Понад рік тому на Полтавщині з’явилися дві кав’ярні самообслуговування, які стали чимось новеньким для жителів Кобеляків. Започаткувала свою кавову справу 28-річна Анастасія Калакуцька. Частину грошей для власного бізнесу дівчина заробила за кордоном, і відкрила свою справу у рідному місті вже після повномасштабного вторгнення.
– Почнімо з того, чому ви поїхали закордон?
– Я поїхала за кордон навесні 2021 року, тому що хотіла заробити стартовий капітал для відкриття власного бізнесу в Україні. Після закінчення університету я працювала і на державних посадах, і вчителем (Настя за освітою вкладач історії – Ред.), але захвату це не викликало. Тож вирішила, що робота на себе буде кращим варіантом. Для цього треба стартовий капітал, який в Україні за короткий проміжок часу заробити нереально. Тому вирішила їхати в Данію, бо там офіційне працевлаштування і знайомі є. Це не та ситуація, коли ти, наприклад, їдеш в Польщу на три місяці за безвізом. У Данії ти відразу підписуєш контракт і працюєш офіційно, із медичною страховкою і різноманітними виплатами від держави (наприклад, відпускні кошти чи оплачуваний лікарняний).
Анастасія Калакуцька
– Ким там працювали?
– Там вибір невеликий. Якщо ти їдеш офіційно працювати, а інших варіантів не розглядала для себе, щоб бути соціально захищеною, можеш працювати тільки на фермах. Але можна обирати, на якій фермі працювати: на молочних фермах, на свинофермах чи на птахофабриках. Мій вибір впав на свиноферми. Там є різні відділи, і мене поставили працювати до новонароджених поросят. У мої обов’язки входило: годувати тварин, слідкувати за їх здоров’ям, за потреби давати медицину і приймати «пологи», якщо можна так сказати (сміється – Ред.).
– Чи цікавився потенційний роботодавець вашими навичками? Можливо, ви проходили попередні курси, бо нагодувати тварину – неважко, а от для ін’єкцій потрібна практика і мінімальні знання.
– Щоб потрапити на офіційну роботу в Данію, потрібно бути студентом-ветеринаром. І ти ніби їдеш туди на практику. У моєму випадку на 1 рік. Тому я вступила у ветеринарний ліцей, провчилася пів року, здала сесію і отримала довідку про навчання. Потім здала іспит з англійської мови у Києві. Зібрала потрібні документи і після цього змогла претендувати на роботу в Данії. Тобто вимоги до працівника високі.
– Така процедура набагато складніша, ніж поїхати по безвізу в Польщу.
– Саме так, це було дуже важко. І з цим вступом і навчанням, і з цим іспитом з мови. Бо були люди, які по кілька разів їздили до Києва перездавати екзамен з англійської. Тож виконавши всі ці умови, я потрапила в Данію.
– Скільки працювали в Данії?
– Трішки менше, ніж рік. Не допрацювала свій контракт. Але загалом контракт підписується мінімум на рік. Мій контракт був до початку літа 2022 року. За кілька днів до повномасштабного вторгнення до мене в гості прилетіли мама і брат, ненадовго, на пару діб. Почалося повномасштабне вторгнення, їхні квитки на літак анулювали. І мама з братом залишилися жити у Данії, у мене. Батько був дуже радий цьому. Але я хвилювалася за тата і вирішила раніше завершити контракт, щоб повернутися додому. 17 березня ми потягом їхали в Україну.
Анастасія біля Кафедрального собору святої Марії, місто Рібе
Чи були у Вас проблеми через завершення роботи раніше терміну?
– Не було. Фермер, у якого я працювала, коли дізнався, що до мене приїхала моя родина (це були перші дні війни), переселив нас безкоштовно в більший будинок. Дав нам машину. Поверталися ми до України із волонтерами з Данії. Данці дуже позитивно відносилися до українців. Вони надавали всю допомогу. Безкоштовно нас довезли до польського кордону, годували на кожній заправці. Я їм кажу: «У мене є гроші, я сама заплачу». Вони відповідали, що не треба, ми купимо все, що хочете. Дуже вдячна за це їм.
– З якими труднощами стикалися під час роботи в Данії?
– Я не можу сказати, що було важко фізично. Якщо ти здорова людина, там не буде важко. Важче було морально, бо ти сам. Уяви, вдома у тебе є друзі, батьки, знайомі. Наприклад: якщо ти хворий і не можеш сходити в аптеку по ліки, то їх привезуть. А там що б не сталося, ти сам, немає на кого покластися. Мені було важко через це. Приїхала на роботу, відпрацювала, повернулася «додому», сидиш в кімнаті, заснула. На ранок знову поїхала на роботу.
– Який був графік на роботі?
– О 7 ранку ти вже маєш бути переодягнена у спецодяг, у чоботи – починається робота. Вона тривала найдовше до 15:30. Є 40 хвилин на обід і ще 20 хвилин на кава-брейк. Тому склалося так, що не встигла попрацювати, вже треба йти каву пити. Тут тільки каву випила, вже обід (сміється – Ред.). 12 днів підряд працюєш, 2 дні вихідних – такий графік був складнуватий.
