Стрілець-спортсмен Максим Городинець, який представляв Україну на Олімпіаді у Парижі у 2024 році та неодноразово виборював першість на чемпіонатах світу з кульової стрільби, родом з Горішніх Плавнів, що на Полтавщині. Він розповів «Полтавській думці» про те, як почав займатись спортом, що найбільше любить у своїй справі, як вперше потрапив на Олімпіаду, а також про конкуренцію у кульовій стрільбі і про російських спортсменів, які виступають під нейтральним прапором.
Максим Городинець розповідає, що спорт – це сімейна справа у його родині. Його мати Надія Городинець бігала спринт і марафон на 4 кілометри, а батько Микола Городинець стрибав з жердиною й у довжину, а також бігав спринт 100, 400 метрів. Наш співрозмовник жартує, що у нього з дитинства не було вибору окрім як стати спортсменом.
– Мої батьки – майстри спорту з легкої атлетики. Вони навчалися у спортивному інтернаті в Києві. З самого дитинства мене з братом віддавали на всі секції спорту. Я займався спочатку тенісом, баскетболом, карате, а потім вже ходив і на стрільбу.
Брат Максима – Артем Городинець – теж став спортсменом, займався боями ММА.
– Він виступав у Китаї, в Абу-Дабі, мав дві перемоги. Але коли в одному з поєдинків зламав руку і йому поставили металеві пластини, перестав займатися, – розповідає стрілець про брата.
Зараз Максим Городинець не уявляє свого життя без спорту, але так було не завжди.
– Я так зрозумів, у батьків була ціль, щоб я став спортсменом. Але у дитинстві мені нікуди не подобалося ходити, я не дуже хотів займатися спортом, бо всі діти гуляють, відпочивають, а я постійно десь на тренуваннях.
Особливо важко Максиму Городинцю давався теніс, бо треба було подовгу тренуватись, ще й під палючим сонцем.
– Теніс – дуже важкий вид спорту. У тенісистів Чемпіонат світу проходить місяць, ти кожен день із кимось граєш, і гра може тривати 4 години. Це дуже виснажливо. Коли мені було 8 років, я займався під палючим сонцем, це була просто «жесть». Мені зовсім не подобалося.
Коли Максим Городинець дізнався, що у Горішніх Плавнях, звідки він родом, є заняття з кульової стрільби, це його зацікавило.
– Я прийшов туди й одразу «втягнувся». Спочатку ходив і на теніс, і на стрільбу одночасно. День – на теніс, наступний день – на стрільбу. Але потім швидко зрозумів, що мені більше подобається стрільба, й у мене почало виходити.
У 13 років горішньоплавнівець поїхав на свої перші змагання в Хмельницький і зайняв перше місце, попри те, що його суперники були старшими. Після цього хлопець покинув теніс, але одночасно займався стрільбою й карате.
– Проходив на карате два роки. Більше для себе. А коли почалися перші результати у стрільбі і став кандидатом в збірну країни, я вже перестав займатися карате.
Наш співрозмовник зазначає, що складно поєднувати стрільбу і бойові мистецтва:
– Коли ти б’єш руками, на мішках працюєш, руки починають тремтіти, а в стрільбі це шкідливо.
У 15 років Максим Городинець став кандидатом у майстри спорту, і його взяли в юніорську збірну України. У 2014 році він уперше поїхав на юніорський Чемпіонат світу, але до фіналу тоді хлопцю на вистачило кількох очок.
– Це був такий сильний буст (посилення, прискорення – ред.), і я тоді зрозумів, що потрібно вже повністю вкладатися в стрільбу. Я почав посилено займатися, зробив це своєю справою.
Після того він виборов кілька медалей на юніорських чемпіонатах світу, а також чотири нагороди на чемпіонатах світу з кульової стрільби серед дорослих.
Горішньоплавнівець намагався потрапити на Олімпіаду кілька разів. У 2018 та 2021 році йому на вистачало по одному очку до олімпійської ліцензії.
