Полтавець Ярослав Шевченко працює інженером радіо й телебачення, а віднедавна став ще й друкарем-початківцем і долучився до волонтерської організації «ДрукАрмія». Друкарі цієї організації на 3D-принтерах безоплатно створюють різноманітні деталі на замовлення військових.
– Розкажіть, як ви почали займатися 3D-друком для Збройних сил України?
– Друком я почав займатися, після того, як «прилетіло» 1 лютого 2025 року в Полтаву (російський ракетний удар, що зруйнував частину п’ятиповерхівки та вбив 15 людей – ред.). Я зрозумів, що нічого сидіти на місці. Ти працюєш, платиш податки, але цього мало, і в той час, коли я умовно відпочиваю, щось корисне також має виконуватися. До цього я волонтерством на постійній основі не займався, час від часу відправляв допомогу військовим, донатив. Колись почув про «ДрукАрмію», а після атаки 1 лютого одразу виникла ідея, що треба цим зайнятися. Принтери з’явилися буквально за три дні – мені їх дали друзі, з радістю допомогли.
– До цього ви працювали з 3D-принтерами? Як їх опанували?
Раніше я на 3D-принтерах не працював. Спочатку один принтер узяв, опрацював його, зрозумів механіку. Тим паче в мене є технічна освіта, я знаю, як ним користуватися, і також є творчі схильності – я навчався в художньо-промисловому коледжі в Миргороді, в мене була спеціальність «Інженер-технолог, кераміст». Тому я бачу, як можна створити деталь, знаю де і як центр ваги виставити, як вона має виглядати. Тож мої знання й захоплення поєдналися, і я подумав: а чому б не використати це все з користю? І пішов у цьому напрямі. До того ж я експериментатор і авантюрист за натурою – спочатку влізу у щось, а потім викручуюся. І от зараз я вліз і викручуюся (сміється – ред.). Але мені це подобається. Я давно мріяв про 3D-принтер. І, як бачимо, мрія збувається, але є нюанс (посміхається – ред.).
Фото: riomenkai
– Розкажіть більше про «ДрукАрмію» – як відбувається процес взаємодії з замовниками?
– Сама «ДрукАрмія» – це організація людей, яка займається друком замовлень із фронту, з військових частин. Вони виставляють замовлення від частин або від конкретних хлопців, яким необхідно щось для комплектації їхніх робіт. Наприклад, якась деталька, яку вони раніше бачили чи отримували з якихось складів – вони все можуть замовити у «ДрукАрмії».
Основна її ідея – друкувати може кожен. Це не складно, все, що потрібно, – візуал, принтер і трошки часу. Є телеграм-групи, де друкарі між собою спілкуються на багато тем. Наприклад, якась моделька не виходить, якийсь брак – вони зібралися, обговорили, знайшли рішення та працюють далі. Друкарі працюють із кураторами, а від кількості виготовлених виробів та їхньої якості формується рейтинг друкаря на сайті. Чим вищий цей рейтинг – тим більше замовлень йому відкривається, він може обирати серед більшої кількості. А початківцям одразу доступні найпростіші замовлення. У мене зараз рейтинг «4» за 5-бальною системою. Плюс не всі військові ставлять оцінку отриманим виробам, я їх розумію – в них може не бути на це часу, вони зайняті важливими справами.
– Як виглядає сам процес роботи над замовленням?
– Обираю серед доступних замовлень те, яке хочу надрукувати. Там є знімок деталі, яку необхідно виготовити, макет для друку, технічне завдання – що саме має бути в цій деталі, якою має бути якість тощо. Завантажую цей файл на свій комп’ютер і закидаю у слайсер – програму, яка керує принтерами. Друк відбувається шарами, програма створює код для руху сопла рухомим столиком, я експортую цей код і виріб запускається у друк.
Іноді трапляється, що є лише знімок або ж сама деталь, яку треба надрукувати, і тоді я її креслю, вираховую штангенциркулем, моделюю в програмі, а потім закидаю у друк. Далі знімаю, чищу, звірююся з куратором, чи це не брак.
Найперша деталька, яку зробив, – це брелок у вигляді ящірки. Я тоді наклацав такого в налаштуваннях, надрукував і забув усе. Наступний друк треба вже для «ДрукАрмії», а воно не друкує. І я сиджу вечорами над відеоуроками, дивлюся, що друкували, як налаштовували… До речі, відеоуроків безліч, тобто ти можеш без якогось навчання самостійно за ними опанувати друк.
Фото: riomenkai
– Ваша друкарська діяльність лише в межах «ДрукАрмії» чи берете замовлення й «на стороні»?
