у настільні ігри.
Наприкінці нашої розмови психологиня додає, що ми живемо у складний час, коли важко бачити далекі перспективи та неможливо рухатися за чітко встановленим планом, бо обставини змінюються щодня – часто незалежно від нас.
– Але навіть у світі змін ми можемо залишатися сталими у своїх пріоритетах і цінностях. Ми завжди маємо вибір – нести відповідальність за свої дії й рішення. Саме це робить людину вільною. І саме за цю свободу ми боремося. Це – наша воля.
Фото надала Анна Чевердакова
