Кав’ярня «Відділ кадрів» має таку назву не просто так – колись на цьому місці дійсно був розташований підрозділ заводу, який керував набором персоналу. Нині ж тут розвивають ветеранський сімейний бізнес: готують каву та лимонади, продають товари полтавських крафтярів, організовують івенти, збирають гроші для війська.
«Відділ кадрів» розташований біля «Електромотору» – там, де дорога повертає до Розсошенець. Взимку біля кав’ярні чи не цілодобово гудів генератор, але влітку тут тихо й затишно, надворі облаштована тераса для відвідувачів.
Кав’ярня працює тут вже близько трьох років, але у ветеранський бізнес вона «перекваліфікувалася» лише менш ніж рік тому – у вересні 2025-го, коли її придбала родина Марії Корабельнікової, чиї тато й брат боронять Україну на фронті. «Відділ кадрів» – сімейна справа, яку створили, щоб підтримати державну економіку й дати людям нові робочі місця. Але її створенню передує історія. Навіть дві.
Марія Корабельнікова працює з кавою понад шість років – із часів коронавірусної пандемії. До цього дівчина була івент-менеджеркою у великому торгівельному центрі у столиці, та коли почався ковід, всі великі заклади в містах позакривали, а сидіти вдома вона не хотіла.
«Першими тоді повідкривали в Києві кавові МАФіки. Я доволі соціальна людина і вдома сидіти не могла, тож пішла працювати баристою, щоб хоча б розвантажити голову.
Спочатку скептично ставилася до цієї справи, однак пізніше зрозуміла, що кава – це дуже класна й перспективна сфера, в якій можна розвиватися не лише як бариста, а і як тренерка: відкривати свої заклади, бути обсмажчицею, Q-грейдеркою (експерткою-дегустаторкою кави – ред.), розвиватися в маркетингу чи продажах спеціального обладнання – наприклад хлопці, які шарять, як поремонтувати кавомашину, – зараз на вагу золота. Я почала розвиватися в цій сфері й мені так сподобалося, що тут я і лишилася», – пригадує Марія.
До того ж, говорить дівчина, родина, зокрема тато й брат, завжди підтримували її розвиток у кавовій сфері.
Родина Марії – з Полтави, однак до повномасштабного вторгнення більшість із них жили в різних регіонах України. Наприклад, вона була в Києві, а її брат – в Одесі. На початку великої війни вони повернулися до рідного міста.
«У мене в Києві в сусідній будинок прилетіла ракета. Брат приїхав із Одеси – там теж було небезпечно, а в нього маленька донька. Коли ми повернулися – багато волонтерили, а потім зрозуміли, що для нас важливо створити нові робочі місця, підтримати економіку. Тому ми скинулися всіма нашими фінансовими запасами, які тоді мали, й відкрили МАФ на Південному вокзалі», – пригадує Марія.
Кав’ярню назвали символічно – «Вільні». Підприємиця говорить, що тоді навіть не думали про якийсь заробіток – вони з братом працювали на «чистому ентузіазмі», поставивши собі за мету підтримати економіку й допомогти державі, чим вони могли.
«Були без зарплат, взагалі без нічого. Повиходили в “мінуса”. Але ми мали ціль – оформити хоча б кількох людей, податками зробити свій внесок. Але ця справа так і не пішла: було мало досвіду, обрали невдале місце. Ми цю кав’ярню закрили».
Після закриття МАФу дівчина зрозуміла, що їй необхідно більше навичок, зокрема управлінських, тому, працюючи баристою в іншій мережі полтавських закладів, вона продовжувала навчатися, зокрема їздила на курси до столиці.
Весь цей час думка про відкриття власної справи не полишала ні Марію, ні її брата, тому коли влітку торік їм запропонували придбати «Відділ кадрів», то в дівчини навіть не було сумнівів.
Навіть після придбання кав’ярні, яку «Відділом кадрів» іменували ще попередні власники, назву закладу не змінювали. Все тому, що раніше тут дійсно був такий відділ, у самому заводі.
«Дуже мило, коли до нас приходять бабусі чи дідусі, які тут (на заводі – ред.) працювали ще років 50 тому, й кажуть: “О, а в отому кутку стояв мій стіл”. Або ж коли люди приходять і жартома запитують: “То ви й на роботу тут приймаєте?”», – ділиться Марія.
Крім того, кав’ярня дійсно стала простором для розвитку людей і знайомств представників різного бізнесу, зокрема ветеранського.
