Полтавська Думка
Реклама Реклама
Реклама
Рекламне оголошення

«Це точно не для всіх» – полтавка про поєднання материнства й роботи та відмову від «класичного» декрету

«Це точно не для всіх» – полтавка про поєднання материнства й роботи та відмову від «класичного» декрету

«Це точно не для всіх» – полтавка про поєднання материнства й роботи та відмову від «класичного» декрету

Лише 13 % мам дітей до трьох років в Україні працюють або шукають роботу, тоді кількість тат, які працюють, досягає 95 %. Причин такого розриву чимало. Розповідаємо, чому жінкам, які виховують маленьких дітей, складно повертатися на ринок праці, а також про досвід полтавки, яка продовжила працювати майже одразу після народження дитини.

Що найчастіше впливає на рішення жінок (не) йти в декрет

Результати національного дослідження «Доступ до дошкільної освіти й догляду та розширення економічних прав і можливостей жінок в Україні» свідчать: лише 13 % матерів дітей віком до трьох років працюють, віком 3-6 років – 54 %. Тати дітей такого ж віку працюють майже всі – 94-95 %. Як пише медіа «Гендер у деталях», розрив у залученості до праці – наслідок одразу кількох явищ: відсутність достатньої кількості дитячих садків, небажання роботодавців наймати матерів, стереотип про те, що догляд за дітьми – «жіноча справа» тощо. 

Докторка соціологічних наук, авторка монографії «Турбота як робота: материнство в фокусі соціології» та старша наукова співробітниця відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України Олена Стрельник розповіла «Полтавській думці», що на рішення жінок повертатися чи не повертатися на ринок праці впливають всі ці чинники комплексно. 

Олена Стрельник. Фото: соцмережі

Соціологиня припускає, що чимало мам дійсно хотіли б самотужки доглядати дітей до їхнього триріччя, адже цей період – надзвичайно важливий у розвитку дитини. Крім цього, вони можуть хвилюватися, віддаючи дитину в садочок у дуже ранньому віці.

«Чимало з них (мам, які турбуються про виховання дитини в садку – ред.) реферують (відсилаються – ред.) до радянського травматичного досвіду, адже попередні покоління мали досвід так званої ранньої інституалізації, догляду за дітьми, коли мами через те, що не було ніяких підтримувальних політик, більшу частину радянського періоду були вимушені рано повертатися на роботу, скажімо, після досягнення (дитиною – ред.) одного року. Сучасні мами сприймають цю модель як таку, від якої треба відмовлятися», – пояснює Олена Стрельник.

За словами фахівчині, нерідко на рішення щодо декрету впливає і наявність або відсутність підтримки від рідних – наприклад, якщо в жінки є партнер, який повноцінно виховуватиме разом із нею дитину, у неї є більше можливостей повернутися на ринок праці. Якщо ж мама виховує дитину, особливо маленьку, самотужки, її мотивує повернутися до роботи швидше економічне становище – у таких випадках жінкам зазвичай допомагають уже їхні мами. 

Ще однією з причин, чому так мало мам дітей віком до трьох років повертаються працювати, полягає у непристосуванні садків до перебування у них маленьких дітей. Йдеться не лише про те, що знайти дитсадок, у якому створять всі умови для їх виховання, складно, а й про небезпеку, яка виникла після початку повномасштабної війни, – не всі садочки мають укриття, а якщо і мають, то й ті можуть бути в неналежному стані. 

Чому однієї програми «єЯсла» – недостатньо

Як пише «Гендер у деталях», для повернення мам на ринок праці держава має визнати дошкільну освіту стратегічною частиною економічної інфраструктури країни, а не лише соціальною допомогою. Тобто, крім новостворених програм на кшталт «Муніципальної няні» чи «єЯсла», необхідно розвивати й альтернативні варіанти, наприклад, корпоративні чи сімейні садки. 

Олена Стрельник говорить: щоб скористатися програмою «єЯсла» й принаймні частково покрити витрати на приватний садок або послуги няні, мама має повернутися на роботу за умови повного робочого дня.

«Мені складно уявити маму, яка може бути готовою, маючи маленьку дитину, працювати одразу повний робочий день. Для багатьох мам навпаки – може бути виходом часткова зайнятість або надомна праця. Мама може вийти на повний робочий день, якщо вона або дуже вразлива й самотня і не має підтримки, тож їй потрібно заробляти гроші, або якщо дуже професійно й кар’єрно орієнтована, тобто їй важливо повністю повернутися на якусь керівну роботу», – говорить фахівчиня.

