Засновниця школи фізіології та біохімії, астрономка та геофізикиня, на честь якої назвали один із найбільших кратерів на Венері, мікробіологиня, яка ідентифікувала вірус Ауєскі, історикиня та дослідниця архівної справи, дослідниця сучасних проблем педіатрії та авторка п’яти підручників, авторка проєкту величезного ландшафтного парку – всі вони жінки, яких об’єднала любов до науки. А ще життя й діяльність всіх шістьох науковиць пов’язане з Полтавщиною.
11 лютого в усьому світі відзначають Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Розповідаємо про дослідниць, імена яких увійшли в історію Полтавщини (і не лише).
Радянська влада системно знищувала будь-які згадки про Валентину Радзимовську. Як пише «Історична правда», навіть наукові установи, в яких вона працювала, майже не зберегли пам’ять про її внесок, і лише після становлення Україною своєї незалежності деякі історики почали збирати про неї інформацію.
Валентина Радзимовська народилася на Лубенщині в 1886 році в родині Любові та Василя Яновських – української письменниці, громадської та політичної діячки, членкині Української Центральної Ради та громадського й військового діяча родом із Полтавщини. Вона навчалася в домашній школі, Лубенській жіночій Олександрівській гімназії та Першій київській приватній жіночій гімназії. Ще під час навчання в Лубнах Радзимовська долучилася до гуртка Революційної української партії.
У 1913 році Радзимовська склала іспити на ступінь лікарки й почала працювати асистенткою на медичному факультеті Київського університету, ставши однією з перших жінок на такій посаді. Загалом Валентина вела свою діяльність і під час Першої та Другої світової воєн, і після, в еміграції.
Дослідження Валентини Радзимовської стосувалися трьох основних напрямів, а саме патологічної фізіології туберкульозу, дитячої фізіології та впливу кислотно-лужного балансу на функції живих клітин. Свою докторську дисертацію науковиця присвятила виживанню клітин поза організмом за умов різної кількості кислоти в поживному середовищі. У сучасності без цих знань не обходиться жодна лабораторія, у якій вивчають розвиток вірусів, і жодна клініка, у якій роблять штучне запліднення.
Чимало своїх досліджень Валентина присвятила й змінам тканин під час туберкульозу, шукаючи способи реабілітації від цього захворювання. Ще однією темою, яка стала предметом наукових досліджень Радзимовської, стала праця «Діти часів революції», в якій йшлося про вплив недоїдання на розвиток дітей – для цієї роботи вона разом з двома колегами обстежила 6845 дітей упродовж 1922 року – другого року голоду під час Голодомору. Пізніше науковиця навіть сформувала власну наукову школу в галузі фізіології та біохімії.
Окрім цього, відомі випадки, коли у квартирі Радзимовських збиралися українські політично-громадські діячі, як-от Петлюра, Садовський, Донцов, Яницький, Коновалець, Міхновський та інші. У цій же квартирі обговорювали й державний переворот. Валентину й арештовували – за сфабрикованим звинуваченням «в участі в українській підпільній контрреволюційній організації – Спілці визволення України». Чимало згадок про її здобутки втрачені саме через її політичну діяльність й бажання системи їх знищити.
Хоча Зінаїда Аксентьєва й народилася в 1900 році в Одесі, більшу частину свого життя вона провела у Полтаві. Як писав регіональний представник Українського інституту національної пам’яті Олег Пустовгар, у 1921 році, коли більшовики намагалися ліквідувати не так давно створене Астрономічне обчислювальне бюро при Українській академії наук, вчений Олександр Орлов на знак протесту заявив про вихід із неї.
А вже через п’ять років, у 1926-му, заснував Полтавську гравіметричну обсерваторію, до якої й кличе на роботу Зінаїду Аксентьєву. До цього вона навчалася в Одеському інституті народної освіти та водночас працювала в Одеській астрономічній обсерваторії.
Дослідження Зінаїди стосувалися вивчення припливних деформацій Землі, питань прикладної геофізики. Науковиця проводила похиломірні спостереження в Полтаві з горизонтальним маятником Репсольда-Левицького, проводила широтні спостереження, які сприяли створенню на базі обсерваторії Центрального бюро служби широти.
Окрім цього, Аксентьєва захистила дисертацію й здобула ступінь докторки фізико-математичних наук. Згодом, у 1951 році, її обрали членкинею-кореспонденткою Академії наук УРСР. Того ж року Зінаїда стала директоркою Полтавської гравіметричної обсерваторії. За її керівництва вона стала однією з провідних наукових установ світу. Також відомо, що науковиця понад десять років розробляла гравіметричну карту України, яка стала новою можливістю для освоєння земних надр.