– Якою була оплата праці?
Я працювала по студентському контракту, де оплата праці найнижча. Є
робочі контракти, де платять майже вдвічі більше. Та навіть попри це, я
купила машину і каталася на вихідних по Данії. Дуже красива країна. Коли
їхала додому, машину продала, бо вдома у мене є своя автівка.
Анастасія біля історичної пам’ятки міста Рібе – стовпа штормових приливів
– Давайте повернемося до розмови про Ваше повернення додому. Коли у лютому 2022 року більшість українців рятувалися від війни і їхали за кордон, ви із родиною поверталися на Полтавщину. Чи було страшно?
– Поверталися ми 17 березня. Пам’ятаю, усі потяги, які їхали з України, були забиті людьми. Ми їхали в Україну у порожньому вагоні. На цілий вагон були я, брат, мама і якийсь хлопець, який вертався із заробіток в Україну, щоб воювати. Провідниця здивовано запитувала: «Куди ви їдете?», відповідаю: «Додому». Тато був дуже проти нашого повернення. Він хвилювався, бо у перші місяці ще було невідомо, коли дійдуть ті москалі. Але я була рішуче налаштована повертатися додому. З татом посперечалася по телефону щодо нашого повернення в Україну, ще будучи в Данії. Вирішила, коли ми будемо в купці, разом, то все буде добре. Варто зауважити, що у мене завжди були плани повернутися в Україну. Будувати
своє життя і бізнес в Україні.
– Коли зароблений капітал почали вкладати у свою справу?
– Восени 2022 року, коли ситуація в країні трохи стабілізувалася. Наприкінці жовтня купила першу кав’ярню.
– Чому саме кава?
– Бо я люблю каву. Обожнюю її. І я вирішила, що кав’ярні самообслуговування щось новеньке. Такого у нас, у Кобеляках, люди не бачили. Також плюс у тому, що не треба завжди там бути, бо це кав’ярня самообслуговування. Тому вирішила, що це буде непоганий варіант пасивного доходу. Все дуже банально – я побачила рекламу подібних кав’ярень в одній із соціальних мереж і вирішила діяти.
– Чи є дохід?
– Дохід є, невеликий. Але поки кав’ярня себе відробить, пройде не один рік. Добре, хоча б, що я не в «мінусах».
– Можете сказати, скільки грошей ви вклали у покупку двох «кав’ярень»?
– Скажу так, що на це я витратила всі гроші, які заробила за рік у Данії. Але цього не вистачало, тому довелося шукати ще спонсорську допомогу у своїх батьків. В інтернеті можна переглянути, скільки коштують такі кав’ярні самообслуговування. Щодо пасивного заробітку, то після відрахувань податків, оренди, рахунків за електроенергію та користування іншими послугами для роботи кав’ярень, закупівлі інгредієнтів та розхідників, виходить приблизно на 6 тисяч гривень Наприклад, я купую дорогі розхідники, маю на увазі кришечки, трубочки і палички. Все це в індивідуальних упаковках, бо турбуюся про своїх клієнтів. Також купую недешеві інгредієнти, тобто каву, сухе молоко і шоколад. Хоча можна б було інгредієнти купувати в половину дешевші, але я дбаю про смак кави. Варто зауважити, інколи виникають труднощі: то відключення світла, відповідно кав’ярня не працює, то щось зламалося, треба відправляти на ремонт. То в деякі місяці виходила майже в нуль, інколи навіть в «мінус». Можливо, мінімально якась тисяча виходила, інколи і цього не було. Якби було більше місто, то можливо б і заробітки були вищими. Коли я купувала ці кав’ярні самообслуговування, то постачальники дуже здивувалися і сказали, що я перша, хто купує кав’ярні в таке мале місто. В основному в обласних центрах ставлять. Тепер я розумію, чому так.
Кав’ярня у приміщенні міськради
– Напевно, не так багато людей купує каву у ваших апаратах, тому що деякі ще звикли платити за це 15 гривень.
– Так, це дуже важливий аспект. У мене ціновий діапазон від 20 до 35 гривень і декому це здається дорогувато. Проте я надаю перевагу якісним інгредієнтам: каві, шоколаду, сухому молоці, якісній воді для кави, також всі розхідники (палички, трубочки, кришечки) в індивідуальній упаковці. Тому це все відображається на вартості. Я думаю, свій клієнт знайдеться. І якщо людина захоче якісне, то вона заплатить 20 гривень.
– Чи є у вас плани щодо розширення чи удосконалення?
– У мене грандіозні плани. Ви раніше питали, чому я вирішила вкладати кошти у ці кав’ярні. Мені дуже подобається, що є вільний час. Так би мовити, творча відпустка. Це був час для того, щоб зрозуміти себе і визначитися, що мені робити далі. І я хочу сказати, він пішов мені на користь. Тож я визначилася, але це зовсім інший напрямок.
Євгенія КАБЛУЧКА
