...
Полтавська Думка

«Піч у кожну хату» – на Полтавщині майстриня відтворює у вигляді свічників традиційні українські печі

«Піч у кожну хату» – на Полтавщині майстриня відтворює у вигляді свічників традиційні українські печі

«Піч у кожну хату» – на Полтавщині майстриня відтворює у вигляді свічників традиційні українські печі

Маленькі розмальовані пічки, в яких затишно палає вогонь, мініатюрні вареники та паляниці так і просяться, щоб їх скуштували, симпатичний кіт, який ніби гріється біля грубки – це все й навіть більше власноруч виготовляє майстриня з Полтавщини Ольга Павлик. Завдяки їй кожен охочий може стати власником справжньої української пічки, яка хоч і не зігріє взимку, але сповнить душу теплом.

27-річна Ольга Павлик родом із Донеччини, але нині проживає в Білоцерківській громаді.

– Ми переїхали на Полтавщину, коли мені було років п’ять. Моя мама мала полтавське коріння й усе усвідомлене дитинство в мене минало в Полтавській області. Ми все одно їздили в Донецьк, я навіть там у першому класі трохи вчилася, але потім вирішили осісти тут. Батькам тут було простіше, вони любили природу, село. Тут я наново йшла в перший клас, продовжувала навчання після школи й зараз я – мама в декреті, вже маю власну родину – і теж живемо тут, – розповідає майстриня.

Ольга Павлик

Профільної художньої освіти вона не має, а хист до творчості – з дитинства, від батьків.

– Навчання було спрямоване більше на точні науки – математику, фізику добре знала. Закінчивши 11 класів, я вступила до Харківського національного університету імені Каразіна на радіофізику, навчалася на бюджеті. Але потім довелося залишити навчання за сімейними обставинами. Коли в мене з’явилася сім’я, я вже просто для себе вивчилася тут на кухаря-кондитера. Ось і все, жодного художнього навчання не було, ніде не вчилася. Я вже була з дитиною, а можливості вчитися за місцем проживання не було. У дитинстві також не було де навчатися цього, потрібно було далеко їздити, а на той час були проблеми з громадським транспортом. Усе навчання було домашнім – тато вмів гарно малювати, мама вміла малювати й ліпити. Якось із дитинства вони нас цим займали, і я просто вміла це робити. А потім з’явилися свої дітки, і я почала знову цим займатися, вчити своїх дітей малювати, ліпити, і так все дійшло до того, що є зараз, – розповідає Ольга.

Ольга Павлик у майстерні

Від квітів – до пічки

Вона пригадує, що перші творчі роботи не були пов’язані з українською піччю, адже жінка багато чим пробувала займатися, тому що з дитинства вміла вишивати, малювати. Усе почалося з квітів:

– Я почала займатися флористичними композиціями, тобто зі штучного матеріалу робила майже справжні квіти, які можна не відрізнити від живих. І це був перший мій хендмейд, який зацікавив людей, але попит був невеликий через значну конкуренцію. Це не було чимось новим для людей, є різні майстри, які вміють це гарно робити. Тому я більше виготовляла квіти для себе, а знайомі бачили, купували. Потім мені хотілося робити щось таке українське, своє, але й не повторювати те, що вже є. Наприклад, мотанки зараз стали популярні, я вмію вишивати й могла б це робити, але якось не склалося. Могла б малювати картини з українськими мотивами, але теж якось не те. А в моєї прабабусі в селі була піч, я в дитинстві часто ходила до неї в гості, ми лазили на цю піч, вона щось іноді готувала в ній – і це запам’яталося.  

Першу пічку, де можна було запалити свічку, майстриня виготовила, коли світла стало мало – внаслідок російських обстрілів почалися відключення електроенергії. Говорить, що з’явилися думки зробити щось, пов’язане з вогнем, адже постійно використовували різні способи освітлення – запалювали свічки, вмикали ліхтарики.

Один зі свічників, які виготовляє Ольга Павлик

– Я згадала, як ми ходили на пічку, думаю: це ж вогонь, гарно. Й почала вигадувати, як її зробити з підручних матеріалів. Увечері сіла з дитиною і з картону, фольги, самозастигальної дитячої глини – з матеріалів, які були вдома – зробила цю пічку. Завдяки фользі в неї можна було поставити запалену свічку, хоча це тимчасово й вогненебезпечно. Але пічка вийшла гарною, я ніде такої ще не бачила, – розповідає Ольга.

Ця пічка простояла на полиці близько року, тим часом майстриня думала, з чого її можна зробити. Зрештою почала пробувати різні матеріали. У 2023 році вона виготовила першу пічку, яку можна було повноцінно використовувати як свічник.

– Використовую вогнетривку суміш за власним рецептом. Усі матеріали можна використовувати для справжніх печей, камінів. Це не кераміка. З кераміки теж, мабуть, можна зробити, але це дуже важко. Виліпити з глини займе більше часу, а тут простіше – є форми, в які заливаю спеціальну суміш, і в мене виходить моя пічка. Вже трошки налагоджений процес, – пояснює жінка.

«Рада, коли люди присилають мені знімки своїх пічок»

Ольга спочатку не планувала виготовляти пічки для продажу, хотіла зробити для себе, на згадку про прабабусину піч. Першу пічку показала на власній сторінці у фейсбуці, й майже одразу до неї звернулися з бажанням купити.

