Військовий Олександр з Миргородської бригади тактичної авіації збив 9 російських безпілотників з американського великокаліберного кулемета Canik у складі мобільної вогневої групи «Самурай», що захищає небо в Полтавській області. Про особливості своєї роботи у протиповітряній обороні чоловік розповів «Полтавській думці».
Олександр родом з міста Гайсин Вінницької області, але у віці 13 років разом із матір’ю переїхав у Миргород. У 2012 році він пройшов строкову службу у місті Васильків, а за кілька місяців після повернення до цивільного життя вирішив підписати контракт із Миргородською бригадою тактичної авіації.
– Я не знайшов себе у цивільному житті. Звільнився з армії в листопаді, а у грудні вже підписав контракт, і з того часу так і служу в Миргороді, – каже він.
Із 2013 року чоловік служив в роті охорони на посаді стрільця. За два з половиною роки поїхав на навчання у школу сержантів, і після того став командиром взводу роти охорони та займався навчанням «строковиків». У 2019 році Олександр став командиром кінологічного відділення і почав працювати з собаками.
– У мене по штату шість собак. У нас вартова служба, ми охороняємо об’єкти, і собака має затримувати порушників. Під час тренувань хтось одягається у спецзахист і на нього натравлюється собака. Так виробляється агресія проти порушника, щоб можна було в будь-який момент застосувати собаку, – розповідає військовий про свою роботу.
Після початку повномасштабної війни Олександр став заступати на чергування у мобільну вогневу групу, яка збиває «шахеди» на території Миргородського району Полтавщини.
– Ми заступаємо в наряд доба через добу. На чергуванні вдень я займався з собаками, а на ніч ми їздили на позиції, де пролітають «шахеди». Спати доводилося дуже мало, по дві, три, чотири години. Спочатку, коли «шахеди» тільки з’явились у 2023 році, я збив два, і за цей час у мене назбиралося їх дев’ять штук збитих.
У навчальному центрі на заході України на заняттях з інструкторами він освоїв великокаліберний кулемет Canik, і з цією зброєю «полює» на російські безпілотники.
Кулемет Canik стріляє кулями калібру 12,7 і вражає цілі на відстані до 2 тисяч метрів.
– Як стріляєш з нього, треба вираховувати дальність, потрібно знати, скільки брати упередження, щоб влучити у «шахед», треба стріляти не прямо у нього, а трошки наперед. Є багато нюансів щодо ведення вогню.
Мобільна вогнева група складається з чотирьох людей: керівника, навідника, кулеметника та водія. Екіпаж має автівку з озброєнням.
– Старший групи нами керує, дає вказівки щодо цілі, висоти, азимуту, курсу та взаємодіє з командуванням. Задача водія – привезти нас туди, де ми повинні робити свою роботу. Навідник допомагає кулеметнику шукати ворожу ціль у небі, дає поправки щодо неї. Я у групі – кулеметник, стою за зброєю та веду вогонь по ворожих цілях, – говорить чоловік.
Олександр розповідає, що пункт управління керує мобільними вогневими групами:
– Пункт управління має всі дані, він бачить у реальному часі, де повітряні цілі, й дає нам вказівки, куди їхати, де ставати, щоб знищити їх. Якщо повітряні цілі заходять в нашу зону відповідальності, то ми виїжджаємо на задані нам позиції.
Мобільна вогнева група заздалегідь прибуває на конкретну локацію, де буде пролітати безпілотник. Треба приїхати на вказане старшим місце за 10-15 хвилин, щоб був час підготуватися до збиття.
– Росіяни знають, що більшість цілей знищується, тому що ми вже пристосувалися до звичайних «шахедів». У нас у Полтавській області відсоток збиття був дуже високий завдяки перехоплювачам – це такі дрони, які наздоганяли та знищували цілі, – коментує військовий.
За його словами, навесні та влітку цього року відсоток збиття становив 98 %, і росіяни перестали запускати звичайні «шахеди» в такій кількості, як раніше.
– Бо все збивалося на кордоні з Сумщиною та Чернігівщиною, навіть сюди (на Полтавщину – ред.) нічого не долітало. Зараз зі збиттям стало трохи проблематичніше, бо вони пристосувалися.
Наш співрозмовник каже, що раніше «шахеди» літали одними й тими ж маршрутами, і їх було простіше знищувати. А тепер росіяни намагаються маневрувати й обходити українську ППО, змінюючи висоту.
– Раніше вони літали на висоті 1000-1300 метрів, то можна було перехопити такі цілі. А якщо 2500 метрів і вище – то вже складно.
Також росіяни користуються погодними умовами для успішності своїх ударів, адже коли хмари стоять низько, «шахеди» важче виявити.
За словами нашого співрозмовника, наразі виникають труднощі зі збиттям реактивних безпілотників, адже завдяки реактивному двигуну вони взагалі підіймаються на висоту 4800-5000 метрів й розвивають швидкість до 500-600 кілометрів на годину, як ракети. Тож їх важко виявити та знищити. Для порівняння, звичайні «шахеди» літають зі швидкістю 200-250 кілометрів на годину.
