На початку жовтня президент Володимир Зеленський нагородив Валентина Мельника, учителя інформатики з наукового ліцею «Політ», що у Кременчуці, орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня за вагомий внесок у розвиток української освіти. Для освітянина це вже п’ятий орден за заслуги. Він підготував 9 золотих, 20 срібних і 10 бронзових призерів найпрестижніших міжнародних олімпіад з інформатики IOI, починаючи з 2006 року. «Полтавська думка» запитала у заслуженого вчителя України, в чому особливість його роботи з учнями і як йому вдається досягати таких успіхів разом із ними.
Валентин Мельник розповідає, що не планував бути вчителем математики й інформатики, адже хотів стати військовим:
– Я вступав у військове училище, але там не склалося, бо захворів на змаганнях. І мене звільнили звідти за станом здоров’я. Хоча я після того в армії служив.
Наступного року в інституті у Кропивницькому (тоді – Кіровоград) був перший набір на спеціальність «Математика й інформатика». Валентин Мельник вирішив вступати на цю спеціальність, але мав на меті згодом перевестися на факультет фізичного виховання.
– Я займався спортом і у принципі бути вчителем математики чи інформатики у планах не було. Але вступити напряму на навчання на вчителя фізичного виховання було важко, бо набір – усього 25 людей і, відповідно, конкурс дуже великий.
Так він почав навчатися на фізико-математичному факультеті інституту в Кропивницькому, на спеціальності «Математика та інформатика».
– Це якраз був перший набір у 1987 році. Я вступив, навчався, збирався переводитися, ходив на тренування. Але тренер переконав мене, що в мене гарна спеціальність, адже інформатика – це такий напрям, що розвивається, і краще залишитися там.
На третьому курсі Валентин Мельник проходив практику в одній із кропивницьких шкіл і залишився там працювати.
– Пам’ятаю, якось на практиці мене попросили замінити викладача. То тоді мене діти сприйняли як учня, а не вчителя. Розказували, в кого можна списувати, в кого – ні, в яких учителів можна нічого не вчити, в яких – треба вчити, – з усмішкою згадує він.
Після закінчення інституту Валентин Мельник переїхав до Олександрії, бо звідти була його дружина Антоніна, яка теж працювала вчителькою фізики й інформатики, та влаштувався на роботу у школу № 17.
У той час йому почали надходити пропозиції переїхати до Кременчука і викладати там. Намагаючись затримати фахівця в місті, в Олександрії відкрили ліцей інформаційних технологій, де Валентин Мельник разом із дружиною пропрацювали ще 10 років.
– У місті створили новий заклад спеціально, щоб я не переїхав до Кременчука, а також дали нам із дружиною квартиру, – розповідає освітянин.
Тоді команда України на міжнародній олімпіаді з інформатики складалася переважно з учнів ліцею інформаційних технологій Олександрії.
– Потім знову була пропозиція переїхати до Кременчука, яку ми прийняли. І з нами з Олександрії переїхало 14 учнів, з яких семеро – 11-класники.
Подружжя протягом року не мало у Кременчуці квартири й мешкало в гуртожитку.
– Ми – на першому поверсі, діти – на дев’ятому. У нас були спільні вечори з чаюваннями, – згадує наш співрозмовник.
У науковому ліцеї «Політ» після переїзду Валентина Мельника з Олександрії у 2012 році створили математичні класи для вивчення програмування.
– Щоб поглиблено займатися програмуванням, треба хороші знання з математики. Математичних класів у ліцеї «Політ» тоді не було, і виникла пропозиція створити такий клас для програмістів. А у 2014 році ми започаткували першу в Україні комп’ютерну школу, яка має назву «Олімп».
Комп’ютерна школа «Олімп» збирала 100 кращих учнів з усієї України, кращих викладачів, студентів-переможців міжнародних олімпіад.
– Було таке занурення у програмування. Ми працювали по 7-8 годин щодня протягом 8-9 днів. Це були літня й зимова школи на літніх канікулах і наприкінці грудня, – говорить чоловік.
Згодом на навчання в ліцей «Політ» почали приїжджати діти з усієї України.
– У нас були класи, де більше навчалося дітей з інших областей України, ніж з Полтавської області. Це були діти з Дніпра, Харкова, Олександрії, Кропивницького, Черкас, Хмельницького, Старокостянтинова і навіть Ужгорода.
Так Кременчук став центром, де талановиті учні з усієї країни поглиблено займалися програмуванням і де готувалися команди на міжнародні змагання. Але усе змінила повномасштабна війна. Тепер через безпекову ситуацію учні з західних областей України не приїжджають у Кременчук.