Утім нерідко роботодавці можуть упереджено ставитися до наймання мам маленьких дітей, думаючи, що вони часто братимуть лікарняні. Самі мами, додає Стрельник, цього також бояться, адже маленькі діти багато хворіють, що підсилює їхні страхи не впоратися чи бути дискримінованими. 

«Свого часу, коли народилася друга дитина, а перша була в початковій школі, я свідомо знизила своє робоче навантаження, бо тут ще ж важлива проблема (полягає – ред.) в тому, що суспільство в Україні побудоване так, що не так просто чоловіків порівну залучити до догляду за дітьми. Тобто тут питання не лише в бажанні чи небажанні чоловіків доглядати за дітьми, бо, я припускаю, чимало чоловіків хотіли б мати такий досвід і бачити, як ростуть їхні діти, але, на жаль, прагматична проблема, яку важко подолати в Україні, – це те, що відпустка для догляду за дитиною не оплачується», – говорить наша співрозмовниця. 

Якщо в деяких країнах Європи практикують оплачувані декретні відпустки, тобто мамі чи татові компенсують певну частину заробітку упродовж чітко визначеного періоду, то в Україні є лише допомога, яку виплачують при народженні. За таких умов, пояснює соціологиня, якщо жінка в родині заробляє значно менше, ніж чоловік, для цих сімей декрет, у який піде саме жінка – прагматичний вихід із ситуації. 

«Відчуття, що ти постійно десь у роботі – якщо не фізично, то думками – виснажує», – як Марина поєднує материнство й роботу 

Марина Мельничук – проєктна менеджерка відділу корпоративної соціальної відповідальності однієї з найбільших ритейлових компаній України. Нині жінка очолює напрям соціальних ініціатив – допомагає організовувати проєкти, спрямовані на підтримку співробітників, наприклад: волонтерські (збір одягу, донорство крові), просвітницькі вебінари, спортивні активності й тренування, челенджі тощо. 

Марина Мельничук. Фото: фейсбук

Марина почала займатися своєю роботою у 2021 році – до народження другої дитини. Питання щодо декрету, говорить жінка, майже не обговорювали – це був 2022 рік і їй не хотілося призупиняти підтримку колег і країни. На думку жінки, велику роль у продовженні нею роботи навіть після народження дитини стало те, що її посада давала їй змогу поєднувати материнство й працю – частину завдань вона виконувала дистанційно, з іншою – їй могли допомогти колеги, які працювали безпосередньо в офісі. 

«Без (підтримки – ред.) команди, без розуміння керівником, що ти – мама і ти не можеш в одну секунду приєднатися до якоїсь зустрічі (продовжувати працювати не вдалося б – ред.). Мені це все вдавалося і, звісно ж, потрібно розраховувати на підтримку родини – ми з чоловіком порівну розділяли обов’язки. Я працювала до обіду, потім він їхав у своїх справах, а я лишалася з дитиною, потім під час її сну продовжувала роботу, а коли він повертався ввечері – закінчувала якісь справи, які мені не вдалося зробити з нею», – говорить Марина. 

За словами жінки, робота в такому форматі – складна не лише фізично, а й морально, адже робочий день ніби гнучкий, але насправді не має чітких меж, і навіть коли здається, що ти відпочила, насправді виявляється, що весь день провела за робочими завданнями або в догляді за малечею. 

«Відчуття, що ти постійно десь у роботі – якщо не фізично, то думками – виснажує. Я б не радила прямо дуже довго в такому режимі працювати, мені було складно. Можливо, через це ми доволі рано віддали доньку в садок – у рік і чотири місяці вона почала ходити в приватний садочок. І для мене це було великим полегшенням, тому що коли в тебе звільняється хоча б пів дня, тобі здається, наче тобі дали купу часу», – розповідає жінка.

Із першою ж дитиною Марина Мельничук ходила в повноцінний декрет, який тривав три роки. Але й там, говорить жінка, через пів року вона знайшла собі роботу – підпрацьовувала копірайтеркою – це допомогло їй не втратити навички, необхідні для продовження роботи. 

