Недавно у Полтавській області чоловіку винесли тюремний вирок за сексуальне насильство над дітьми. Ця справа порушила болюче питання: як уберегти власну дитину? На які тривожні сигнали варто звернути увагу та як навчити дітей захищати себе, пояснила психологиня.
Нещодавно Полтавщину сколихнула новина – 14 років тюрми присудили чоловікові за сексуальне насильство та зґвалтування трьох дітей. За інформацією Полтавської обласної прокуратури, на момент скоєння злочину обвинуваченому було 43 роки, потерпілим дівчаткам – п’ять, шість та дев’ять років. Злочини відбувалися влітку 2019 року.
Дівчата були родичками й проживали з батьками по сусідству з обвинуваченим. Обіцяючи пригостити смаколиками та користуючись довірою дітей, чоловік заманював їх до свого помешкання, де ґвалтував. Іноді протиправні дії відбувалися в помешканні потерпілих за відсутності батьків.
У Полтавській обласній прокуратурі редакції уточнили, що кримінальне провадження відкрили у травні 2020 року. Слідство почалося відразу після того, як про злочини стало відомо дорослим.
Як батькам зрозуміти, що дитина стала жертвою сексуального насилля? Про це «Полтавській думці» розповіла психологиня Світлана Ющенко. Вона зазначила, що «червоних прапорців», які можуть сигналізувати про проблеми, багато. Емоційні зміни – одні з них.
«Після пережитого травматичного досвіду дитина може демонструвати виражену емоційну лабільність (від латинського labilis – нестійкий – ред.). Це проявляється через різкі перепади настрою: від підвищеної дратівливості та спалахів немотивованої агресії до станів апатії, замкнутості чи емоційного відсторонення. Характерною ознакою також є інтенсивна тривожність, зокрема страх самотності або ж виражений страх перед конкретною особою чи місцем, що межує з категоричною відмовою від контакту. Крім того, важливо звертати увагу на пригніченість дитини, яка часто супроводжується глибоким почуттям провини та сорому – станами, що суттєво деформують її психоемоційне самопочуття», – зазначила Світлана Ющенко
Щодо фізичних змін, то це можуть бути порушення сну. Дитина може скаржитися на нічні жахи, боязнь темряви, страх засинання. Може з’явитися, наприклад, нетримання сечі, якого раніше не було. Фахівчиня зазначила, що дуже часто діти, особливо молодшого шкільного віку, регресують.
Психосоматичні прояви – біль у животі, головний біль без медичних причин.
«Наприклад, дитині треба йти до якогось родича, і в неї починаються скарги на головний біль. Тобто перед зустріччю з певними людьми. Також це можуть бути зміни в харчуванні: різка втрата апетиту або, навпаки, дитина починає багато їсти. А в поведінці що можна побачити? Наприклад, так звана сексуалізована поведінка. Дитина може демонструвати ті знання про секс, які не відповідають її віку. Або може демонструвати імітування статевого акту з ляльками або з однолітками», – пояснила психологиня.
Надмірна гігієна також є «червоним прапорцем». Або навпаки, дитина категорично відмовляється від гігієнічних процедур: приймати ванну, підмиватися.
Також поведінка дитини може регресувати, вона ніби стає молодшою: починає смоктати палець, говорити дитячою мовою, сюсюкатись.
Соціальні прояви можуть бути такими:
«Батьки можуть бачити ці ознаки і, розуміючи, що відбулися якісь зміни, вони мають не просто опитати дитину. Звісно, вони можуть поставити запитання. Але якщо дитина не дає відповіді, то найкраще, що можуть зробити батьки, – це звернутися за фаховою допомогою. Наприклад, до психолога. Для чого? Тому що в екологічний спосіб (це не має відношення до екології, екологічний спосіб означає дбайливе, безпечне та поважне ставлення до внутрішнього світу дитини – ред.) психолог може опитати дитину, провести з нею проєктивні методики і встановити наявність, наприклад, скоєного проти дитини сексуального злочину. Самим батькам ми рекомендуємо бути дуже обережними з цією темою, особливо якщо вони не знають або не вміють про це говорити», – поділилася Світлана Ющенко.
