Нещодавно в історико-культурному заповіднику «Більськ» повідомили про відновлення знайдених у 2017 році унікальних шапки та пояса, яким понад 2,5 тисячі років. Ймовірно, вони належали до церемоніального одягу, який носила жінка, залучена до виконання жрецьких обрядів.
Старовинні елементи одягу знайшли на території некрополя Скоробір, розташованого в окрузі Більського городища, ще у 2017 році. Як пояснюють археологи, в цьому могильнику за останні роки вдалося відкрити елітні жіночі поховання та знайти рідкісні артефакти періоду скіфської архаїки – раннього етапу розвитку суспільства.
До цих предметів і належать знайдені шкіряні пояс та шапка центральноєвропейського виробництва. Їх виявили в парному похованні останньої чверті VI століття до нашої ери – в могилі виявили рештки молодої жінки та чоловіка середніх років.
Ці елементи одягу унікальні не лише тим, що вперше знайдені на території Скіфії (історичного регіону в Східній Європі, що в VII-III до нашої ери охоплював землі сучасної України), а й перспективами нових поглядів – вони не мають прямих аналогій в центральноєвропейських регіонах і дають уявлення про раніше невідомий тип жіночого головного убору першого тисячоліття до нашої ери.
Останки, які знайшли в могильнику, належали чоловіку віком 30-40 років та жінці, якій було 18-22 роки. Як розповіла «Полтавській думці» археологиня, кандидатка історичних наук і доцентка Харківського національного університету імені Василя Каразіна Ірина Шрамко, хоча ті й лежали поряд, родичами вони не були.
Верхня частина їхніх скелетів була знищена грабіжниками – під час пограбування ті не помітили шапку й пояс, оскільки периметр поховальної камери заблокував ґрунт від обваленого даху, що завадило «чорним копачам» отримати доступ до речей, які лежали в цій частині могили.
Похоронні речі лежали окремо від померлих, а саме біля голови та ніг жінки. Предмети та їх розташування вказували на рід занять і чоловіка, і жінки. Наприклад, біля західної стіни могили археологи виявили зброю та металеві елементи кінної збруї – тобто, померлий міг бути воїном, а на східному боці поховальної камери лежали ігровий набір, дзеркало, посудини й кам’яна плита, які підкреслювали зв’язок померлої з сакральною сферою.
Біля голови жінки також знайшли золоту штамповану трикутну табличку з напівсферичними виступами спереду, ймовірно, з головного убору – подібні виявляли в похованнях аристократок другої чверті VI століття до нашої ери та в похованні останнього десятиліття цього ж періоду у двох різних курганах. Ця табличка, пише в своїй статті для міжнародного журналу Arts Ірина Шрамко, вказує на високий соціальний статус жінки.
У південно-східному кутку поховальної камери стояла грецька амфора, а ближче до центру – останки жертовного молодого козла. На вигорілій землі, підлозі могили, лежала грецька чаша – такий ритуал міг бути пов’язаний з обрядом очищення могили вогнем.
Шапку й пояс знайшли серед предметів, розташованих біля східної стіни могили. Вони не належали до похоронного костюма, проте їх використовували в похоронному обряді. Обидва предмети виконані в одному стилі й мають спільний археологічний контекст, тобто являють собою єдиний комплект жіночого одягу.
Через порушення цілісності поховальної камери та проникнення вологи й землі з кургану, очистити місце поховання було складно. Щоб витягти обидва предмети з ґрунту, їх спочатку кілька днів поспіль обробляли антисептичними та пластичними розчинами, які спеціально підготували реставратори.
Пояс та шапку вдалося дістати у вигляді моноліту. Фахівці з реставрації Сергій Омельник та Володимир Болотін прагнули зберегти гнучкість шкіри знайдених артефактів, утім їм довелося обрати жорстку фіксацію їхніх форм, оскільки шкіра не реагувала на пластифікацію, поступово стискаючись, внаслідок чого бронзові елементи на них могли просто відпасти.