Для неї завжди важливо мати власні кошти, адже це – її автономність і незалежність, тому продовжувала і продовжує працювати навіть після народження обох дітей. До того ж, говорить Марина, вона турбувалася про своє «випадання» з професійного простору. Крім цього, робота допомагала їй відволікатися від суто материнських буднів, які нерідко схожі між собою. 

«Це точно не для всіх. Хоча й спробувати можуть всі – ти завжди зможеш піти в декрет, чесно собі зізнатися, що: “Я це не вивожу”, сказати своєму роботодавцеві: “Вибачте, але я таки піду в декрет, бо я не тягну”. Треба бути чесною з собою, тими, хто поруч, і зі своїм роботодавцем», – говорить наша співрозмовниця.

На думку Марини, якби до народження другої донечки в неї не було стабільної роботи з лояльним роботодавцем, і вона мала б через деякий час після пологів шукати нову роботу як молода мама, мабуть, вона б отримала чимало відмов або стереотипів. 

«У плані підтримки батьків у поєднанні роботи й батьківства мені з компанією пощастило. Можливо, тому я на це (роботу після народження дитини – ред.) й наважилася, а якби я працювала у компанії з менш новітніми поглядами, мені б, мабуть, такого не дозволили», – говорить жінка. 

Марина говорить, що після пологів ставлення до її потреб, як працівниці, в компанії не змінилося – до неї ставляться з турботою, і вона завжди відповідає на це своєю відповідальністю, цінуючи те, що роботодавець пішов їй назустріч. 

«Це такий симбіоз факторів – компанія має бути готовою до цього, і ти також. Але, мені здається, що зараз такі часи, що всім компаніям, якщо специфіка роботи дозволяє, необхідно дивитися у цю сторону, бо підтримка батьківства під час війни – це задачка з “зірочкою”, і роботодавець у це має бути дуже залучений. 

Мама, яка може працювати, поєднуючи роботу з материнством, – це дуже вдячна працівниця, яка буде включена в усі процеси. Ви будете в захваті від того, які результати вона вам даватиме, адже вона від самого початку вам вдячна за можливість працювати під час материнства», – говорить Марина. 

Водночас, ділиться переживаннями жінка, вона вважає, що ще більші проблеми в поєднанні роботи й батьківства починаються у мам, коли їхні діти йдуть до школи. 

«Садочок – це на весь день. А от коли я чую цих бідних мам, діти яких пішли в перший клас, і мені реально страшно, як вони з цим пораються – вони або змушені звільнятися, бо вони не можуть умовно о 12-й дитину забрати, це який графік роботи має бути? Як ти це маєш поєднувати? Бачу багато мам, які або звільняються, або шукають жінок, які б за оплату забирали дітей, вели на гурток. Це дуже велика проблема».

На думку Марини, саме невідповідність шкільних і робочих графіків спричинила збільшення кількості приватних навчальних закладів, адже мамам і татам легше поєднувати роботу й батьківство, знаючи, що дитина перебуває там довше, під наглядом вихователів. Як пише «Гендер у деталях», стандартний робочий день в Україні триває до 18:00, тоді як деякі садочки працюють лише до 16:00. Така ситуація створює проблему адаптації, адже батьки, зокрема мами, мають або відмовлятися від посади, яка передбачає затримки на роботі, або шукати роботу ближче до додому, або ж просити скорочений день, чого дозволяють не всі роботодавці. 

Марина говорить, що можливість поєднувати роботу з материнством, для неї – це також про вибір. 

«Я дуже рада, що жінки зараз більше це все поєднують, і це дозволяє й більше чоловіків включати в батьківство, й інших рідних залучати до підтримки. Я думаю, що цих класичних трьох років сидіння в декреті буде все менше. Класно було б, якби в нас як, здається, у Швеції, що там тато зобов’язаний піти на рівних умовах із мамою у декрет, але до цього мають бути готові всі роботодавці, щоб це було нормою», – говорить Марина Мельничук.

Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.

Реклама

Ми у соцiальних мережах

Полтавська Думка Полтавська Думка Полтавська Думка
Ми використовуємо файли Cookies

Наш веб-сайт використовує файли Cookies, щоб надати Вам найкращий сервіс. Будь ласка, дозвольте використовувати ці файли для подальшого використання веб-сайту.

Детальнiше про файли Cookies