Кілька років тому Полтава мала реальні можливості збудувати сміттєпереробний завод, який би не лише утилізував відходи, а ще й генерував електроенергію з теплом для опалення домівок. Утім цей проєкт призупинився, хоча припускають, що з часом до нього повернуться. Про те, чим унікальний такий завод, що заважає швидко встановити когенераційні установки та чому тарифи на тепло все ж доведеться підіймати, «Полтавська думка» говорила з консультантом зі сфери теплоенергетики, ексгендиректором «Полтаватеплоенерго» Олександром Олексенком.
У 2021 році «Полтаватеплоенерго» пройшло відбір, згідно з яким коштом організації Nefco розробили проєкт сміттєпереробного заводу. Цей проєкт передбачав, що близько 40 % споживачів отримуватимуть теплову енергію завдяки спаленому сміттю, а також запустять установку, яка вироблятиме 30 мегаватів електроенергії.
Після розробленої документації «Полтаватеплоенерго» шукало забудовника для зведення заводу. Будівництво оцінювали у близько 200 мільйонів доларів та розглядали дві локації – неподалік Макухівки та біля заводу ГРЛ. Утім проєкт призупинився.
«Зупинилися на забудовнику японсько-швейцарської фірми. Почали перемовини, але, на жаль, у нас змінився керівник ОВА й ці перемовини призупинилися. Але проєкт цікавий – сміттєвоз приїжджає на завод, розвантажується, 3-4 дні сміття лежить у компостній ямі та потроху рухається до топки. Коли сміття на межі, його завантажують у котел. Він переробляє сміття й виробляє енергію», – розповів ексгендиректор «Полтаватеплоенерго».
Тоді планували, щоб частину грошей на будівництво надало Мінекології, а ще частину сплатили грантовим та кредитним коштом. Також хотіли залучити гроші області й міста.
«До цієї теми ще неодноразово будемо повертатися. По-перше, вона екологічно правильна. Адже в Макухівці стічні води потрапляють під землю, а тоді виходять у Коломак, а згодом – у Ворсклу. Ба більше, саме сміттєзвалище мало б закритися 15 років тому. Ми працюємо на газі, можемо частково замінити дровами, щепою, але лише частково. Такої заміни, як спалювання сміття, не дасть жодне альтернативне пальне. Якби цей процес почали навіть у 2013 році, зараз би мали основне джерело для вироблення тепла – це сміття. Когенерація теж зі сміття виходить. Тобто це абсолютно незалежне джерело».
«Полтаватеплоенерго» також отримає грант від Nefco розміром до мільйона євро. Ці гроші витратять на встановлення сонячної установки, сонячних колекторів і помп. Таке обладнання використовуватимуть для безперебійного розподілу тепла між котельнями та для того, щоб зменшити вплив відключень електроенергії.
Є когенерації установки двох видів. Ті, які використовують газ, та ті, що здатні працювати на смітті, щепі тощо. Завдяки пальному когенераційна установка виробляє й тепло, й електроенергію у співвідношенні близько 51 % і 49 %.
«Якщо казати відверто, це такий універсальний інструмент, який у європейських країнах уже всюди. Якщо, наприклад, встановимо цей інструмент на котельні, то котельня матиме власну електроенергію. Власне електрична енергія використовується на цій котельні, можна транспортувати мережею на інші. Можна навіть прокласти власну мережу. У такому разі теплове господарство взагалі не платить за транспортування. Потім, у період блекауту, ці установки можуть працювати автономно. Вони виробляють тепло й ту ж електроенергію, яка потрібна для транспортування тепла в домівки. Чесно кажучи, це просто геніальний виріб для тепловиків».
За словами Олексенка, «Полтаватеплоенерго» має три великі установки, які мають значну потужність, і ще близько пʼяти установок, які працюють лише під потреби підприємства.
«У нас 92 котельні, близько 8 установок. Тобто, щоб повністю себе забезпечити електроенергією, нам треба 50-60 установок. Інші ж котельні заживимо власними мережами. Якщо встановити когенераційні установки, ми взагалі відійдемо далеко від межі ймовірних блекаутів».
Водночас Олексенко піддає сумніву те, що «Полтаватеплоенерго» здатне придбати ці установки без сторонніх інвестицій. Ба більше, чималих грошей коштує під’єднання обладнання. Раніше, за його розрахунками, щоб підʼєднати установки, отримані від USAID, потрібно було витратити близько 100 мільйонів гривень.