«Тут ми не лише допомагаємо людям розслабитися й відпочити, а й проводимо чимало різних івентів: зустрічі з підприємцями й крафтярями, спікінг-клаби, ігри в “настолки”, книжкові клуби. Тут ми ще й розвиваємо людей, знайомимо бізнеси. Майже щотижня ми тут проводимо школу рекрутингу з Романом Бовкуном – таким собі “світилом” у цій галузі в Полтаві. Тобто, підкріплюємо нашу назву, як можемо», – говорить дівчина.
Інколи до кав’ярні приходять люди, які дійсно шукають собі працедавців чи нових колег, як-от бухгалтерка, яка працює в «Електромоторі», та шукала собі підрядників, із якими могла б працювати.
«Ми знайомимо їх і виходить такий класний конект. Розумію, що такі історії в нас не поодинокі, люди дійсно потребують одне одного», – додає підприємиця.
З вересня 2025 року «Відділом кадрів» володіють дві співвласниці – Марія та її мама. Брат Марії добровольцем став на захист України у 2023 році, тато долучився до війська у 2024-му. Вони обоє хотіли, щоб їхня родина продовжувала робити щось корисне, залишаючися в тилу, – це й стало мотивацією викупити кав’ярню.
«Щоб підтримати їх морально, ми з мамою вирішили розвивати свою справу в Полтаві, роблячи її корисною для ветеранської спільноти й місцевого підприємництва», – пояснює Марія.
Допомагають розвивати заклад майже вся родина, наприклад: тато дівчини купив телевізор, щоб у кав’ярні могли проводити різні кінопокази та благодійні заходи, одна із сестер за потреби заміняє барист, дружина брата – веде сторінку в інстаграмі.
«У нас сім’я велика й у всіх різні професії: стоматолог, режисер тощо. І ми подумали: “Навіщо звертатися до когось, якщо ми всі класно працюємо одне з одним?” Якщо чесно, з родиною, мабуть, найкомфортніше працювати».
На думку підприємиці, кав’ярня вже стала своєрідним хабом для військових: вони можуть відвідати будь-які цікаві для них івенти, які проводять у закладі, познайомитися, поспілкуватися.
«Чимало військових зараз не підуть до психолога – дуже мало фахівців, яким вони можуть відкритися. Наприклад, мої рідні, які там (на війні – ред.) говорять, що жоден психолог, який наразі перебуває в місті, не зрозуміє, що відбувається з ними там, і не зможе зараз допомогти. А прийти сюди навіть просто поговорити – для них це важливо. Нещодавно до нас приходило подружжя, з яким ми здружилися, – вони обоє звільнилися зі служби – і було видно, як їм відгукнулася ця можливість просто десь відволіктися».
Сім’я планує розширити свій бізнес і в майбутньому вони хочуть відкрити школу барист або кондитерів для військових, звільнених зі служби, які хочуть розвиватися в цій сфері. Також навчання організовуватимуть для людей з інвалідністю.
«Мені сподобався проєкт, який започаткували в Києві. Він – для людей, які мають вади слуху чи зору. Є десять закладів, які беруть одну таку людину, навчають її, повністю підлаштовують під неї всі процеси в закладі. Вони не лише навчаються, а й отримують нову професію і лишаються там працювати. Мене це дуже надихнуло, бо наразі такі проєкти актуальні й для військових та ветеранів, тому ми вирішили, що теж хочемо започаткувати подібний, але він буде більше для військових», – ділиться Марія.
Для цього планують придбати ще одне приміщення – в ньому облаштують не лише школу, а й освітньо-подієвий простір для лекцій та виступів. Розвивати цей напрям родина планує вже за ветеранський грант, на який Марія разом із мамою пробуватимуть податися восени – наразі вони проходять спеціальне навчання.
Майже щотижня у «Відділі кадрів» проводять різноманітні заходи: розмальовують екоторби, читають книги, зустрічаються з місцевими крафтярями, вчать англійську. Також до кав’ярні запрошують представників ветеранської спільноти Полтави: наприклад, нещодавно до закладу з розповіддю про «Жіночу-нежіночу справу» приходила дружина полеглого захисника Юліана Матвійчука Лілія, яка започаткувала сімейний агробізнес, а днями в закладі проводила майстер-клас Олена Сипіта – дружина ветерана, яка розвиває майстерню флористичного декору в Полтаві.
