Підіймаюся на третій поверх поліклініки міста Кобеляки. Біля потрібного кабінету черга, у коридорі кілька людей.
– Всі на здачу крові? – запитую я.
– Так.
– Зрозуміла. Думала, може черги немає, вдасться проскочити. Хто останній?
– Тут немає останнього. Ми ж усі по запису, тому мають покликати.
У Кобеляцькій поліклініці раз на 3 місяці приймає донорів Полтавська обласна станція переливання крові. Ця організація заготовляє донорську кров. 7 грудня саме той день. Тож я вже вдруге за останні пів року прийшла ділитися своєю кров’ю.
Сідаю чекати біля кабінету. Людей у черзі потроху меншає. Підійшла і моя черга. Заходжу в кабінет, даю свій паспорт для реєстрації. Через кілька хвилин видають картку донора, з якою йду до іншого столу. Тут медик міряє тиск, запитує вагу та зріст, чи були нещодавно операції, травми. Відповівши на питання, йду до столу з колбами. Тут беруть кров з пальця, щоб визначити групу та рівень гемоглобіну.
– Я вже не вперше здаю, у моїй картці написана група крові. Ви все одно будете знову її визначати?
– Так, бо наша програма може «зависнути» або донор може забути. Різні ситуації бувають. Ми ще й після здачі будемо Вашу кров на групу перевіряти, – сказала медпрацівниця, яка брала кров.
Поки з пальця брали кров, у черзі на реєстрацію почав невдоволено бурчати чоловік. Буцімто, чому так довго, для чого робити ці всі процедури.
– Час – це найцінніше у нашому житті. А я його тут втрачаю, – бубонить далі чоловік.
– Якби Ви прийшли до нас на станцію у Полтаву, то треба було б обійти 4 кабінети. А тут ми всі в одному. Швидше та зручніше, – пояснила йому жінка з-поміж медперсоналу та попросила ще трішки зачекати.
Як відбувається донація крові
Після маніпуляцій з моїм безіменним пальцем знову йду до столу, де міряли тиск. Там перевіряють дані, записують значення рівня гемоглобіну та зазначають, скільки крові можна взяти. У моєму випадку дозволена доза – 350 мілілітрів. Зазвичай у донорів беруть 450 мл, але мені зменшили об’єм крові через вагу – 56 кілограмів.
Заходжу в іншу кімнату, де наливають чай чи каву із цукром. Я смакую гарячий солодкий чай та прямую на донацію.
Зручно вмощуюся на лікарняній канапці, медик голкою безболісно проколює вену на моїй руці.
– Якщо будуть зміни у самопочутті, одразу кажіть, не терпіть, – попередила жінка.
Кров зважують під час донації, щоб взяти чітко визначений об’єм
Сам процес донації крові зайняв приблизно 10 хвилин. За цей час у мене кілька разів запитували, чи добре я себе почуваю. Якщо додати реєстрацію та очікування – витратила близько години.
Після здачі крові наклали пов’язку. Її не треба знімати протягом 2 годин, упродовж дня бажано не навантажувати руку.
Після донації ще раз запитали прізвище, взяли паспорт, щоб перевірити дані. Видали довідку щодо надання мною донорських послуг. Відповідно до неї, у день здачі крові донор звільняється від роботи. Крім того, після кожного дня здачі крові надається додатковий день відпочинку зі збереженням зарплати.
Також за донацію крові мені видали 46 гривень. Проте я йшла сюди не за грошима. Для мене це був лише приємний бонус.
Донація крові – це особистий вклад у перемогу. Після повномасштабного вторгнення потреба у донорській крові стала особливо гострою. Адже кров і в мирний час була потрібна. А зараз її конче потребують цивільні та військові. Моя кров комусь може врятувати життя.
Пам’ятка донора (Фото – МОЗ)
Євгенія КАБЛУЧКА