– На жаль, зараз ситуація гірша. Коли почалася війна, учні пороз’їжджалися. Навіть діти з Кременчука переїхали: хто за кордон, хто – в західні області. Трохи додалися діти з Харківщини, але все одно більшість талановитих дітей виїжджає. Ми займаємося онлайн, готуємося, але через війну набагато важче зараз.
Ліцей «Політ» навчається у змішаному форматі: два тижні – очні заняття, два тижні – онлайн. Валентин Мельник каже, що у сховище ліцею підвели інтернет, щоб учні могли працювати, а під час відключень світла запускають генератори.
– У нас є школа олімпійського резерву – це додаткові години, які дають можливість готуватися на олімпіади з інформатики після основних занять. Діти збираються і займаються по 3-4 години. Якщо безпекова ситуація не дозволяє, тоді вони працюють дистанційно, – пояснює педагог.
«Полтавська думка» поцікавилась в освітянина, в чому його секрет успішної роботи з учнями.
– У нас є система: ми ділимо дітей на групи не за віком, а за рівнем підготовки, рівнем сприйняття матеріалу, логічним мисленням тощо, – відповів він. – Тобто у групі можуть бути 11-класники і може бути дитина з 5 класу, якщо їй дозволяє рівень інтелекту. Вона не проходить програму, яка написана для 5-класників.
Так, кожен учень має індивідуальну мініпрограму для свого розвитку.
– Наприклад, дитині 8 класу перший раз викладають уроки програмування, а вона вже до цього знає всю програму до 11 класу, то, звісно, що їй буде нецікаво. Тому в неї є своя програма, й вона рухається далі – вивчає інші теми, розв’язує складніші задачі й не проходить ту програму, яка прописана для 8 класу та її однолітків.
Вчитель інформатики переконаний, що кожна дитина має розвиватися відповідно до своїх здібностей:
– Тобто якщо вона з чимось розібралася, значить, їй треба давати (наступні завдання – ред.), щоб вона рухалася далі. Якщо вона буде сидіти на цьому рівні, їй буде нецікаво, й рано чи пізно вона просто все закине. Так виникають групи однодумців, які одне одному допомагають і змушують рухатися далі.
Крім того, коли учень потрапляє у більш сильну за підготовкою групу, то має додатковий стимул докладати зусиль, щоб закріпитися у ній і назад не повернутися.
Розповідаючи про виклики, які постають перед ним як перед вчителем, Валентин Мельник зазначає:
– Найбільша проблема – це штучний інтелект. Треба зробити так, щоб учні його використовували для вивчення, а не щоб він за них робив усе. Коли вони працюють онлайн і здають рішення, а потім приходять на очне заняття, дуже просто довести, що це не їхні рішення. Більшість усе розуміє і починає працювати самостійно.
«Полтавська думка» запитала в педагога, як змінилося викладання інформатики протягом його кар’єри. На це він відповів:
– Усе змінилося просто колосально за ці роки! І ця сфера й далі буде змінюватися. Коли я починав (викладати – ред.), це називалося «безмашинний варіант», де задачі розв’язували в зошитах, на дошці, без комп’ютерів. Потім почали з’являтися комп’ютерна техніка та мови програмування.
Валентин Мельник наголошує, що в інформатиці та програмуванні наскільки все стрімко змінюється, що складно за цими змінами встигнути й адаптуватися до них:
– Тому певною мірою чогось я вчусь у дітей, чогось діти вчаться в мене. Коли щось нове з’являється, хтось із випускників приїжджає та розповідає про це. Щоб рухатися далі й щоб був результат, потрібно всім вчитися – і викладачу, і дітям.
«Полтавська думка» запитала у Валентина Мельника, що йому подобається в роботі вчителя, а що – ні.
– По-перше, мені дуже подобається робота з дітьми. З року в рік приходять нові діти, цікаві, нестандартні, з ними цікаво працювати. По-друге, програмування дає можливість до кожної задачі придумати своє нестандартне вирішення, яке ніхто до цього не придумав.
Вчитель інформатики додає, що йому завжди цікава думка учнів щодо того, як вони підходять до розв’язання тієї чи іншої проблеми:
– Буває таке, що дитина напише два рядочки, я думаю, що це в ніякому випадку не може працювати, а воно працює і дає результат! І потім думаєш: «Як це круто, що дитина придумала таке рішення!»