«Всі наші гості й друзі, яких ми запрошуємо до кав’ярні, так чи інакше дотичні або до ветеранського бізнесу, або до крафтового виробництва. Для нас дуже важливо, щоб вони не просто прийшли, поговорили й нічого не отримали, а щоб могли залучити нових клієнтів, отримати замовлення тощо. Ми також з місцевими виробниками дружимо: замовляємо форму для барист, Олена (Сипіта – ред.) задекорувала нам дзеркало. Отак помаленьку ми нарощуємо ком’юніті, в якому всі будуть корисні одне для одного», – говорить Марія.
У «Відділі кадрів» навіть облаштували окрему поличку з товарами від місцевих крафтярів та представників ветеранського бізнесу.
Деякі із заходів, які проводять у закладі, – благодійні – прибуток із них перераховують на підтримку різних військових частин. Нещодавно в кав’ярні організовували акцію, в межах якої кошти з придбання певних десертів спрямовували на потреби мінометників бригади «Форпост». Безплатні заходи може відвідати будь-хто, єдине, що просять у «Відділі кадрів», – підтримати заклад, купивши каву чи тістечко.
Підприємиця зізнається: насправді мало людей звертає увагу на наліпку, яка маркує їхню кав’ярню як саме ветеранський бізнес, однак вона – марка впізнаваності серед «своїх».
«Інколи військові, які приїжджають на ротацію, йдуть саме до “своїх” і для них це важливо. Я сама тепер постійно звертаю увагу на заклади, де є така наліпка, і ходжу саме туди. Не можу сказати, що з нею ми отримали більше підтримки, як бізнес, але ми залучаємо сюди ветеранів – а це відгукується, в першу чергу, для них. Вони приходять і розуміють, що є місце, де їх почують, зрозуміють і підтримають», – розповідає Марія.
Цю зиму кав’ярня, як і більшість українських закладів, перенесла складно: холодильники вночі без генератора розморожувалися, чимало продуктів доводилося списувати. Пізніше в закладі хочуть встановити сонячні панелі.
Попри всі труднощі, говорить Марія, баристи завжди намагалися підтримувати клієнтів, і це те, чим у «Відділі кадрів» пишаються – емпатичність і бажання допомогти.
«Наша цінність – команда і їхня комунікація з людьми. Я завжди на всіх роботах говорю (водночас із керуванням дівчина працює шеф-баристою в іншій мережі закладів у місті – ред.) і стажерам, і під час співбесід: “У наш час знайти класну каву взагалі не проблема, хороші десерти – також. А от знайти людину, яка з тобою поспілкується, запам’ятає, як звати твою собаку, пожартує і покращить твій настрій, буде відкритою до тебе – таких людей дуже мало, як і закладів”.
Тому я думаю, що наша фішка – емпатичність і бажання підтримати людей. Як би складно не було, навіть після обстрілів, наші дівчата прокидаються, приходять і створюють всім настрій. Це багато людей помічають. І для мене, і для наших барист це теж дуже цінно. Гостинність і любов до людей – дійсно наша суперсила», – говорить Марія.
Розвивати власну справу, розповідає дівчина, – складно, особливо під час війни. Чимало проблем і переживань виникають одночасно: а що, як зникне світло чи вода, а що, як буде обстріл, і цих «а що як» – чимало. Втім, на думку Марії, не існує проблем, які неможливо вирішити.
«Останнім часом стала прям фаталісткою. Мені здається, що зараз, як ніколи, важливо розуміти, що життя в нас одне, і воно може закінчитися в будь-який момент. Коли, як не зараз? Ти ніколи не знаєш, що буде через день, через секунду, через хвилину. Треба пробувати і робити. Я зараз бачу чимало ветеранських родин, які відкривають свої бізнеси – і це дуже круто, радію за кожен, як за свій», – говорить дівчина.
Марія додає: власна справа, особливо відкрита вперше, – це завжди щось, якоюсь мірою, страшне і невідоме, але водночас корисне й цінне, але коли ти розвиваєш її і бачиш, якою важливою вона стає для людей, то й сама стаєш кращою версією себе. Тож ветеранським родинам, які мають ідею для свого бізнесу, але сумніваються в її реалізації, підприємиця радить просто почати, додаючи, що «очам страшно, а руки роблять – і це окей».
«Думаю, за цей час всі бізнеси в Україні навчилися ухвалювати рішення в суперскладних обставинах, тому все буде добре, в будь-якому випадку. Для мене це ще й особиста мотивація – я розумію, що в нас не може не вийти, адже це справа, в яку вірить вся наша родина – тато й брат постійно підтримують і турбуються».
Марія хоче, щоб їм було куди повернутися, і це мотивує її продовжувати, адже вона знає, заради чого працює.
Фото надані Марією Корабельніковою
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