Бронзові пластини, які розхиталися, довелося закріплювати в їх початковому положенні, використовуючи полімерний розчин. Ці реставраційні роботи тривали кілька років, адже перервала їх повномасштабна війна. Оскільки пояс зберігся лише частково, фахівці створили 3D-візуалізацію шапки.
Визначити початкову довжину пояса фахівцям не вдалося – зберігся лише його фрагмент довжиною 44 сантиметри та шириною 10 сантиметрів, утім відомо, що він має шкіряну основу, до якої прикріплені два види бронзових бляшок.
Шапку ж, попри пошкодження ще в давнину, від повного розпаду вберегли бронзові елементи. Вона має форму ковпака з м’якою тульєю у формі низького циліндра з пласким верхом, покритий бронзовими декоративними пластинами. Вона мала тонку шкіряну підкладку всередині. Як пояснює Ірина Шрамко, вона не лише надавала ковпаку поважного вигляду, а й захищала голову від гострих кінців металевих скоб.
Дослідниця стверджує, що пояс і шапка, знайдені серед інших предметів, які раніше використовували в ритуалах, можуть свідчити про те, що за життя жінка, ймовірно, виконувала жрецькі функції.
«Ба більше, набір, який має риси традиційного костюма, може вказувати на приналежність жінки до певної етнічної групи. Золота пластинка, яка, ймовірно, походить із похоронного головного убору та була знайдена в області голови, свідчить про високий соціальний статус та належність до місцевої еліти», – йдеться у статті історикині.
Дослідники з’ясували, що невеликі бляшки, які були на поясі й шапці, використовували для прикраси головних уборів та поясів у південно-східній Альпійській зоні. Найперспективнішим районом для пошуків походження набору вважають південно-східну периферію Гальштату. Окрім цього, генетичний аналіз зразків кісток жінки, похованої у могильнику, також вказує на її центрально-південноєвропейське генетичне коріння, близьке до коріння населення раннього залізного віку, яке, ймовірно, населяло територію сучасної Хорватії. Національний головний убір сучасних хорватів – шапка «Ліка», краї якої схожі на ковпак, знайдений у кургані некрополя Скоробір.
«Історія цього головного убору може бути пов’язана з культурними традиціями давніх яподів, які в ранньому залізному віці населяли гірські райони сучасної Хорватії», – пояснює Ірина Шрамко.
Культурна традиція цього народу якраз-таки й полягає у використанні кількох типів головних уборів, зокрема прикрашених невеликими бронзовими бляшками різних типів та штампованими візерунками, які імітують такі бляшки. Утім, це поки припущення дослідників.
«Можна лише орієнтовно окреслити регіон, для якого взагалі простежена традиція використання головних уборів подібної ідеї оформлення, та дані ДНК, але для глибшого аналізу поки не вистачає даних, бо подібні знахідки взагалі дуже рідкісні, але нами враховані деякі деталі, які дозволили дійти таких висновків. Головна робота ще попереду, оскільки даний поховальний комплекс дійсно складний, унікальний, і поки не всі цікавинки ми можемо оприлюднити», – розповіла нам Ірина Шрамко.
У некрополях Більського городища поховані останки місцевої аристократії
Історикиня пояснює: в курганних некрополях майже ніколи не ховали простих людей. Соціальний та етнічний склад жителів городища був досить складним, тож наразі в його могильниках містяться останки представників різних груп місцевої аристократії з різним походженням. Йдеться зокрема про кочових скіфів та осіле населення.
«Серед цієї місцевої еліти жінки мали високий соціальний статус протягом усього архаїчного періоду», – додає науковиця.
Наразі ж, говорять у заповіднику, знайдені предмети подали до Державного реєстру національного надбання України. Також їх планують презентувати на спеціальній виставці в Полтаві разом з іншими цікавими знахідками з розкопок курганів некрополя Скоробір.
Фото з фейсбук-сторінки заповідника
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
