Оральні контрацептиви, презервативи, спіралі, доступ до сексуальної освіти, можливість перервати вагітність у лікарняних умовах – сьогодні ці поняття є невіддільною частиною репродуктивного здоров’я та прав жінок. Але так було не завжди. Сто років тому реальність була іншою. Слово «секс» вважалося табуйованим, тому про статеве виховання годі було й говорити. Контрацепцією переважно й був аборт, який заборонили під час правління Сталіна. З газет сторічної давнини, які, зокрема, видавалися й на Полтавщині, дізналися, як жінки нерідко змушені були вдаватися до небезпечних підпільних переривань вагітності. Використовували для цього підручні засоби, зокрема цвяхи. Яким ризикам піддавалося репродуктивне здоров’я українок в часи СРСР – далі в матеріалі.
Про сексуальну освіту та методи контрацепції в радянські часи «Полтавській думці» розповіла докторка філософії у галузі знань «Соціальна робота», сертифікована консультантка та тренерка з сексуальної освіти CPD Standards, спеціалістка з протидії гендерно зумовленому насильству громадської організації «Дівчата» Вікторія Мельничук.
Експертка зазначила, що державний підхід до сексуальності змінювався залежно від того, хто перебував при владі. Якщо говорити про період, коли до влади прийшли більшовики, то це були часи величезного експерименту. Цікавою була постать головної ідеологині Олександри Коллонтай, яка була дуже розкутою першою жінкою-наркомом (нарком – сучасний аналог міністра).
Коллонтай просувала ідею еротичної дружби й вільного кохання. Вона перебувала з чоловіками у вільних стосунках. Коллонтай вважала, що традиційна сім’я – це пережиток минулого.
У 20-му році 20 століття, коли наркомом охорони здоров’я був Микола Семашко, то СРСР став першою країною, що легалізувала аборти. Сексуальна просвіта того часу була частиною гігієни, видавалися брошури про анатомію та венеричні хвороби. Ці буклети доходили до жінок.
Як зазначила Вікторія Мельничук, також популярною була «теорія про склянку води». Теорія зводила сексуальні стосунки до фізіологічної потреби, яку слід задовольняти так само просто, як втамувати спрагу. Експертка уточнила, що цю теорію приписують саме Олександрі Коллонтай. Але насправді це не так, тому що вона не пропагувала примітивний підхід. Навпаки підкреслювала важливість почуттів, відповідальності та поваги у стосунках. Тому «теорію склянки води» більше використовували критики Коллонтай, щоб показати нібито аморальність нових ідей.
Згодом радянська влада відмовилася від таких радикальних поглядів, зокрема від суджень Олександри Коллонтай, і повернулася до більш традиційних уявлень про сім’ю й мораль. І вже у період сталінської епохи тема сексуальності й кохання, тема сексуальної освіти була витіснена взагалі з публічного поля, адже державі знадобилися солдати та робочі руки. Відбувся різкий ідеологічний поворот до консерватизму. Держава почала розглядати сім’ю як ключовий інструмент соціального контролю та відтворення населення.
«Чому саме це відбулося? Тому що індустріалізація, колективізація, масові сталінські репресії, а пізніше війна призвели до величезних людських втрат, і потрібно було відновлювати суспільство. І саме тодішня влада була зацікавлена у зростанні населення не тільки для армії, а й для робочої сили», – пояснила Вікторія Мельничук.
Тотально посилився контроль над жіночим тілом і репродуктивною поведінкою. Докторка філософії зазначила, що це було основою тодішньої влади. Тоді материнство стало не лише приватною справою, а й громадянським обов’язком, коли жінка мала бути таким собі інкубатором і народжувати постійно дітей.
