3 вересня 2024 року російські військові обстріляли Інститут зв’язку в Полтаві. Тоді загинуло 59 людей, ще 328 отримали поранення. Завідувач відділення малоінвазивної хірургії 2-ї міської клінічної лікарні Полтавської міськради Дмитро Усков розповів «Полтавській думці», як медзаклад, у якому він працює, надавав допомогу пораненим та які труднощі тоді виникли.
Дмитро Усков говорить, що персонал Другої міської клінічної лікарні Полтави заздалегідь готувався до масового надходження хворих.
У перші місяці війни медики були на зв’язку з харківськими колегами – командою професора Кирила Пархоменка, котрі зустріли війну першими. За їхніми порадами у медзакладі облаштували ще одну операційну прямо у приймальному відділенні, внесли корективи в організацію роботи.
– Ми їздили до них, навчалися й дивилися, як вони виходять із таких ситуацій, як поводять себе в умовах масового надходження хворих. Тож це не була «суха» теорія. Ми питали в людей про те, які в них були складнощі. Ми пропрацьовували це й навчалися комунікувати один з одним у таких ситуаціях.
Наступним кроком стало проведення масштабних навчань за участю ДСНС, ДФТГ та Нацполіції.
Дмитро Усков зауважив, що досить складно було навчити медсестер і санітарок у хаосі великої кількості пацієнтів поводити себе правильно:
– З медсестрами й санітарками я протягом року особисто займався, у вихідні чи після роботи, ми проходили базові навички тактичної медицини. Я вас не здивую, якщо скажу, що до 2022 року жодна медсестра не вміла користуватися турнікетами.
Лікар пояснив, що реанімаційні заходи в лікарні – це зазвичай 8-12 медиків на одного хворого.
– А коли цих пацієнтів 56, то в нас немає 2000 медиків, які «окутають» увагою всіх хворих. Тут потрібна вже інформація з тактичної медицини, а не з класичної.
Попри попередні тренування, ніхто не був до кінця готовим до того, з чим стикнулися медики. Та все ж, на думку Дмитра Ускова, колектив гарно впорався з ситуацією.
Завідувач відділення малоінвазивної хірургії 2-ї міської клінічної лікарні підкреслює, що найскладніше в подібних ситуаціях – розсортувати людей і ресурси, адже кількість персоналу обмежена, як і кількість операційних столів і доступних ресурсів. Крім того, важливо й забезпечити комунікацію між усіма, хто надає допомогу людям.
– Найскладніше в цій історії – зберегти логістику в хаосі. Усі прекрасно знають, як оперувати рани. Але в якій послідовності? Важливо розуміти, хто може потерпіти, а кого відразу треба на операційний стіл, не питаючи, як звати, а просто на лобі поставити «№ 1». Розуміти, чи варто взагалі тягнути людину в операційну, чи вже в цьому немає сенсу, а інші люди, які стоять у черзі, можуть втратити свій золотий час.
Дмитро Усков зазначив, що під час повномасштабної війни йому пощастило двічі потрапити на курси з надання медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях – в Україні та під час стажування у Великій Британії, у Фундації Девіда Нотта.
– Я переймав досвід британців, як вони працювали в гарячих точках, які основні тезиси, як вони економлять ресурси. Наприклад, є в нас відро хлоргексидину чи перекису і 56 людей. Як це відро поділити так, щоб ми на першого все не використали, і він помер, а на останнього нам не вистачило? Адже треба, щоб це розуміли всі, а не хтось один.
Одразу після прильоту пацієнтів, які перебували в медзакладі на стаціонарному лікуванні та могли ходити, виписали та відпустили, люди покинули його протягом 20 хвилин. Так звільнили ліжка для поранених внаслідок обстрілу.
– Це був запланований алгоритм дій. Зараз він покладений на папір і висить у нашого директора на робочому столі. Щоб кожен, хто приходить до нього в кабінет на нараду, його бачив і пам’ятав.
За словами Дмитра Ускова, міський Департамент охорони здоров’я спрацював оперативно, там швидко зорієнтувалися в тому, як треба сортувати постраждалих по лікарнях.
– У департаменті чітко зрозуміли, що якщо повезти всіх пацієнтів в одну лікарню, вона «ляже». І вони почали дуже швидко з нами комунікувати та прислухатися до того, скількох людей ми можемо прийняти. Це нам багато в чому допомогло.