– А минулого року в Хорватії я виграв Чемпіонат Європи і тоді вже взяв ліцензію прямо перед Олімпіадою, це були останні ліцензійні змагання, – згадує він. – Батьки були дуже раді! Це була мамина мрія, щоб я поїхав на Олімпіаду.
Стрілець розповідає, що його батьки не брали участь в Олімпіадах, бо за часів Радянського Союзу між спортсменами була надзвичайно велика конкуренція. За словами Максима Городинця, потрапити в збірну Радянського Союзу було майже нереально.
Наш співрозмовник зізнається, що Олімпіада не справила на нього особливого враження:
– Звичайні змагання. Мені до цього розповідали, що вони дуже сильно розпіарені та роздуті. Я на це не звертав уваги, поки сам не побачив. На Олімпіаді змагались ті самі спортсмени, що й на чемпіонатах світу, я всіх їх знаю. Просто проходять 40 спортсменів з усього світу.
Стрілець навіть додає, що чемпіонат світу складніший за рівнем результатів, тому що в ньому можуть брати участь усі охочі спортсмени, не потрібен відбір:
– Може статися так, що на Олімпіаду не поїде якийсь сильний спортсмен. Бо всього на країну дається дві ліцензії на вправу. І сильний спортсмен перед самою Олімпіадою може показати погані результати, не пройти відбір і не поїхати, візьмуть когось іншого.
Через це є більше шансів, що на чемпіонат світу потраплять люди з найсильнішими результатами або перша шістка світового рейтингу, ніж на Олімпіаду.
– Навколо Олімпіади створюють такий хайп, накручують спортсменів, а вони від цього хвилюються. А по факту це просто дуже гарні змагання.
Розповідаючи саме про Олімпіаду в Парижі, Максим Городинець зазначає, що організація цього заходу не була на високому рівні:
– В олімпійському містечку не було кондиціонерів, а на вулиці – 40 градусів. Маленькі номери, палюче сонце – без кондиціонерів там просто пекло було. Дехто зі спортсменів спав на вулиці на лавочках, на балконах, це правда.
На Олімпіаді у Парижі горішньоплавнівцю не вистачило одного очка до фіналу й він посів восьму позицію:
– Результат був дуже сильний. І в мене, і взагалі у світі. Дуже засмучений, тому що результат дійсно гарний, але просто всі інші ще краще стрільнули. Це перша Олімпіада, коли були такі сильні результати.
Щоб підтримувати себе у формі, Максим Городинець тренується у стрілецькому тирі щодня по три години.
– Коли збір, то ми тренуємося у Львові або Вінниці. А коли я вдома, то в Горішніх Плавнях тренуюсь, у нас є свій тир.
Пояснюючи, які особливості має кульова стрільба, Максим Городинець говорить: люди думають, що стрільці обов’язково повинні мати гарний зір, але це стереотип. Головна особливість кульової стрільби полягає в тому, що це психологічний вид спорту. У ньому перемагає той, хто може впоратися зі своїми емоціями, залишитись максимально спокійним і сконцентрованим.
– Коли ти виходиш на старт, в тебе зашкалює адреналін, ти втрачаєш концентрацію і починаєш робити не те, що треба. У когось ноги тремтять, у когось руки не слухаються і стають ватні, хтось свідомість втрачає. Це не так, наприклад, як в бігу – на адреналіні ти можеш усіх «розірвати». Тут, навпаки, маєш себе заспокоїти, і це найважче в стрільбі. Коли ти розумієш, що від пострілу, який зараз зробиш, залежить твоя медаль або твоє майбутнє, це дуже складно.
Горішньоплавнівець розповів, що серед стрільців з різних країн немає жорсткої конкуренції та особистої неприязні.
– Стрільба – як велика родина. На змагання з різних країн постійно їздять одні і ті самі люди, що були й 5 років тому. Інколи юніори підтягуються. Змінюються постійно тільки в Індії і Китаї, у них конвеєр і дуже багато спортсменів. Там конкуренція нереальна, тому кожен раз може приїжджати новий спортсмен, дуже сильний.
