Полтавець Олександр Журавель добровільно пішов захищати Україну у перші дні великої війни та служив бойовим медиком. У 2023 році чоловік отримав серйозне поранення, через що втратив ногу. Зараз, маючи ветеринарну освіту, ветеран вирішив започаткувати власну справу – відкрити птахоферму. Він став одним із переможців конкурсу від Українського ветеранського фонду і отримав грант у 1,5 мільйона гривень на розвиток свого бізнесу.
Олександр Журавель пішов служити добровольцем у полтавську територіальну оборону з першого дня повномасштабного вторгнення. Він потрапив у 116-ту бригаду, 144-й батальйон.
– Спочатку я був гранатометником, а потім став медиком, бо мав ветеринарну освіту, – згадує він. – Достатньо довго ми просиділи в Полтаві, потім поїхали на Сумщину, деякий час побули на кордоні (з Росією – ред.).
У січні 2023 року Олександра Журавля разом із його побратимами відправили під Соледар. Там він, як медик, здійснив кілька евакуацій бійців із серйозними пораненнями, і все минуло вдало. Але 23 січня 2023 року чоловік сам отримав поранення, потрапивши під мінометний обстріл.
– Це була евакуація пораненого, і мені трохи не пощастило. Як мене евакуювали, я не дуже пам’ятаю, бо тоді періодично то втрачав свідомість, то приходив у себе. Але тоді ж була геть інша війна, дрони використовувалися більше для розвідки, не було цих FPV-шок. Пізніше я бачився зі своїм командиром, і він сказав: «Якби от зараз це трапилось, я не впевнений, щоб ми б змогли тебе вчасно вивезти».
Ветеран додає, що поранення він отримав складне: ногу «розворотило», були також проникні поранення в руку та черевну порожнину. Чоловік втратив багато крові.
– Тоді мене вивезли швидко, десь за дві-три години, можливо, навіть за годину. Мене привезли на стабілізаційний пункт, там наші круті медики мене стабілізували, надали допомогу.
Звідти Олександра Журавля відправили в лікарню імені Мечникова, що у Дніпрі.
– Уже в самому Дніпрі ногу довелося ампутувати, бо пішло зараження крові, почали відмовляти нирки. На третій день лікарі прийшли, тикнули в ногу голку, спитали, чи я щось відчуваю. Я сказав, що ні. Дуже хотілося пальчиками поворушити, але не вийшло.
Пораненого військового на певний час вводили у штучну кому.
– Крім ампутації ноги, в мене були дуже серйозні проблеми всередині черевної порожнини. Мені видалили частину кишки, здається, 11 сантиметрів. Мене постійно возили на чистку, тому «кинули» мене на штучне дихання, в кому, – розповідає він.
Після реабілітації в госпіталях волонтери допомогли військовому з протезуванням. Спочатку у Львові він отримав механічний протез, а далі в Києві – електронний.
– Коли я повернувся в Полтаву, то намагався повернутися на службу, відчував себе потрібним, хотів бути інструктором. Думаю, я міг би там знайти свою ланку. Але мене списали. Я і зараз був би не проти (повернутися на службу – ред.), – продовжує розповідь ветеран.
У Полтаві його друг, ветеран Артем Ліфрідов, запропонував Олександрові Журавлю роботу кухарем:
– Він каже: «Хочеш спробувати себе кухарем у стрітфуді?» Я погодився: «Окей, класна ідея».
Наш співрозмовник додав, що любить готувати, та й сам мав ідею відкрити бар або невеликий ресторанчик.
– Я попрацював десь пів року, але на кухні досить важко працювати на протезі, бо робота активна, постійно на ногах. Якщо гарна погода й добре йдуть клієнти, то дуже важко. Я не вивіз, перепросив перед Артемом, сказав, що в мене не виходить.
Олександр Журавель має ветеринарну освіту. Під час студентства два роки він працював у Данії на свинофермі. А тоді продовжував роботу за спеціальністю в Києві, пізніше – на фермерському господарстві в селі Ваці під Полтавою.
Пояснюючи, чому обрав професію ветеринара, наш співрозмовник каже:
– Мені це подобалося, ще зі школи добре виходило. Коли я був малим, у нас був такий бойовий кіт. Ми жили у приватному секторі, й коли він приходив після бійок, я його завжди перев’язував, мазав зеленкою, доглядав. І мені подобалася біологія.
