Рік тому, влітку, «Полтавська Думка» вже зустрічалась з Романом Істоміним – начальником пресслужби Полтавського обласного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Почитати торічне інтерв’ю можна за цим посиланням – «Воїни ЗСУ, якими ми надихаємось, колись прийшли до нас»: інтерв’ю з пресофіцером ТЦК Романом Істоміним про повістки на вулицях, мобілізацію та стереотипне мислення.
Тоді ми говорили про повістки на вулицях, мобілізацію та стереотипи, пов’язані з роботою Територіальних центрів комплектування. Станом на сьогодні триває понад 18 місяців повномасштабного вторгнення, тому ми вирішили запитати про зміни, які відбулись за майже півтора року великої війни у Романа Істоміна.
– Що змінилося в роботі ТЦК за цей рік особисто для Вас, з моменту останньої нашої розмови?
– Для мене особисто, як начальника пресслужби, очевидним є зміна кількості інформаційних вкидів у сторону їх збільшення. Зараз набагато більше роботи з російською ІПСО. Останнім часом їм дуже хочеться зірвати мобілізаційну кампанію в Україні. Повідомлення з’являються від цілком реальних до абсолютно абсурдних.
Самою абсурдною, на мій погляд, була така історія. З’явилося відео про те, як троє чоловіків у формі виводять цивільного з його приватного будинку. Фоном йде жіночий крик. І підписано, що це Кременчуцький районний ТЦК (територіальний центр комплектування).
Звісно, відео одразу викликало підозру. По-перше, люди в масках. По-друге, з автоматами за спинами. По-третє, із шевронами синього кольору (в ТЦК вони інші).
Про всяк випадок ми уточнили: можливо, хтось у відрядженні чи ще щось – інформація не підтвердилась.
Але люди вірять у те, у що вони хочуть вірити. Якщо справді таке стається і ця інформація набуває поширення, то звичайно готується роз’яснення, вибачення і людям ми пояснюємо, що стосовно цих осіб будуть вжиті певні заходи. Але в нас на Полтавщині подібних підтверджених випадків не було, тому зараз ми лише пояснюємо людям, що це абсурд.
Нещодавно набула розголосу історія зі спортивним тренером, якому біля Краєзнавчого музею намагалися вручити повістку. Він поводився явно неадекватно, стверджуючи, що начебто були якісь протиправні дії. Але в повному відео немає нічого, за що можна так зневажливо ставитись до військового.
Але я ж кажу, люди вірять у те, у що вони хочуть вірити. Вони хочуть вірити, що в ТЦК суцільні порушники, корупціонери. Є й ті, хто адекватно ставиться до працівників ТЦК, тому що військові – це військові, і в нашій країні тривають воєнні дії.
Ми виконуємо свої завдання. Хтось виконує завдання на передовій, хтось є службою забезпечення, хтось планує якісь операції. Ми – комплектуємо. У кожного своє.
– Яка взагалі місія ТЦК? У чому полягає важливість вашої роботи?
– Насамперед наша місія полягає у комплектуванні Збройних Сил України.
Мені здається, що кожному зрозуміло, що кожного дня у нас є втрати: загиблі та поранені, полонені. Кожного дня у нас йдуть як наступальні, так і оборонні дії.
І в ході цих дій виникає потреба або в доукомплектуванні – це підрозділи, які відводяться від лінії зіткнення, або навіть у комплектуванні нових підрозділів. І це якраз робота ТЦК.
Мисляча людина розуміє, що буде, якщо не стане ТЦК, або якщо буде зірвано мобілізаційну кампанію.
Здається, наче люди думають, що ТЦК призвало людину і все. Але ж ні – далі ці люди стають частиною ЗСУ, які виборюють нашу перемогу.
– Прокоментуйте останні новини на тему мобілізації – зниження призивного віку, а також ротація тилових «воєнкомів» на передову.