Максим Городинець каже: коли постійно зустрічаєшся зі спортсменами у фіналі, є можливість з ними добре познайомитись.
– Багато з ким спілкуємося і поза змаганням, можемо подзвонити, написати, спитати, як справи, приїхати в країну (у якій живе спортсмен – ред.), там зустрітися.
Наш співрозмовник підкреслює, що між спортсменами у стрільбі є чисто спортивна конкуренція:
– Немає такого, що ми одне з одним воюємо, як в інших видах спорту. Я знаю, там деякі спортсмени одне одного ненавидять, мало не готові повбивати. У нас же все дуже-дуже дружно.
«Полтавська думка» запитала у стрільця, як він ставиться до того, що росіяни виступають під нейтральним прапором.
– Дійсно, росіяни з 2023-го почали виступати під нейтральним прапором. У мене в фіналі їх не було, а от в інших вправах були. Я негативно до цього ставлюсь.
Як приклад він наводить Чемпіонат Європи у Франції:
– Як можуть спортсмени-росіяни їхати на змагання в країну, яку самі публічно принижують, бо вона допомагає нам, дає нам ракети. Тобто кажуть, що Європа погана, а самі туди їдуть. Просто в голову не вкладається, як може так бути. Дволикість постійно від них.
На думку Максима Городинця, найважче у кар’єрі спортсмена – це продовжувати робити свою справу, коли не отримуєш ніяких результатів.
– Найважче зберегти мотивацію. Коли ти багато працюєш – і нічого. Ти можеш два роки тренуватися і не потрапити на змагання, або на змаганнях нічого не виходитиме. Найважче – після сильних невдач, поразок шукати сили, щоб далі тренуватися і виступати, у будь-якому виді спорту.
Чоловік говорить, що вже звик до того, що може на кілька тижнів їхати в іншу країну і не бачитися з рідними:
– Є нюанс, що ти (під час змагань – ред.) далеко від сім’ї. Але до цього звикаєш, і родина, жінка розуміє, що ти їздиш заробляти гроші, робити ім’я і кар’єру. Зараз для мене вже не проблема поїхати на місяць і не бачити родину.
Наш співрозмовник зазначає, що найбільше йому подобається у спорті можливість чесно вибороти перемогу, досягти чогось тільки своїми зусиллями:
– У спорті не потрібні зв’язки, а от чисто твої зусилля, твій розум, твої сили, те, що ти можеш себе зробити кимось. Тобі для цього нічого не потрібно, тільки мотивація і бажання.
Стрілець додає, що бачив багато прикладів, коли люди, які мають гроші та зв’язки, у спорті нічого не можуть досягти. А простий хлопець, який прагне результатів і багато працює, усіх «розриває» і стає найсильнішим.
– Це не так, як в бізнесі, де потрібно спочатку мати зв’язки і гроші, потім вже все буде. Мені це найбільше подобається у спорті.
Крім того, він переконаний, що спортивний успіх також залежить від того, чи побачить тренер, який саме потенціал має людина, і чи зрозуміє, у який вид спорту її слід скерувати.
– Коли тренер бере дитину до себе, він має бачити, які в неї дані. Якщо це вибуховий психотип, він не зможе стріляти, бо якщо трапиться якась ситуацію, в нього підуть емоції. У стрільбу більш спокійних треба брати. Тому це має бачити тренер і потім від цього вже направляти.
Але, на його думку, в Україні спорт не користується великою популярністю, через це система працює по-іншому.
– В Україні аби хтось просто прийшов (щоб займатися спортом – ред.). Я багато бачу, що люди, не призначені для певного виду спорту, ним займаються.
На запитання, чи планує наш співрозмовник проходити відбір на наступну Олімпіаду, він відповідає:
– Так. З наступного року вже починають розігрувати ліцензії, ми будемо їздити на ліцензійні змагання. Я думаю, що буде все добре і ми будемо брати ліцензії.