Померла дослідниця у квітні 1969 року в Полтаві від серцевого нападу, саме збираючись на чергову наукову конференцію. Вшановуючи пам’ять науковиці, Міжнародний Астрономічний союз назвав один із найбільших кратерів планети Венера на її честь.
Берта Азейнманн народилася в Полтаві. У 1925 році жінка закінчила Харківський ветеринарний інститут. Упродовж наступних десяти років науковиця працювала на чотирьох різних посадах у Державному вакцинному інституті, Ветеринарно-бактеріологічному інституті, лабораторії філії Українського інституту експериментальної ветеринарії та Київської філії Українського інституту експериментальної ветеринарії.
Берта вперше в Україні виявила причину масової пошесті поросят, виділила та ідентифікувала вірус Ауєскі (інфекційний бульбарний параліч). У 1937 – 1938 роках дослідниця брала участь у науковій бригаді, яка з’ясовувала причини захворювання, від якого масово гинули коні, та розробляла заходи боротьби з хворобою. Розкриття природи цього захворювання стало основою для створення вчення про мікотоксикози.
Окрім цього, Айзенманн досліджувала мінливості ентеропатогенних бактерій, вплив антибіотиків на їхній метаболізм. У 1955 році Берта здобула ступінь докторки біологічних наук, у 1960-му – стала ініціаторкою виробництва антибіотиків із бактерій (деякі увійшли в практику), а в 1965-му – отримала вчене звання професорки.
Віра Жук народилася у Кривушах, що в Кременчуцькому районі, у 1928 році. Жінка навчалася у столиці на історичному факультеті, а в 1955 році, після закінчення університету, її відправили на роботу до Державного архіву Полтавської області. У 1978 році Віра Жук почала працювати в ПНПУ імені Володимира Короленка.
Науковиця займалася дослідженнями проблем історії України, архівної справи, краєзнавства, допоміжних історичних дисциплін. Віру Жук називають подвижницею краєзнавчої справи Полтавщини. За життя науковиця написала понад 150 статей у книгах та журналах, понад 420 статей та довідок в енциклопедіях, долучилася до створення 15 колективних наукових історичних видань.
Тетяна Крючко народилася в Полтаві. Тут вона закінчила тоді ще Полтавський медичний стоматологічний інститут, захистила дисертацію та здобула ступінь докторки медичних наук.
Дослідження науковиці пов’язані з актуальними проблемами сучасної педіатрії, вивчення нез’ясованих питань діагностики, лікування, профілактики бронхолегеневої патології, підвищення ефективності своєчасної діагностики нефрологічних і гастроентерологічних захворювань дітей раннього віку та підлітків.
Професорка стала авторкою понад пів тисячі наукових праць, серед яких 32 навчальних посібники та 10 патентів на винаходи. Також Тетяна Крючко написала п’ять підручників із педіатрії та інфекційних хвороб у дітей українською та англійською мовами.
Олена Байрак народилася в Полтаві, тут закінчила й середню школу. У 1981 році жінка закінчила місцевий педагогічний університет. У ньому вона й лишилася працювати до 2006 року.
У 2001 році Олена здобула ступінь докторки біологічних наук, а у 2003-му – вчене звання професорки. Науковиця чимало досліджувала, і її роботи здебільшого стосувалися галузей:
Олена Байрак брала участь у створенні понад 150 природно-заповідних об’єктів у Полтавській області, сформувала власну наукову школу, стала авторкою понад 300 наукових та 50 навчально-методичних публікацій. Окрім цього, науковиця писала книги про біорізноманіття заповідних територій нашого регіону. Найвідомішими стали:
Також Олена заснувала серію науково-популярних видань про видатних українських природоохоронців та дослідників, а також створила серію видань про природний-заповідний фонд та національну українську екомережу, в межах якої вийшли шість книг (дві – про Полтавщину).
Якщо ви колись були в ландшафтному парку «Нижньоворсклянський» – такому великому, що він обіймає площу аж понад 23 тисячі гектарів, а входять до нього долина Ворскли з острівною системою в Кам’янському водосховищі між селами Правобережна та Лівобережна Сокілки, Орлик, Вільховатка, Лучки, Придніпрянське та Світлогірське, то знайте, що саме Олена Байрак стала авторкою проєкту його створення.
Окрім дослідницької діяльності, Олена з дитинства любила музику, тож за університетських часів вона співала в народному хорі «Калина» полтавського педагогічного, а пізніше почала поєднувати музику та любов до науки, створюючи пісні про природу. Вона стала авторкою понад пів сотні композицій, зібраних на тематичних дисках.
3 лютого 2018 року Олена Байрак загинула в автокатастрофі. На її честь у Полтаві у 2023 році перейменували провулок, який раніше мав назву Корзунова, а в Полтавському краєзнавчому музеї створили іменний фонд її імені.
На головному фото Валентина Радзимовська. Історична правда
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
