У центрі Полтави запрацював новий заклад, де пригощають незвичайними галушками. «Pro Галушки» відкрив ветеран Артем Ліфрідов, а кухарем працює ветеран Олександр Журавель.
Вулиця Соборності, 2. Самісінький центр Полтави, де на одній вулиці зібрані десятки різних закладів. Саме тут ветеран Артем Ліфрідов відкрив власний бізнес – продають галушки, але у форматі «стритфуд». Чоловік каже, що ідеєю надихнувся після того, як відвідав ресторан «Полтава» в Києві:
«Мені дуже шкода, що в Полтаві, яка має великий культурний фонд, і зокрема гастрономічний, мало закладів, де готують галушки. Я хотів відкрити щось таке, чого немає в Полтаві. Саме так з’явився цей задум».
Бізнес вдалося відкрити завдяки грантовій підтримці, розповідає власник. Більшу частину коштів – 250 тисяч гривень – надала держава. Решту ж грошей, яких бракувало для запуску, підприємець зібрав завдяки міжнародним невеликим грантам.
«Я бачив, що проводили опитування в лавах ЗСУ. Більш ніж 63 % після повернення планують займатися бізнесом. Це досить великий показник для такої цільової аудиторії. З іншої сторони це показує великий запит у людей повертатися й бути економічно активними».
Про відкриття закладу власник публічно не оголошував. За його словами, хотіли запуститися в тестовому режимі, але навіть у перший день до них завітало чимало відвідувачів, зокрема й побратимів, щоб підтримати місцевий ветеранський бізнес.
Якщо рахувати оренду, податки, вилазять катастрофічні суми, говорить Артем Ліфрідов. «Тому, дай Боже, щоб через кілька місяців вийшли хоча б у “нуль“. Тому потрібно в будь-якому випадку розробляти програми, які підтримуватимуть ветеранів. Нині міськрада запустила ваучери на 200 тисяч гривень для ветеранів-підприємців. Є підтримка, але її точно треба розвивати й масштабувати».
Ветеран запевняє, що це – не черговий «стритфуд», адже вкладає у заклад певні сенси. Перший – соціальний. Тобто бізнес підтримує ветеранів і військових, а тому надає для них 20 % знижку на весь асортимент. Окрім того, щодня готують кілька безоплатних порцій для них. А другий – це культурний компонент.
«Адже повна наша назва “Про галушки, про Полтаву, про полтавців“. Тому щомісяця будемо видавати такий інформаційний буклет про цікаві події, які відбулися в Полтаві, про цікавих особистостей і, звісно, про галушки».
Та й самі галушки в меню закладу – незвичайні. Про це стверджує і сам власник, і кухар. Хоч усіх секретів не розкривають, але відомо, що, наприклад, м’ясо доводиться готувати п’ять годин, щоб воно залишалося ніжним і розсипчастим. А грибний соус готують самотужки на основі білих грибів. Ще пропонують солодкі галушки. Їх подають із фруктами.
«Знайшли рецепт гречаних галушок. Є така легенда, що коли Тарас Шевченко був у Полтавській губернії, його пригощали гречаними галушками, які він обожнював. Хочемо ввести в наш асортимент дещо пізніше, спробувати зробити саме ті легендарні галушки», – розповідає Артем.
Нині підприємець припускає, що в майбутньому можна буде відкрити кілька нових точок у Полтаві, а вже згодом думати про всеукраїнський ринок і запуск франшизи. Ба більше, у березні анонсують запуск мапи ветеранського бізнесу.
«І другий етап – це про ветеранський бізнес. Тобто, який не заснований ветеранами, але є система знижок, лояльності для військових і ветеранів. Цей заклад (“Pro Галушки“ – ред.) я хотів би представити дружнім для військових і ветеранів, адже хлопців і дівчат треба підтримувати. Я вважаю, на жаль, держава не спромоглася сформувати нормальний портрет військового, а тому треба, щоб це робили ті самі ветерани й військові та просто небайдужі», – вважає ветеран і власник закладу.