«Де взяти такі кошти? У мене була домовленість, що місто профінансує, але ніхто не фінансує. Після того USAID вибило кошти у своєму бюджеті й запропонувало підключення, але вони зараз не фінансуються. Тому поки установки залишаються невстановленими. Ще, якщо не помиляюся, USAID запропонувало почергове підключення. Тобто спершу кошти дають на одну установку, після того, як ця установка підключена, розглядається питання про другу».
Тобто гроші на встановлення установок навіть знайшлися в бюджеті самих USIAD. Утім згодом американська влада припинила їхнє фінансування. Тож деякі когенераційні установки в Полтаві так і не під’єднали.
Олексенко поділяє тепломережі на три типи. Перші – це ті, що вже замінені. Другі – підлягають заміні, а треті ті, які у більш менш нормальному стані. Тож зараз у Полтаві заміні підлягають понад 50 % тепломереж, а у Кременчуці цей відсоток ще вищий.
«Загалом мережі розізольовані. Тобто потрібно повернути хорошу ізоляцію. У такому випадку втрати, коли опалюємо вулицю, зменшилися. А окупність оновлення мереж становить близько 5-7 років. Я б ремонтував мережі за рахунок тарифів. А кредити краще шукати під проєкти, які мають окупність 3-5 років».
Теплоенергетик розподіляє тариф на два компоненти. Це собівартість і прибуток. Наразі в тарифі прибуток складає 8 %, а на думку Олексенка, у воєнний час має становити вдвічі менше, близько 4 %.
«Тоді тарифи будуть більш-менш об’єктивними в умовах війни. Той тариф, який є, комфортний для підприємства, але ж, на мій погляд, не дуже комфортний для споживачів. Якби цей тариф був в умовах мирного часу – тоді окей. Він влаштовує підприємство і влаштовував би споживачів. Але зараз триває війна, і доцільно було б зменшити апетити».
Олександр Олексенко додає, що темпи зростання середньої зарплати значною мірою випереджають зростання тарифів.
«Усе було б більш-менш нормально, якби тарифи підіймалися разом із рівнем мінімальної зарплати. Тарифи підіймалися б на 3-5 % у рік. Це є досить виваженим рішенням. А в нас ухвалили тарифи, потім “заморили” (мораторій на підвищення тарифів – ред.) на 4-5 років, а потім на 10-15 % підіймають. На мій погляд, це не нормально».
Тариф для фізичних осіб не підвищували. Натомість у 2023 році «відпустили» тарифи для юридичних осіб і бюджетних установ. Отож спершу тариф знизився через ціну на газ, а у 2024 році незначною мірою виріс, каже Олексенко.
Кременчуцька ТЕЦ надавала тепло і гарячу воду для містян за тарифом 1 тисяча 740 гривень. Однак після того, як росіяни знищили підприємство, ці послуги почало надавати «Полтаватеплоенерго» згідно з власними тарифами – 2 тисячі 300 гривень.
Такий тариф викликав невдоволення серед міської влади Кременчука. Тому міський голова закликав не сплачувати таку ціну за опалення. Хоча, за словами Олексенка, «Полтаватеплоенерго» працює за єдиним тарифом, який встановлений для всіх: Полтави, районів і Кременчука.
«Згідно з законом, ми зобов’язані працювати за єдиним тарифом. Кременчук просто під’єднався до нашого тарифу. У нас має бути один рівень тарифів, де опалюємо».
Такий низький тариф Кременчуцької ТЕЦ обумовлений тим, що вони не переглядали тариф тоді, коли переглядало «Полтаватеплоенерго» – у жовтні 2021 року.
«У місцевого теплоенерго був тариф наче 2400-2500 гривень. У Кременчуцької ТЕЦ до повномасштабної війни був 1 тисяча 740 гривень. […] Мер вирішив показати, хто найголовніший і почали не сплачувати. Хоча 60-70 % містян платили, 30 % – не сплачували. Тому намагалися пояснити місцевим, але коли аргументи не спрацьовували – подавали до суду».
Отож Кременчук надалі сплачує за тарифом «Полтаватеплоенерго».
«Інакше й не може бути. Я розумію, що меру може бути байдуже. Мовляв, зробіть виключення. Але як зробити виключення?» – додав Олексенко.
Головне фото: «Суспільне»
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