Як попередити сексуальне насильство щодо власної дитини
Психологиня зазначила, що батьки мають давати знання дитині, виховувати її внутрішні сили й тілесну грамотність, а не залякувати її певними жахами зовнішнього світу. Експертка зазначила, що дитина не народжується з розумінням приватності тіла, це результат навчання й виховання. Дорослі не мають уникати цієї теми. Натомість треба пояснювати: якщо тілесну автономію не поважають, тобто торкаються до певних місць без дозволу, дитина може сказати про це, поскаржитися вихователю, мамі, тату і просити про допомогу. Батьки мають більше формувати і взагалі спрямовувати увагу на сексуальну освіту.
«Що таке сексуальна освіта? Це навчити, наприклад, дитину правильно називати частини тіла. Геніталії, а не квіточки, краники, пестики, бо це якраз і свідчить про цей сором, і ніби про це незручно говорити в сім’ї. Навпаки, треба називати все правильними словами. “Він торкався мого пеніса чи вульви”, – і це одразу допомагає дорослим зрозуміти суть проблеми. Тобто це одне з таких правил: навчити правильним назвам частин тіла. Я, наприклад, долучаюся до кримінальних проваджень і дуже часто зіштовхуюся з тим, що діти не називають свої частини тіла, бо вони соромляться, адже самі батьки ніколи не промовляли це вголос», – пояснила Світлана Ющенко.
Якщо називати статеві органи правильними назвами – це перше правило, то друге – правило спідньої білизни. Батьки мають пояснити дитині, що все, що ховається під трусиками та під купальником, – це приватна зона. Ніхто не має туди дивитися чи торкатися. Виняток становлять тато й мама до певного віку, або лікар, який в присутності тих же батьків може оглядати дитину.
Говорити з дитиною про правило трусиків та вчити коректно називати статеві органи варто з трьох років.
«Сьогодні спостерігаємо критичну потребу в перегляді застарілої концепції “примусової ввічливості”. Якщо виховувати дитину лише в системі беззаперечної слухняності, мимоволі робимо її вразливою перед потенційними загрозами. Натомість фундаментом безпеки має стати навичка впевненої відмови. Вже з трирічного віку дитині важливо доносити принцип тілесної автономії: вона має повне право відмовитися від фізичних контактів – обіймів, поцілунків чи висаджування на коліна до родичів і знайомих – якщо відчуває дискомфорт. Батьки мають стати гарантами цієї безпеки, даючи дитині впевненість, що її не будуть засуджувати за захист власних кордонів. Ми повинні навчити дітей, що їхнє тіло належить лише їм, а будь-яка дія дорослого, як-от лоскотання чи обійми, має негайно припинятися на першу вимогу дитини», – додала Світлана Ющенко
За словами психологині, ще один метод профілактики сексуального насильства над дітьми – розрізняти поняття «сюрприз» та «секрет». Якщо хтось у розмові з дитиною хоче щось зберегти в таємниці, і малеча через це почувається ніяково, сумно чи тривожно, то не треба цього робити. Варто пояснити дитині, що не варто зберігати секрети від батьків. Натомість сюрприз – це те, що приносить приємні відчуття. Наприклад, коли дарують щось, про що згодом обов’язково всі дізнаються. Але якщо хтось зі знайомих, рідних, близьких або чужих людей просить дитину зберігати секрети, то цього не варто робити. Побудова довірливих стосунків, де немає заборонених тем – це головний інструмент дитячої безпеки. Коли дитина знає, що може розповісти батькам абсолютно все без страху осуду, вона захищена від прихованих загроз.
Також необхідно навчити дитину звертатися по допомогу, наприклад, тоді, коли до неї підходять дорослі й запрошують кудись піти. У цей час дитина може, наприклад, зателефонувати батькам. Або, приміром, якщо вона в дитячому садку, то покликати виховательку. Тобто дорослі мають контактувати з дорослими.
Головне зображення має ілюстративний характер і створене за допомогою штучного інтелекту