Олександр, який працює кухарем у закладі, воював у Соледарі. Там захисник отримав поранення. У розмові він пригадує, що весь час тримав на «броні» ложку. Мовляв, завжди під рукою, буде чим поїсти. Так ця ложка на бронежилеті стала для нього певним символом. Утім після того, як загубив її, одразу відчув, що щось має статися.
«Кажу: “Ярік, я десь ложку дів, мабуть, щось станеться“. Він відповів мені, щоб я не казав такого. День був шикарний. Утім, мабуть, тому це й сталося тоді, бо класно розвиднілося. FPV-дрони працювали більше як розвідка. Десь наш FPV, десь – російський. Ніхто не міг зрозуміти. Дуже щільно працювали міномети, і був один “300“. Не дуже сильно. Ми чекали медевак, працювали за протоколом, але біля мене прилетіла “120-ка“. Я вже більшість не памʼятаю, щось мозок додумав. Памʼятаю, як прилетіло, памʼятаю, як почав кричати, як Ярік накладав турнікет, памʼятаю стабілізаційний пункт, а як потрапив у Дніпро – вже не дуже», – розповів про поранення Журавель.
У самому ж Соледарі бійці тримали позиції від «Вагнерів». Як нині пригадує ветеран, «бої були достойними»:
«Вагнери добре відпрацьовували по наших позиціях із мінометів. У них було всього достатньо, але, слава Богу, що по нас не працювала авіація. Якби по нашій посадці пропрацювали вертольоти, то, думаю, там би всі й залишилися».
До війська чоловік пішов добровольцем ще в перший день великої війни. Після цього – чекав кілька днів на розподілення, потрапив до 116-ї бригади тероборони Полтавщини та став помічником гранатометника. Проте надалі служив бойовим медиком, адже раніше працював ветеринаром.
«Але у будь-який час міг перейти з медиків у піхоту і відпрацьовувати. Я не застав серйозних стрілецьких боїв, бо трималися десь за кілометр чи два. Ми їх бачили, думаю, що вони нас теж».
Після поранення Олександр Журавель вирішив реабілітуватися в Україні. Дехто навіть намагався відмовити чоловіка від такого методу протезування як остеоінтеграція, адже існували певні ризики. На щастя – операція видалася вдалою.
«У мене ще й протез крутий. У мене ж остеоінтеграція. Я перша людина з високою ампутацією, якій це зробили на території України. Але все минуло прекрасно. У стоматології роблять імпланти, тобто далеко не нова історія, але щоб у кістку в руку чи ногу… Дехто казав, що не ведися на це, типу, якщо не приживеться, то реампутація. Але я погодився».
Перебуваючи в госпіталі, «Жура» хотів якомога швидше повернутися додому, але натомість зізнається: коли приїхав до квартири, забракло «двіжу»: «Стало якось трохи сумно, але потім прийшов до тями. Мені пощастило, бо в мене багато класних друзів, які мене підтягнули».
Однак після відновлення Олександр не зміг би повернутися на роботу ветеринара, адже до військової служби працював на фермі, де санітарні умови непридатні для праці з протезом. Хоч йому пропонували й інші вакансії, але вдалося знайти себе саме у сфері громадського харчування.
«Максимально швидко, максимально смачно. Фідбек (відгук – ред.) від клієнтів – найприємніше. Отже, щось виходить. Це не такі галушки, як будь-де. Я навіть спрешу дивився і згадував, що моя бабуся не такі робила», – каже Олександр Журавель.
Кухар-ветеран зізнається: спочатку задумувався відкрити щось своє, утім це доволі нелегко. Говорить, має багато ідей, але все ж таки хоче краще зрозуміти, як працює ця сфера.
«Я знав Сашу, доволі дійовий хлопець, але часто ветеранам не вистачає цього чарівного пенделя, щоб вони починали робити щось в житті. Я вважаю, що це його початок чогось більшого, – додає власник закладу Артем. – Дівчинка Діана (працівниця закладу – ред.) теж із сімʼї військового. Хотілося своїх зібрати».
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