– Закон про зниження призивного віку ще не підписаний, але ми готові працювати. Звичайно, це великий шмат роботи, але із цим впораємося.
Щодо ротації воєнкомів, то якщо взяти загалом по Україні, то начальник ТЦК – це приблизно посада рівня полковника. Його не можна призначити рядовим.
Україна – це правова держава, тому він не може бути рядовим сержантом чи навіть командиром взводу або роти. І якщо поставити, умовно кажучи, «воєнкома» командиром батальйону, то що із цього вийде?
Це будуть втрати в масштабах батальйону. Я вважаю, що цього робити не можна, і жодна мисляча людина цього не зробить.
Кожен з них у свій час закінчив якийсь певний військовий вищий навчальний заклад – хтось зв’язківець, хтось зенітник і, знову ж таки, вони навчалися максимум на командира взводу, можливо роти.
Але це було давно. Тоді були інші бої. Зараз маневрена оборона, штурм, все зовсім не, що було 10 років тому.
– Минулого року ми обговорювали різного роду стереотипне мислення та сприйняття центрів комплектування як чогось, до чого люди ставляться вороже. Чи збереглась така тенденція і по сьогодні?
– Зараз це вороже ставлення напевно посилилось. Люди бояться війни. Але люди переносять свій страх з поняття «війна» на поняття «мобілізація».
Зараз в Полтавській області війни немає, Полтава живе мирним життям, а представники ТЦК проводять мобілізацію. Війна з’явиться в житті громадянина, тоді коли його туди відправлять. Відповідно – це мобілізація.
Страх війни переходить від мобілізації на військових ТЦК, адже саме вони вручають повістки. І виходить, що більшість громадян нас бояться, а страх викликає негатив. Це абсолютно звичайно, реакція нормальна.
У Полтавській області немає доведених негативних випадків перевищення своїх повноважень працівниками ТЦК. Але негатив нікуди не дівається – частково через те, що чують про корупцію.
Коли представників ТЦК запитують, чому в місті така ситуація як цей випадок з полтавським тренером, то це, як на мене, свідчить про нерозуміння того, чим займається ТЦК.
Довідково: 2 липня полтавець Роман Заволока відмовився брати повістку від працівників центру комплектування, в ході розмови, почавши конфліктувати із працівниками ТЦК.
Під час розмови він сказав, що не хоче «вбивати людей за гроші». На що співробітник військкомату відповів, що він вбиватиме не людей, а «вонючих кацапів». Наприкінці розмови чоловік пішов у своїх справах та показав військовим середній палець.
– Коли трапляється випадок, подібний випадку з тренером, який зневажливо ставиться до військових та знімає все на відео, чи не створюється прецедент, коли люди бачать таку поведінку і наслідують її за антигероєм?
– Випадки зневажливого ставлення до представників ТЦК були і до таких відео. Просто вони не набували такого розголосу, відповідно ми їх також не афішуємо.
Чи стане це відео причиною ще більшої кількості таких випадків? Я так не вважаю.
У людини є свій рівень спілкування, рівень культури, поваги до військових. Людина, яка розуміє, хто такі військові – не стане наслідувати таку поведінку. Якщо людина до перегляду цього відео була готова так зробити, то буде готова це робити і далі.
– Торік ви говорили таке: «Перше, що треба зробити – забути слова повістка, військкомат, воєнком». Тим часом в Україні виник скандал з одеським воєнкомом, у якого знайшли віллу в Іспанії та інші багатства, яких він набув під час вже повномасштабного вторгнення. І на всю країну, і в усіх ЗМІ фігурує слово «воєнком». Як ви прокоментуєте цю ситуацію загалом? Наскільки подібні ситуації руйнують розпочатий «ребрендинг» військкоматів та військово мобілізаційних структур?
– Військкомат, воєнком, військовий комісаріат – вони існують в інформаційному просторі країни лише тому, що журналісти вживають ці слова. Якби журналісти називали правильними назвами посаду людини: начальник ТЦК або заступник начальника ТЦК, то це поняття зникло б набагато швидше.