– Коли почав публікувати в соціальних мережах знімки своїх виробів, до мене почали звертатися напряму військові. Або ж знайомі, які побачили запит військовослужбовця на друк, надсилають мені посилання, і я вже тоді списуюся з ним, домовляюся, друкую й відправляю.
– А які витрати на роботу з 3D-принтерами?
– Ціна на самі принтери різна. Такі, на яких я працюю, коштують 30 тисяч гривень, можна купити й за 10 тисяч гривень, можна й дорожче ніж 30 тисяч. Мені їх надали друзі, тож на принтери я не витрачався. Вироби друкуються з пластику, який я замовляю на AliExpress. Одна бобіна пластику має вагу 1100 грамів і коштує приблизно до 400 гривень. Один принтер використовує приблизно 0,2 кВт електроенергії за годину – в мене чотири принтери, в середньому я друкую 10 – 12 годин на день.
– Де берете гроші на друк?
– Проводжу збори на пластик, якщо не вистачає – докладаю власні, а я це апріорі робитиму, адже нестача коштів не має завадити виконати замовлення вчасно. Також, відколи я почав публікувати фото своїх робіт у соцмережах, поступово почав отримувати замовлення від цивільних. Наприклад, друкував детальку для тату-машинки, зараз є замовлення на деталь до автомобільної фари. Але всі гроші за цивільні замовлення одразу йдуть на рахунок збору на пластик для військових. Тож у мене три джерела фінансування: власні кошти, донати й заробіток із цивільних замовлень.
Я вже використав 11 кілограмів пластику, на який зібрав гроші разом із підписниками, й майже завершив збір на 22 кілограми. Планую починати збір на 50 кілограмів, а далі – на 100, на тонну… Я бачу, як люди тоннами замовляють і це мотивує: вони можуть, то хіба я не можу?
Недавно відправляв десятикілограмову посилку виробів і аж запишався собою (посміхається). До того ж люди, які донатили на пластик, теж задоволені, тому що бачать результат.
Замовлення військовим відправляю завжди власним коштом, сплачую пакування й обов’язково додаю ще цукерки й цигарки. Мій батько служив в АТО, і я запитав у нього, що було б приємно отримати військовим, він сказав, що завжди як знахідка цигарки та цукерки-«плюсики».
– Більше пластику – більше роботи й часу, чи плануєте розширювати діяльність, можливо, залучати допомогу?
– Поки планую займатися цим сам, тому що знаю всі нюанси, весь процес. Згодом зможу взяти помічника чи партнера, який зможе бути партнером і у виготовленні, і в опрацюванні замовлень. Хочеться розширення – це, по-перше, більше приміщення, тому що зараз принтери стоять у мене на кухні, а якщо їх буде більше, то потрібно й більше приміщення. Тим паче під час роботи вони створюють низькочастотний шум, який передається через меблі, через стіни сусідам. Доводиться купувати підкладки, поролон, щоб знизити рівень шуму.
По-друге – хотілося б додаткові руки для опрацювання збору коштів, тому що в мене не вистачає часу, щоб проводити збори не лише на власних сторінках у соцмережах, а й на різних інших.
Також хотілося б купити екструдер – пристрій для переробки пластику. Тобто брак, який іноді виходить, можна буде переробити й наново пустити на друк. Але це затратно, тому поки що я ще не дійшов до цього. Те ж саме стосується й 3D-сканера, який дозволить легше зняти мірки з речі, яку треба надрукувати, та пришвидшити процес її виготовлення.
Фото: riomenkai
– Чи плануєте ви займатися 3D-друком після війни, коли, ймовірно, не буде запитів від військових?
– Один принтер точно вдома буде, він у господарстві дуже допомагає. Наприклад, у мене шухлядка в кухонному столі зламалася – я надрукував детальку й полагодив її. Щось у господарстві – якісь гачечки, тримачі робити. А для тих, хто займається виготовленням меблів, принтер – взагалі золота жила, він себе окупить дуже швидко. Умовно два кутики для меблів купити – це 10 – 20 гривень, а їхня собівартість – копійки.
Після війни, після друку, яким зараз займаюся, в будь-якому разі розвиватимуся в цій сфері. Адже в мене залишиться колосальний досвід моделювання, роботи з пластиком, роботи з друком і в цивільному житті знайдеться, де його застосувати. Завжди є куди рости далі. А зараз я пишаюся тим, що почав співпрацю з «ДрукАрмією», тому що це дуже потужна волонтерська ініціатива. Радий, що можу допомогти своєю діяльністю, своїми знаннями, своїми руками. Я працюю з людьми і для людей.
Фото: riomenkai
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми «Голоси України», яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