«Педагог Антон Макаренко став одним із символів нової виховної моделі. Він підкреслював, що дисципліна та самоконтроль мають бути на першому місці. І взагалі тема сексуальності має підпорядковуватися соціальним цілям, тобто на перше місце виступає держава. Молодь також повинна спрямовувати енергію на працю, навчання і служіння державі, а не думати про сексуальність, розмноження поза шлюбом або якісь інші вільні стосунки», – розповіла Вікторія Мельничук.
Після смерті Сталіна почалася часткова неповна лібералізація суспільства, також відома як «відлига». Вона торкнулася і сфери приватного життя. Але зміни все одно були доволі обмеженими й суперечливими. У 1955 році вже були дозволені аборти, але основною причиною декриміналізації абортів стала висока смертність жінок й поширення масових нелегальних абортів.
«Попри певне пом’якшення політики, все одно тема сексуальності залишалася майже повністю табуйованою. У школах не було сексуальної освіти, у публічному дискурсі також не говорили про інтимність та сексуальність, в журналах не писали, телепередач не було. І в медичній сфері також знання були занадто обмеженими й часто недоступними для широких вертсв.
Чому це було такою суперечливістю? Тому що, з одного боку, це послаблення репресій і більша відкритість у культурі, а з іншого – збереження традиційної моралі та обмежене ставлення до будь-яких чутливих тем», – зазначила експертка.
У 60-х роках 20 століття психолог та соціолог Іван Кон почав досліджувати тему сексуальності з наукового погляду. Він виступав за те, щоб сексуальна освіта впроваджувалася для населення. Але його роботи постійно критикувалися й заборонялися, частина досліджень не публікувалася.
«Ті теми, які він озвучував щодо сексуальності, вважалися небезпечними для держави, тому були заборонені. І взагалі розвиток такої науки як сексологія відбувався дуже повільно і фрагментарно. Якщо говорити про епоху “відлиги“, то вона не зняла табу щодо системи сексуальності. Але хоча б створила передумови для її поступового наукового осмислення, нехай і під жорстким контролем держави», – розповіла Вікторія Мельничук.
Як жінки намагалися не завагітніти
Презерватив, або «ізделіє № 2», почали виробляти у 1936 році на Баковському заводі гумових виробів. Вікторія Мельничук зазначила, що свою назву виріб № 2 отримав через маркування, адже виробом №1 був протигаз.
Товщина радянського кондома була 0,09 міліметра. Якщо порівняти з теперішніми, то зараз презервативи мають товщину 0,05-0,02 міліметра. Радянська «товщина» захищала від венеричних захворювань, але зменшувала задоволення, тому що кондом був занадто товстим. Також неприємно пахнув, мав сильний запах гуми. Такі презервативи не мали резервуара для сперми, через що вони дуже часто рвалися. Кондоми були присипані тальком, не мали змазки, і це робило їхнє використання дискомфортним.
«Вони продавалися у паперових конвертах по дві штуки. Через дефіцит і низьку якість вони не були досить популярними серед чоловічого населення. Якщо говорити про соціальні бар’єри, то взагалі купити презервативи в аптеці було психологічним випробуванням. Особливо якщо згадувати, як осудливо дивилися аптекарки. Тож чоловіки часто відмовлялися від них, вважаючи це приниженням гідності. Адже була зовсім інша політика: спочатку держава, а потім людина. Все робилося для держави, особливо в сталінську епоху, коли було проголошено, що жінка має народжувати дітей, а ніяких абортів не має бути, і це було заборонено», – пояснила Вікторія Мельничук.
Експертка додала, що в той період жінки рідко мали право голосу в інтимних питаннях, тому їх ніхто ніколи не запитував.
Якщо говорити про гормональні контрацептиви, то вони з’явилися в СРСР на початку 70-х років. Препарати, зокрема, імпортувалися, наприклад, з Угорщини. Взагалі радянська медицина часто поширювала міфи про їхню надзвичайну шкідливість, що стримувало використання.