Для того, щоб змінити ставлення до такої великої структури як військовий комісаріат, звичайно, однієї назви мало. Повинна бути зміна назви, зміна підходів і більше часу.
ТЦК до повномасштабного вторгнення проіснували трохи більше року. Це небагато, особливо враховуючи, що спочатку ми мали комплектувати ЗСУ кадрами на добровільній основі. Зараз же, мобілізація – це процес не надто популярний серед населення і разом з тим, росія постійно підкидає інформаційні виклики.
– ІПСО від росіян. Як із цим зараз?
– Насамперед є відверто фейкові вкиди. Є інформація, яка спрямована проти керівництва ТЦК і не має взагалі нічого спільного з дійсністю. Але на щастя, в Полтавській області і загалом поки що така інформація не набуває такого поширення, щоб говорити про конкретні приклади.
– Які найбільші складнощі в роботі ТЦК існують зараз?
– Ситуація зараз приблизно така сама, як і була. Найважче, коли громадяни приходять, наприклад, з повісткою для оновлення даних і замість того, щоб надати документи на словах намагаються щось довести.
Більше того, вони вважають, що не придатні до служби. ВЛК дає інший висновок і визначає їх придатними, а люди обурюються, не знаючи чи підлягає їхня хвороба обмеженням для служби. Лише військово-лікарська комісія може це встановити. Так, людина може бути хвора, але із цими хворобами можна захищати Батьківщину. Як мінімум, у тому ж ТЦК чи в підрозділі забезпечення.
І це ще одне джерело негативу, адже люди самі собі вирішують, що вони непридатні і пишуть про це у соцмережах на кшалт «мене (умовно) глухого на одне вухо, призвали». А чому ні? Ви ж не навели статтю, яка б підтверджувала вашу непридатність.
– Зараз ЗСУ є одним з топових роботодавців країни. Чи впливає це на роботу?
– Я не погоджуюсь, що ЗСУ є роботодавцем в умовах повномасштабної війни, тому що туди не йдуть заради грошей. Туди йдуть захищати свою Батьківщину. Якщо говорити про часи до повномасштабного вторгнення, то можна було б так сказати. Оскільки люди, які йшли на контракт, були основним джерелом комплектування ЗСУ. Тоді можна було говорити про те, що людині пропонують робоче місце із зарплатою.
Максимум, що ми зараз можемо запропонувати: «Панове, хочете захищати свою країну? Приходьте, звертайтеся. Хочете зробити свій вклад в перемогу? Не чекайте».
Зараз пишеться сучасна новітня історія України і люди, які зроблять в нього свій вклад – будуть в історії. Люди, які будуть переховуватися, відсидяться, в історії України будуть людьми, які просто були.
– Та все ж, які посади в ЗСУ є «гарячими»?
– Якщо подивитися за видами, то наймасовішим видом – це звичайна піхота, механізовані мотопіхотні частини. Зараз формуються стрілецькі батальйони.
Можна прямо сказати, що посада звичайного стрільця є найзатребуванішою. Але це не тільки стрільці, а й кулеметники, гранатометники, оператори дронів.
– Якщо людина з якихось причин не відчуває в собі впевненості бути стрільцем, наприклад, але вміє щось інше робити. Чи є сценарій, коли її направляють ближче до того, що вона вміє?
– Звичайно. Первинно це відбувається у ТЦК. Є у людини військова спеціальність, а є її фах. Є певний перелік фахів і яким спеціальностям вони відповідають. Це можуть бути фахи, яким навчались, або фах, за яким працюють.
Але первинно людина в ТЦК приходить і каже, що вона вміє і в якій справі спеціаліст.
Якщо такого немає, людина йде навчатись у навчальний центр на якусь певну спеціальність. Спочатку загальна підготовка, потім вже фахова.