Після прильоту в Інститут зв’язку до Другої міської клінічної лікарні привезли 56 поранених, із яких понад 10 перебували в тяжкому стані. Люди надходили з політравмами, ранами, кровотечами й евентраціями (простими словами, це розірваний живіт, а кишківник розміщений у пакеті).
– Рівномірно були завантажені всі лікарні – Третя, Перша, Друга й обласна. Але перша лінія хворих потрапила не до нас, – згадує хірург.
Надходження потерпілих внаслідок обстрілу у лікарню
Лікар розповідає, що «швидка» на приймальне відділення медзакладу привезла одного померлого, який не дожив до свого прибуття в лікарню.
– Там, де на каталці мав був один хворий, їх везли по троє. Коли їх трьох поклали, і всі будуть непритомні або ледь дихати, вони ж одне одному заважають навіть лежати. Я нікого не засуджую, всі спрацювали так, як могли. Але складнощі були.
Дмитро Усков пояснив, що в жодному місті України немає такого ресурсу, щоб правильно за 30 хвилин транспортувати майже 400 людей у місця надання високоякісної медичної допомоги:
– Таких умов немає абсолютно в жодному місті! У Полтаві найтяжчих, наприклад, нейрохірургічних хворих, повезли в чергову й обласну лікарні. Вони відразу «захлинулися» цими важкими пацієнтами. І в нас було 15 хвилин, щоб ми встигли розвернутися.
Оскільки медперсонал Другої міської клінічної лікарні заздалегідь проговорив, що робитиме в таких надзвичайних ситуаціях, заклад почали розвертати «на рейки» екстреної допомоги до того, як туди приїхала перша «швидка».
– І коли до нас приїхала «швидка», в нас вже дві операційні бригади були «помиті» і з розібраними інструментами – чекали, коли подадуть хворого. Зазвичай на розгортання цієї служби треба 30-40 хвилин: накрити операційне поле, витягти інструменти, підʼєднати коагулятори, ввімкнути світло – це все час, – коментує медик.
Лікарі оперують поранених 3 вересня 2024 року
Хірург Дмитро Усков став тим лікарем, який сортував хворих і обирав спеціалістів, які надаватимуть допомогу кожній конкретній людині.
– Мені не дуже подобається моя роль у цій історії. Вона важлива, і я це розумію, але як хірург я хотів би бути в операційній, а не на сортувальному майданчику. Я взагалі не оперував. Через те що я викладав такмед у батальйоні, ходив на лекції з такмеду і готувався до цього, виходить, я був підготовлений трошки краще, ніж мої колеги.
Дмитро Усков та інші медики на сортувальному майданчику у день обстрілу
Наш співрозмовник додає, що пішов із лікарні додому лише через 17 днів після обстрілу Інституту зв’язку, а до того він прожив на роботі. Окрім медичної частини, треба було забезпечити логістику та документообіг.
– На мене лягли сортування й логістика всього процесу. Було багато невідомих із номерками на лобі, яких шукають родичі, були критичні ситуації, які потребують залучення додаткових спеціалістів, – консультації травматологів, нейрохірургів. Нам надійшло 250 дзвінків за 2 години щодо стану всіх пацієнтів.
Він зауважує, що займатися логістикою не любить жоден хірург, тому що найпростіший варіант – це закритися в операційній, відключитися від світу й робити те, що подобається, навіть якщо ситуація складна.
Дмитро Усков пояснює: для того, щоб організувати логістику, треба в динамічному процесі розуміти, на що спроможні твої колеги.
На фото – робота медиків 3 вересня 2024 року
– Я не тільки сортував пацієнтів, я призначав бригаду й говорив, кому, що і в якій послідовності робити. Ціна помилки висока. Ми ж розуміємо, що немає хірурга, який розбирається в усьому, таких роботів, які знають усе. В усіх є сильні та слабкі сторони.
Лікар каже, що ці нюанси треба враховувати перед тим, як викрикнути прізвище людини, яка буде відповідальна за пацієнта, і скерувати, куди треба бігти далі з цим пацієнтом.
– Ми ж не будемо оформляти історію хвороби. Це огляд 7-15 секунд, я кричу прізвище (лікаря – ред.) – і пацієнта хапають за руки й несуть далі. На цьому моя участь у лікуванні цього хворого закінчилася.
Постраждалі після обстрілу люди провели в Другій міській клінічній лікарні Полтави від одного до двох місяців, дехто потребував ще повторних операцій. Усі вони вижили.
Фото: Світлана Фільчак