Внутрішньоматкові спіралі стали доступними для жінок досить пізно і сприймалися як болючий радикальний метод. Тому жінок постійно лякали внутрішньоматковими спіралями, стверджуючи, що вони завдають більше шкоди організму, ніж приносять користі. Також в аптеках можна було знайти спермицидні пасти, проте їхня ефективність була досить низькою.
«Якщо говорити про те, що жінка робили в ті часи через низький рівень сексуальної освіти, недоступність засобів контрацепції та виснаження від народження дітей, то це були неякісні бар’єрні засоби. Наприклад, перерваний статевий акт – це найпоширеніший, але вкрай ненадійний метод. Також жінки вираховували безпечні дні календарним методом. Але календарний метод також був ненадійним через низку факторів. Крім того, використовували спринцювання розчином марганцівки, лимонної кислоти або оцту відразу після статевого акту. Уявіть, що було зі слизовою оболонкою вульви й вагіни після цих маніпуляцій. Також у вагіну закладали скибки господарського мила, лимона або аспірину. Вважалося, що кислота вб’є сперматозоїди. Але насправді кислота не вбиває сперматозоїди, а викликає хімічні опіки слизової. У жінок виникали хронічні запалення», – розповіла докторка філософії.
«Брудними голками, шпильками, дротом, цвяхом і таким иншим убивають плід»
Як уже з’ясували, протягом існування СРСР ставлення партії до абортів було різним. Після перевороту 1917 року більшовицькі ідеологи закликали жінок не обмежуватися сім’єю та кухнею, а активно брати участь у громадському житті. Це докорінно змінило звичаї молоді. Опитування молодих робітників того часу показало, що 63 % хлопців та 47 % дівчат віком до 18 років уже мали статеве життя. Водночас вони практично не мають знань про сексуальну культуру та контрацепцію. Контрацептиви тоді вважалися «елементом буржуазного розкладу», що призвело до сплеску венеричних захворювань та небажаних вагітностей, пише видання «Бабель».
Щоб якось врегулювати ситуацію, у 1920 році більшовики визнали аборти легальними в Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці. У липні 1921 року цей закон було запроваджено в Українській РСР.
Протягом перших років кількість абортів настільки зросла, що їх почали обмежувати. У 1924 році дозвіл на аборт можна було отримати лише від спеціальної комісії. У 1926 році аборти були повністю заборонені при першій вагітності, а також для жінок, які зробили аборт менше як шість місяців тому. У 1930 році аборти в СРСР стали платними, а їх вартість регулярно зростала. У 1934 році ціни були прив’язані до доходу сім’ї – майже чверть від нього мала бути сплачена за аборт. Але це також не допомогло. Аборти стали поширеними навіть у сільській місцевості, а у великих містах на одну жінку припадало в середньому шість абортів.
Про те, які маніпуляції проводили під час підпільних абортів, можна дізнатися з газет тих років. Наприклад, у газеті Єлисаветграду (тепер Кропивницький) «Червоний шлях» за 20 вересня 1925 року є замітка «Що каже лікар. Де що про уровище»:
«Часто густо доводиться бачити в сілянській лікарні слабих женщин, яких було доставлено туди після того, як їм було десь зроблено уровище (аборт). До нашої округової лікарні привозять слабих женщин після уровища більше із Калинівки, Обозиівка, Федорівки, Мамаївки і таке инше. Майже в кожному селі є “спеціялістки“ бабки, що роблять уровище і калічать людей. Операція уровище полягає в тому, що плід одривають з того місця, до якого він прикріпився. Брудними голками, шпильками, дротом, цвяхом і таким иншим баби убивають плід. А селянка і не знає, що з нею буде після того, як ото бабка по своєму зробить операцію…
Радянська влада карає всяку бабку, яка робить отой самий “аборт“. Радянська влада допомагає кожній селянці, якій треба зробити уровище – безплатно дає поміч в лікарні за доглядом лікаря. Всяке уровище так або инакше зле відбивається на організмі женщин, а тому треба уровище робити тільки в надзвичайних серйозних випадках. Уровище треба робити тільки в лікарні».