У кожному підрозділі командир бачить схильності та навички людини і всередині підрозділу вже може поставити її на інше місце. Це в інтересах кожного командира.
– Що відрізняє українську армію від ворожої?
– Тут все просто. Українська армія захищає свою країну, захищає своїх рідних, захищає свої домівки, а російська армія – окупанти. Вони прийшли забрати чуже. Це окупанти.
– Чи можете Ви оцінити їхню кампанію мобілізації? Як, на Вашу думку, це відбувається там?
– По-перше, загальної мобілізації в них так і не оголошено. Була оголошена часткова, вона начебто офіційно завершилась. Зараз у них, швидше за все, триває прихована мобілізація. Я не можу судити про її якість проведення, бо немає жодних чисел і показників.
Але той факт, що громадяни країни, яка напала на іншу державу, проводить мобілізацію для продовження наступу, а її громадяни тікають з неї… Це щось та й означає.
– Чому Україна переможе?
– Цей вислів шкідливий. Є чималий пласт населення, який не хоче йти в ЗСУ, тому що Україна ж переможе. Навіщо ж туди йти? Просто треба почекати поки вона переможе і все.
Звичайно, я вірю, що Україна переможе, але переможе лише тоді, коли буде воювати Україна. Тобто не Збройні Сили України, а вся Україна. Кожен громадянин, який може воювати, повинен іти воювати і тоді Україна переможе.
В України є лише один шлях – перемагати, бо якщо ми програємо, то Україна зникне.
І якраз це дає ту шалену мотивацію. Вона, думаю, є ключовим рушієм і відповіддю на питання, чому ми переможемо. Переможемо країну, яка втричі більша за населенням, у якої у 8 разів більше ВВП і в якої витрати на оборону вищі у 17 разів.
– Що ще є шкідливим, окрім вислову «Україна переможе»?
– Страх.
Бояться всі. Чоловіки та жінки, які 24 лютого пішли абсолютно добровільно на доукомплектування підрозділів на час мобілізації. Вони також боялися. Вони не є якимись іншими людьми, які не бояться і так навчені воювати. Не є людьми, які не гинуть і не отримують поранення. Ні, вони також бояться, але в них є пріоритети. У них оборона України була вищою за страх, навіть страх смерті.
Тому страх шкідливий. Страх, що людину мобілізують. Страх взагалі йти в ТЦК для звірки своїх військових облікових даних. Навіть страшно нести документи, які дають право на відстрочку. Навіть такі люди не йдуть, бо вони, по-перше, наслухались, що все одно заберуть. А, по-друге, страх того, що буде далі. І це абсолютно безглуздий страх, який не підкріплений нічим і який лише заважає.
– Нещодавно Тарас Чмут, голова фонду «Повернись живим», у своєму інтерв’ю сказав, що в цій війні воювати будуть всі. Що Ви про це думаєте?
– Я б сказав так: всі повинні бути готовими до того, що доведеться воювати. Це вже давно повинно було сформуватись у свідомості українців. Чому цього немає? Важко сказати. Теоретично, знову ж таки, люди бояться цієї думки.
Якщо подивитися відкриті джерела про те, з ким ми воюємо, то це величезна країна з величезною армією, яка б вона не була. Там величезна кількість зброї, навіть старої.
Навіть якщо вони пересядуть на старіший танк, він все одно залишається танком, він все одно стріляє і його треба знищити. І вони воюють саме масою. Я вважаю, що потрібно бути готовими. І повинна бути думка, що воювати будуть всі.
– Як Ви проведете свою першу відпустку після перемоги?
Я поїду в Крим. Я про це кажу, мабуть, з 2014 року.
Я був кілька разів в нашому Криму. Тому перше, що я зроблю, я поїду в Крим, напевно на південний берег. Я там навіть не одну відпустку проведу.
Я об’їжджу його весь!
Юрій ДРОГА
