Євгеній Богодайко ще в 11 років прийшов на гурток із плавання. Нині йому – 31 рік. За цей час йому вдалося здобути звання чемпіона Паралімпійських ігор, стати одним із найтитулованіших плавців України й 16 разів піднятися на п’єдестал пошани. А нещодавно Богодайко втілив ще одну свою мрію – відкрив власний клуб із плавання. Тож відтепер він передає свій професійний досвід і дітям, і дорослим. Про те, як він реалізував власну мрію, – розповідаємо далі.
У дитинстві Євген не одразу охоче відреагував на пропозицію відвідати секцію з плавання. Втім, все ж і батьки, і тренер переконали юнака. І вже у 12 років у нього з’явилася ціль – перемогти на Паралімпійських іграх.
«Я жив плаванням і хочу сказати, що живу досі. Тільки тепер в дещо інших спосіб. Уже передаю свої знання дітям, дорослим і всім, кому цікаве плавання», – розповів Богодайко.
У 2012 році плавець поїхав на свої перші Паралімпійські ігри, що тоді тривали в Лондоні. Як нині згадує сам Богодайко, на нього покладали надії і результати змагання виявилися вдалими. Тож уже у 2016 році він знову поїхав на чергові ігри, цього разу в Ріо-де-Жанейро. Їхній результат один із найкращих за професійну кар’єру плавця – вісім медалей на восьми дистанціях.
«Кожні ігри запам’ятовуються по-своєму. Вони всі тяжкі, всі нереально цікаві. Проте, поки більшість готують один чи два стилі плавання, я вчився в усіх чотирьох і в усіх них є паралімпійські нагороди», – сказав паралімпієць.
Однак цьогоріч Богодайно вирішив пропустити міжнародні змагання. Все для того, щоб відновитися і фізично, і морально. Попри це, він продовжує тренуватися:
«Цей рік у мене реабілітаційний. Наступного року слідкуйте. Думаю, що я ще пороблю нерви молодому поколінню».
Перша мрія спортсмена – це залишити своє ім’я в історію спорту. Для цього, за його словами, він не відволікався ні на що. Втім, ідея сформувати власний клуб виникла вже пізніше. Тож, досягши успіхів у професійному спорті він вирішив, що варто передавати здобутий досвід далі.
Так, 27 травня Богодайко провів свої перші тренування в новоствореному клубі Naos. До складу тренерів він долучив інших призерів Паралімпійських ігор: Юрія Божинського і Оксана Хруль. Зокрема Божинський – призер ігор 2016 року в Ріо-де-Жанейро та 2020-го – в Токіо, а у 2024 році в Парижі вийшов у фінал. Хруль – чемпіонка Паралімпіади в Лондоні 2012 року та призерка ігор 2016 року.
«Це люди, в яких я впевнений. Це – однодумці. Я збирав потужну, реальну команду. У нас ідея полягає в чому: ми відрізняємося від інших. У нас про ком’юніті, про відпочинок в басейні, про розвиток культури плавання. Це не лише прийти в басейн, віддати всі сили і вийти з нього без емоцій, розбитим», – сказав Богодайко.
Паралімпієць каже, що їхня команда працює на результат. Тому тренери завжди запитують у відвідувачів клубу про те, що вони хочуть отримати, яка їхня ціль. Враховуючи їхню відповідь, формують графік тренувань, а декого взагалі навчають із нуля.
«Сьогодні в ранковій дорослій групі була дівчина, яка взагалі боїться води. Тому я з нею заходив у воду, вчилися з нуля. Вона долає (свій страх – ред.). Хоча це дуже індивідуальний підхід».
Самі ж заняття розпочинають із розминки. На це витрачають близько пів години, а вже далі тривають заняття у воді. Спортсмен зізнається, що це дещо монотонна і тяжка робота, адже треба навчитися правильно дихати, лягати на воду, залучати ноги та руки для плавання. Тобто це поступове тренування.
«Чому Naos? Naos – це давньогрецької мови означає храм. Ця назва не випадкова, адже для мене басейн – храм. Там, де відточується майстерність. Тому ніколи не б’ємо воду, ми її гладимо, розмовляємо з нею. […] Взагалі реабілітація на воді – це номер один. Своє тіло легше знайти у воді. Наприклад, якщо говорити про ветеранів війни, які, на жаль, повернулися без кінцівок. У воді легше це подолати, у воді знімається психоемоційний стрес», – зазначив Богодайко.
Тренер Юрій Божинський каже: найголовніше в навчанні з плавання – це не поспішати. Тому в тренуваннях важливий час і терпіння.
«З людьми, які взагалі бояться води, треба більше працювати, щоб вони звикали до неї, вчилися правильно дихати, адже в них ще немає розуміння. Вони замість того, щоб розслабитися та працювати борються з водою і тим самим собі заважають», – сказав Божинський.
Нині набір до груп у клубі ще триває. Хоча, як зізнається Євгеній Богодайко, спершу він очікував на активніший відгук від містян. Попри це, він упевнений, що полтавці все одно дізнаються про клуб.
«Працює “сарафанне радіо“. Зараз дитяча група найбільша – шість дітей і наступного тижня очікуємо ще на трьох. У дорослих групах загалом дві-три людини. До нас ще ходять зі школи тайського боксу», – додав Богодайко.
Спортсмен зізнається, що в роботі цього клубу він не зважає на фінансову складову:
«Ми будемо збирати кемпи, будемо виїжджати в інші міста, будемо робити ком’юніті з клубами інших міст і вже є пропозиції. Наприклад, мій товариш Міша Романчук – призер Олімпійських Ігор із плавання. У нього є академія, яка розташована в Хмельницькому. З ними вже є ком’юніті. У Миколаєві є басейн “Екватор“. Це теж мої колеги і з ними також налагоджені зв’язки. Усі запрошують до себе».
Один з амбітних планів Богодайка – це знайти інвестора й побудувати власний комерційний басейн. А якщо згадати про плани в роботі з клубом, то це набрати ще людей і масштабувати роботу: «Я людина-робот. Я дуже люблю працювати», – підсумував паралімпієць.
Додамо, що відвідати сторінку клубу з плавання можна за посиланням. Там можна переглянути вартість тренувань і розклад занять.
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