Газета «Більшовик Полтавщини» за 24 вересня 1925 року. У замітці «Боротьба з підпільними абортами» йдеться про суд над жінкою, що незаконно робила аборти. Свою діяльність вона здійснювала у Ромодані на Лубенщині. За це не раз судилася. Переривання вагітності коштувало 8 карбованців.
Обвинувачена звеліла положить в піч цеглину, лить на неї воду і париться. Жінка, якій робили аборт, «залишилася калікою». Але у газеті не уточнюється, які саме травми отримала вагітна. Обвинувачену засудили на рік суворої ізоляції та веліли повернути кошти потерпілій.
У липні 1936 року радянський уряд «задовольнив численні вимоги працюючих жінок» і повністю заборонив аборти. Це було повернення до «царських» правових і моральних норм. Тюремний термін загрожував як «виконавцям» абортів, так і самим вагітним жінкам. І тепер можна було займатися сексом виключно заради пологів.
У газеті «Пролетарська правда» за 20 жовтня 1936 року повідомляють про статистику абортів. У замітці йдеться, що після опублікування декрету уряду про «Заборону абортів», кількість випадків штучного переривання вагітності різко знизилась. У третьому кварталі 1935 року в Ленінграді (Санкт-Петербург), Ростові-на-Дону, Саратові, Свердловську, Мінську, Києві, Харкові і Москві було зроблено 71 тисячу 323 абортів. За той самий період 1936 року зроблено трохи більш ніж 5 тисяч абортів.
У перші півтора року після заборони, як пише «Бабель», народжуваність продовжувала зростати. Однак органи охорони здоров’я виявилися до цього не готові. Це призвело до «переповненості та перевантаження пологових будинків – факторів, що спричинили зростання смертності як серед новонароджених, так і серед породіль».
Через те, що рівень підпільних абортів підвищився, смертність жінок від абортів різко зросла: з 451 випадку в 1935 році до 4 тисяч у 1940 році. І це лише офіційні дані, які були далеко не повними. Заборона абортів призвела до збільшення кількості вбивств дітей віком до одного року. Наприкінці 1930-х років вони становили близько чверті всіх вбивств у країні.
У газеті «Пролетарська правда», яка виходила на Київщині, за 4 березня 1937 року є замітка «Смерть від аборту». У публікації йдеться:
«Підпільна абортмахерша Гаяна Кнопенко зробила на дому аборт колгоспниці села Соколівки Гребінківського району Л. Шабатіній, яка була на сьомому місяці вагітності. Шабатіна від аборту померла. Кнопенко заарештовано. Провадиться негайне слідство».
Під час Другої світової війни питання абортів стало менш актуальним. Але вже в 1944 році в Радянському Союзі на 100 вагітностей припадало понад 30 абортів. У 1950 році було зареєстровано понад мільйон абортів, і близько 90 відсотків із них були підпільними.
Замість висновків
Історія сексуальної освіти та контрацепції в СРСР демонструє глибоку суперечливість державної політики: від ранніх спроб лібералізації й відкритості у 1920-х роках до жорсткого консервативного повороту в сталінський період і подальшого тривалого табуювання теми сексуальності. У період «відлиги» сексуальна освіта так і не стала системною, а доступ до якісної контрацепції залишався обмеженим.
Така політика призвела до масштабних соціальних і медичних наслідків – високого рівня абортів, поширення ускладнень і збереження низької культури сексуального здоров’я. Загалом досвід СРСР показує, що ігнорування сексуальної освіти та контроль над приватним життям не вирішують проблем, а лише поглиблюють їх.
Отримати доступ до газет 30-40 років 20 століття стало можливим завдяки архіву української періодики онлайн LIBRARIA.
Головна сторінка створена за допомогою штучного інтелекту та має ілюстративний характер.