Також педагогу подобається спостерігати, як його учні досягають успіхів в інформатиці:
– Буває, що беру учнів, і вони взагалі не знають, що таке програмування. А тоді вони здобувають золото на міжнародній олімпіаді з прапором України, навчаються у хороших університетах, в IT-компаніях працюють. Це дуже приємно! Потім випускники підтримують наші комп’ютерні школи – хто фінансово, хто лекції читає, хто подарунки дітям привозить.
З усмішкою освітянин каже, що найбільше у роботі йому не подобалося заповнювати журнали від руки.
– Це для мене найстрашніше, що потрібно було багато писати, – сміється чоловік. – Як добре, що в нас вже електронні журнали, то я тепер відпочиваю в цьому плані.
Попри те, що Валентин Мельник любить свою роботу, він зізнається, що інколи буває важко. Наш співрозмовник каже, що після інтенсивної підготовки до міжнародних олімпіад з інформатики може навіть схуднути на кілька кілограмів.
– Робота у школі й підготовка до олімпіад – це фактично круглий рік без відпусток. Колись із родиною їздили відпочивати на море і брали учнів, які потрапили в команду України, щоб готуватися до олімпіади. Зранку ми відпочивали, потім, коли спека, 4-5 годин займалися, а ввечері знову відпочивали, – згадує він.
Наш співрозмовник говорить, що з навчанням дітей допомагають випускники ліцею, які у шкільний період брали участь в олімпіадах, а нині вже працюють в IT-компаніях:
– Коли вони приїжджають на канікули або на вихідні, то забігають у гості, допомагають, читають лекції. Працюючи в ІТ-компаніях, вони пишуть та питають, кого можуть взяти до себе на стажування. Тож у нас не так, що діти закінчили школу, випустилися і все. Ми з ними підтримуємо зв’язок, і кілька разів на тиждень хтось заходить у гості.
Учитель додає, що деякі випускники навіть беруть відпустки в ІТ-компаніях, коли в науковому ліцеї «Політ» стартує літня чи зимова комп’ютерна школа, щоб приїхати та прочитати лекції, розповісти про новинки у цій сфері, допомогти готуватися до олімпіад і повболівати за учнів.
– Це така система, яка підтримує одне одного не тільки у школі, а й у подальшому майбутньому. Багато випускників працюють в Microsoft, Google, Facebook, Snap, бо в них гарне логічне мислення, гарна база алгоритмів, багато розвʼязаних задач. Й олімпіади дають можливість вступити у престижні виші й також потрапити на співбесіди в гарні ІТ-компанії.
Валентин Мельник пояснив, що міжнародні олімпіади з інформатики IOI – це хороша можливість для молоді, адже там ІТ-компанії можуть помітити учасників і за деякий час покликати до себе на стажування, бо зацікавлені, щоб до них потрапляли розумні молоді люди.
– Наприклад, до повномасштабної війни в Україні були офіси компанії Snap у Києві й Одесі, й керівниками були наші випускники. Snapchat – це фільтри, маски, які на обличчя можна прикріпити, і вони за тобою рухаються.
За словами вчителя інформатики, компанія Snap набирала на роботу тільки випускників ліцею «Політ», бо знала, що вони мають гарну базу, гарні знання. Після початку великої війни частина з них переїхала в основний офіс компанії в Лос-Анджелесі, частина – в Амстердам, Лондон, Варшаву.
Валентин Мельник навів приклад, що його дочка Софія завдяки гарним знанням з програмування під час свого навчання в ліцеї «Політ» стала першою дівчиною в історії українських команд, яка потрапила до складу збірної та вирушила на олімпіаду з інформатики IOI.
– Зараз вона працює в IT-компанії в Лондоні. Це завдяки тому, що вона гарно навчалася та їздила на олімпіади. Вона тричі брала у них участь. І взяла три срібні медалі – в Японії, Азербайджані та Сінгапурі.
Наш співрозмовник переконаний, що в Україні можуть готувати майбутніх IT-фахівців такого рівня, щоб вони могли конкурувати зі світовими лідерами. Але, за його словами, з тим же Китаєм конкурувати складно:
– У них працюють спеціальні університети за цим напрямом, залучено багато фахівців, а в Україні це більше тримається на ентузіазмі кількох людей. І так фактично в усьому, не тільки в інформатиці, можемо взяти будь-який предмет. Але індивідуально ми конкуруємо і з Китаєм, і зі Сполученими Штатами Америки. Хоча представники США – це, як правило, теж китайці. Так само і в Канаді, Австралії.
Віктор Мельник зазначає, що в Європі українська команда з інформатики – одна з найсильніших, і серед майже ста країн входить до десятка кращих.