– Росіяни роблять все для того, щоб повітряні цілі проходили повз наші мобільні вогневі групи і летіли далі, але ми з ними боремось. Треба пристосовуватися, треба їх знищувати, тому що по-іншому ніяк, – підкреслює військовий.
За його словами, за сприятливої погоди реактивні безпілотники можна збити з переносного зенітно-ракетного комплексу, також українці розробляють й тестують спеціальні перехоплювачі для таких російських повітряних цілей.
Згадуючи свої емоції після першого збиття ворожих безпілотників, військовий розповідає:
– І страшно було, і, після того, як виходило збити, було багато радості! Коли ти виконав свою роботу і збив, після того з’явився азарт, щоб збивати ще.
Тоді Олександр збив два російські безпілотники «Герань» в один день з інтервалом у 15 хвилин.
– Спочатку один проходив над нами, я вів по ньому вогонь, і він одразу впав, був великий вибух. І потім за хвилин 10-15 ішов ще такий же дуже низько, просто в нас над головами. Я вирівняв зброю у той бік і дав пару черг – і у нього двигун заглох. Я подумав, що він зараз у нас вріжеться або поруч впаде. Він упав від нас за метрів 200-300, – згадує він.
Після першого збиття військовий «набив руку» і йому вдавалося збити більшість «шахедів», по яких він вів вогонь.
– Але бувають такі моменти, що ти стріляєш по безпілотнику і влучаєш, а він летить далі. Треба розуміти, що він пінопластовий, можна йому крила пробити, а важливі деталі не задіти.
У таких випадках відбувається взаємодія з іншими мобільними вогневими групами.
– Якщо обстріляна ціль не уражена, ми доповідаємо у центр управління, а центр управління передає далі іншим групам по тому маршруту, що він летить, і вони його зустрічатимуть.
Військовий підкреслив, що оскільки безпілотник – це ціль, яка рухається, складно влучити саме в ті його частини, куди потрібно.
– У нас був випадок, коли по цілі було випущено, навіть не знаю, скільки патронів, вона почала літати колами і потім впала від того, що закінчилось паливо. То ми до неї підходили, і на ній живого місця не було, все було в дірках, як решето. Але безпілотник все одно літав до останнього, тому що ніхто не влучив у важливі, вразливі місця – двигун та плати управління.
За його словами, у випадку, якщо вдається поцілити у вибухівку, тоді «шахед» вибухає в повітрі.
Олександр зазначає: велике значення має те, що всі люди у групі ведуть вогонь по повітряній цілі.
– Кучність вогню важлива! У нас кожен заступає зі своєю штатною зброєю. По цілі працюють всі: я веду стрільбу з кулемета, а інші – з автоматів. У наших «калашів» калібру 5,45 «вбивча сила» до тисячі метрів. Якщо висота повітряної цілі невелика, то спокійно можна працювати по ній з автоматів.
Наш співрозмовник говорить, що знає військових, які збивали безпілотники, які низько пролітали, саме з автоматів.
Олександр пояснює, що коли «шахеди» тільки з’явилися, українські військові ще не мали тепловізорів, натомість використовували ліхтар, за допомогою якого вночі підсвічували небо й вишукували цілі.
Нині ж кулемети та автомати обладнані тепловізорами, які дають змогу виявити повітряні цілі вночі.
– Тепловізор удень можна вмикати лише тоді, коли немає прямих сонячних променів. Але у принципі вдень «шахед» можна й візуально побачити, – розповідає чоловік.
Олександр і його побратими періодично їздять у відрядження на кілька місяців на Сумський напрямок і допомагають збивати безпілотники там.
– Ми робимо те ж саме, що й тут, але ближче до кордону. Для того щоб в нашу область залетіло менше «шахедів», хлопці їх на Сумщині зустрічають.
Чоловік пригадує: коли перший раз поїхав у відрядження на Сумський напрямок, то вперше почув, як у повітряний простір заходять одразу вісім цілей.
– Це такий вулик у небі, що ти взагалі не знаєш, куди дивитися й де їх шукати. Вони партіями заходять один за одним, і наше завдання по цих партіях працювати. Багато цілей й там знищено було.
Чоловік каже, що особисто він збив два безпілотники на Сумському напрямку.
– Військові з Полтавщини і зараз там перебувають, виконують завдання. Там небезпечніше, ніж на Полтавщині. А з появою FPV-дронів треба добре знати, де стояти, куди тікати, куди ховатися.
Крім того, з січня 2026 року Олександр як інструктор навчає мобільні вогневі групи, які працюють на території Полтавщини і сусідніх областей, і щотижня проводив для них навчальні стрільби.
– Наша частина закупила навчальні безпілотники літакового типу спеціально для тренувань. Моя задача була підняти такий невеликий літак у небо і щоб мобільні вогневі групи постріляли по ньому. Робота мені сподобалася – допомагати хлопцям у тренуваннях, щоб вони вчилися знищували повітряні цілі в різних ситуаціях, побачили, як працює кулемет.
За словами нашого співрозмовника, будь-яку людину можна навчити збивати безпілотники, головне мати мотивацію та якнайбільше практики.
– У багатьох моїх побратимів, які заступають у мобільні вогневі групи, є азарт, натхнення збивати. Краще збити безпілотник «на підльоті», ніж він залетить куди не треба й наробить біди, – говорить військовий.