Про власне підприємство Олександр Журавель замислювався ще до повномасштабної війни, коли працював на свинофермі.
– У мене вже тоді виникла ідея (започаткувати ферму – ред.), але було важко знайти приміщення. А на цей раз приміщення знайшлося під Полтавою. Про програму «Варто більше» я чув уже давно, – каже ветеран.
Лілія Матвійчук, дружина загиблого побратима та керівниця Центру реінтеграції ветеранів, порадила Олександру звернутися до своєї знайомої, бізнес-консультантки щодо проєкту «Варто більше» Світлани Туль.
– Лілія сказала мені: «Моя знайома – дуже класна бізнес-консультантка, вона тобі може допомогти». Вона познайомила мене зі Світланою Туль, ми почали працювати, створили кошторис та бізнес-план.
За словами нашого співрозмовника, на конкурс «Варто більше» ветерани та дружини загиблих військових з усієї України подали понад 1000 заявок. За результатами конкурсу полтавець посів 46 місце, потрапивши до сотні переможців, яким надали гранти.
– Це мій перший грант. Ми класно підготувалися, і дуже класно, що люди повірили в мене, хоч я не мав досвіду, – ділиться думками чоловік.
Грант від проєкту «Варто більше» – перший для Олександра Журавля, але чоловік говорить, що як матиме змогу, подаватиметься на грантові програми й далі, щоб розвивати власний бізнес.
Отримавши 1,5 мільйона гривень на власну справу, тепер Олександр Журавель чекає підписання контракту, а вже в січні планує закупити обладнання для своєї птахоферми.
– Я маю надію, що за пів року в нас вийде все змонтувати. І вже ближче до літа, в червні, завеземо курчат, проєкт стартує. Я обрав птахоферму, бо з великими тваринами я вже, на жаль, працювати не зможу. Свині бігають, штовхаються. Якщо я на протезі зайду до них навіть на звичайну вакцинацію, і мене якась свиня штовхне, то все…
Приміщення, яке обрав ветеран, дозволяє розмістити 8 тисяч курчат.
– Спочатку, як мені зателефонували з фонду, привітали з тим, що я виграв, у мене була така ейфорія! А вже ввечері я себе почував наче мені 18 років, в мене немає ні житла, ні роботи, а до мене приходить дівчина і каже: «Я тебе вітаю, в нас буде двійня!» – сміється ветеринар. – Це колосальний проєкт, серйозний виклик, буде дуже багато роботи. Я сподіваюся, що в мене все вийде. Має вийти! Якщо все правильно зробити – вчасно давати ліки, вакцину.
Олександр Журавель згодом планує створити на своєму підприємстві робочі місця, в пріоритеті на працевлаштування будуть ветерани.
– Звісно, хочеться, щоб ветерани мали якусь престижнішу роботу, а не просто доглядальники курей. Але це не важка робота, якщо все автоматизувати (мова йде про автоматизовані системи годівлі й напування – ред.). Просто треба годувати вчасно, слідкувати за температурним режимом, – коментує чоловік.
На своєму підприємстві ветеринар вирощуватиме курчат-бройлерів і на 45-й день продаватиме їх живими на великі птахоферми, м’ясокомбінати Полтавської області.
– У мене є домовленості на словах (щодо збуту курчат – ред.), але треба їх ще підтвердити й підписати контракти.
Наш співрозмовник каже: якщо справи йтимуть добре, він планує розширити своє підприємство.
– Якщо це «вистрілить», за рік-два я підзбираю коштів, можливо, ще грант візьму (якщо буде якась програма, обов’язково буду подаватися) й відкриватиму забійний цех.
Ветеран має ідею запустити окрему лінію з виробництва напівфабрикатів, наприклад, вареників, млинців.
– Але для цього треба спершу створити ферму, потім забійний цех, а далі вже знаходити приміщення й починати робити окрему лінію, – зазначає він.
У майбутньому Олександр Журавель мріє про закритий цикл виробництва:
– Хочу виходити на рівень адекватних агрохолдингів, коли в тебе своє батьківське поголів’я, свої інкубатори.