– Я думала, що просто зроблю для себе першу пічку, а вийшло так, що для себе я вже пізніше зробила. Це були навіть не знайомі мені люди, не друзі, можливо, мій допис одразу в рекомендації пішов. І почали звертатися з замовленнями. Це було не масово – одне-два замовлення, але я зрозуміла, що це цікаво людям. Тож почала вигадувати різні набори, з різним орнаментом. Зараз ми вже облаштували вдома в окремій кімнаті мою майстерню. Там у мене вже є трошки спеціального обладнання. Іноді створюю вироби на замовлення, але здебільшого – для себе, тобто роблю те, що мені подобається, створюю композиції, тематичні набори, зокрема до свят. Наприклад, був великий попит на набори до Різдва. Але й зараз не менший попит, люди вже знають про «Українську піч», інформація шириться, моїми пічками цікавляться, вже цілеспрямовано шукають, – розповідає майстриня.

Майстриня також власноруч виготовляє різноманітний декор для пічок

Натхнення та нові орнаменти Ольга черпає не лише з власних спогадів, а і з відкритих джерел:

– На жаль, зараз відповідної літератури дуже мало, а їздити по музеях чи інших регіонах зараз складно, адже я в декреті з маленькою дитиною, тому шукаю цікаві зразки поблизу, в інтернеті, на барахолках іноді трапляється відповідна література. Також люди діляться знімками своїх пічок, насилають мені в особисті повідомлення. Я завжди так рада подивитися, можливо, щось на майбутнє собі залишити, якийсь варіант цікавий. У майбутньому хочу більше їздити, дивитися, вчитися нового. Планую розвиватися в цій сфері, тому що є запит на різні види пічок, а вони не те що в різних регіонах відрізняються, а й в одному селі можуть бути різні, тому ще є різновиди пічок, які можна відтворювати.

Залишатися в рідному селі, попри всі складнощі

У майбутньому Ольга також хоче зробити свою майстерню відкритою для відвідувачів, говорить, що люди також цікавляться майстер-класами. Але поки що це все у планах, адже село, в якому проживає, розташоване далеко від траси, а місцеві дороги – в жахливому стані, через що в населений пункт важко дістатися «швидкій», і навіть не хотіли запускати до села шкільний автобус, тож жінка не впевнена, чи буде зручно відвідувачам добиратися.

Майстриня з дітьми

Ольга разом із чоловіком виховує чотирьох дітей: майже 9-річного Володимира, 4-річного Григорія, 3-річну Василину та 9-місячну Ярославу. Жінка говорить, що часто працює в майстерні разом із ними:

– Я сідаю, наприклад, розписувати нову піч, а вони приходять, беруть чи свої пічки, чи вільні пічки, якщо в мене є, сідають зі мною малювати. Тобто це в нас вже, можна сказати, йде урок малювання – і вони малюють, і я малюю. Доповнюють свої пічки різними деталями, які я виготовляю для декорування пічок – варениками, котиками тощо.  

Потім, наприклад, якщо я щось ліплю, вони побачили або я їм запропонувала – вони також приєднуються. Можуть покидати гаджети свої, щоб потрапити до мене в майстерню, діти це дуже люблять, люблять ліпити, інструментами вміють користуватися. Зараз я ще вчу їх працювати на гончарному кругу, бо роблю посуд для своїх пічок і хатин справжній керамічний, то вони приходять і вчаться на гончарному.

Зараз навіть 9-місячній моїй маленькій подобається тримати глину на гончарному, так що ми будемо й найменшеньку вчити. Вони все люблять. Тому в нас виходить, що ми проводимо разом час – і працюємо, і граємося. Граючись, діти пізнають українську культуру.

Ольга Павлик часто працює в майстерні разом з дітьми

Поки майстриня перебуває в декреті, вона зосередилася на популяризації своїх виробів через соцмережі, в тематичних виставках чи ярмарках участі не бере. Проте розглядає можливість спробувати отримати президентську стипендію для молодих майстрів народного мистецтва. Також хоче податися на вступ до Національної спілки майстрів народного мистецтва. Але поки що не поспішає, адже найменша донечка потребує багато часу та сил. Тим часом Ольга зареєструвала ФОП, щоб вести прозору діяльність, а також у майбутньому планує зареєструвати власний бренд.

– Мені говорили, що я нібито створила нову течію в художньому, в мистецькому плані, бо такого ще ніде не було. Тому хочеться, звісно, щоб про це знало більше людей. Хочеться піч у кожну хату. Як це було раніше – пічка була серцем, душею хатини. Там і їсти готували, і спали, і грілися – все було навколо печі, – ділиться майстриня.

Попри складності, які іноді виникають через важку дорогу до села, змінювати місце проживання родина не планує.

– Нам подобається в селі. Були можливості переїхати в місто, навіть виїхати з країни, але наша позиція незмінна. Це рідне село, в якому я прожила всі свої усвідомлені роки. Навіть те, що, наприклад, немає доріг, не впливає на це рішення. Бо село – це своє, рідне місце.

Ольга Павлик з одним зі своїх виробів

Фото надані Ольгою Павлик

Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.

Реклама

Ми у соцiальних мережах

Полтавська Думка Полтавська Думка Полтавська Думка
Ми використовуємо файли Cookies

Наш веб-сайт використовує файли Cookies, щоб надати Вам найкращий сервіс. Будь ласка, дозвольте використовувати ці файли для подальшого використання веб-сайту.

Детальнiше про файли Cookies