Історики називають бій під Крутами у 1918 році битвою за майбутнє України. Яке історичне значення для нашої країни мала ця трагічна подія, читайте далі.
29 січня 2025 року Україна вшановує 107-му річницю героїчного бою молодих хлопців під Крутами. У 1918 році студенти та гімназисти стали на захист Києва від більшовицької навали. Наймолодшому було лише 16 років.
Як інформує Інститут національної пам’яті, ключовими подіями першого року Української революції 1917–1921 років стало постання Української Центральної Ради та створення нею Української Народної Республіки.
Після Жовтневої революції восени 1917 року прихід до влади в Росії більшовиків становив загрозу для України. Вони прагнули встановити власний контроль над Україною та розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента в боротьбі.
17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги та звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Тоді Раднарком оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії й на Україні».
Невдовзі розпочалися бойові дії, і до кінця 1917 року радянська влада панувала у Харківській та Катеринославській губерніях. Москва створила в Харкові окремий «український червоний уряд», який і оголосив війну незалежній частині держави. 7 січня 1918 року більшовики почали загальний наступ на Україну. У середині січня 1918 року вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
В ефірі «Українського радіо» науковий співробітник Інституту історії України НАН України Віталій Скальський розповів, що на початку 1918 року найбільш боєздатна частина більшовицьких сил під керівництвом Михайла Муравйова рухалися з Харкова на Київ через Полтаву. А залізничу лінію «Київ-Москва», де й розміщена станція «Крути», більшовики розглядали як допоміжну. Там діяли невеликі загони більшовицьких матросів, а основний напрямок був під Полтавою.
Військове керівництво України в січні 2018 року ухвалило рішення, що основні та найдосвідченіші ударні сили підкріплення також мають піти під Полтаву.
Крім того, великі сили УНР зосередила на придушенні повстання, яке спалахнуло на заводі «Арсенал» у Києві під впливом більшовиків.
Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала так звана Перша революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – Друга. Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ Першої української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25-27 січня вони обороняли вузлову залізничну станцію «Бахмач». Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції «Крути», де почали укріплюватися.
28 січня в Бахмачі Перша та Друга радянські армії з’єдналися. На підступах до столиці командувач більшовиків Михайло Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».
Історик Віталій Скальський зазначив:
– У певний момент більшовики побачили, що на полтавському напрямку їм чинять дуже потужний спротив, і перейшли на колію «Київ-Москва», опинившись у Бахмачі. Там розпочалися сутички й 29 січня стикнулися вже в Крутах.
На станції «Крути» наступ більшовиків зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення, – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Цей наймолодший щойно сформований загін був недосвідченим, непідготовленим до воєнних дій і мав погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів також приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.
Тут варто звернути увагу, що Студентський курінь, довкола якого пізніше розгорнулися найтрагічніші події оборони Крут і який нараховував не більше 120 людей, було створено аж ніяк не для боїв на фронті. Про це пише видання New Voice.
Узимку 1917−1918 років на тлі більшовицького наступу на Українську Народну Республіку серед київської молоді здійнялася хвиля добровольчої самоорганізації задля захисту УНР і Києва зокрема.
Як свідчать документи, на зборах київських вишів студенти ухвалювали рішення про необхідність створити допоміжну силу для Січових стрільців.
Студентський курінь складався з єдиної сотні, яка мала б допомогти підтримувати безпеку та спокій у Києві. Історики вважають, що на фронт Курінь відправляти ніхто не планував, а під Крутами ці юнаки опинилися за збігом обставин. Зокрема через те, що під час свого «вишколу» в Києві перетнулися в казармах із юнкерами, які щойно повернулися з району Крут (із-під Бахмача) в столицю з вимогою ротації та підкріплення. Студентський курінь запропонував стати таким «підкріпленням», а військове керівництво УНР на це погодилося, помилково вважаючи чернігівський напрямок відносно безпечним.
За різними даними вранці 29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало 500-600 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Також у них були бронепотяг та бойовий потяг. За інформацією Інституту національної пам’яті, росіяни вдесятеро переважали, мали два бронепотяги й артилерію.
Битва під Крутами тривала фактично весь день, протягом світлої частини доби. Захисники УНР, попри значну перевагу більшовицьких сил, спромоглися дати їм бій. Вони встигли викопати імпровізовані окопи осторонь залізниці, частково використали залізничний насип як захисну перешкоду. Тож червоногвардійських піхотинців, що просувалися з боку Бахмача відкритим полем, зустріли інтенсивним кулеметним вогнем. При цьому оборонці Крут розділилися та зайняли кілька окремих позицій, а наймолодшу частину Студентської сотні відправили якомога далі від епіцентру подій – на крайню ліву ділянку позицій.
Наступ більшовиків військам УНР вдалося стримувати до вечора, однак вони поступово втрачали сили. До того ж надійшла вкрай невтішна звістка з Ніжина, розташованого в тилу «крутян». Вояки українського військового куреня імені Тараса Шевченка, що були там, вирішили перейти на бік більшовиків та прийняти їхній «революційний загін із належною пошаною та вітати його як борців за трудовий народ і надавати йому всіляку підтримку».
Історик Михайло Ковальчук вважає, що це остаточно визначило хід подій:
– Стало зрозуміло, що потрібно евакуюватися: в умовах нічного бою силам УНР загрожувало повне оточення, ситуація могла закінчитися катастрофічно.
Історик Віталій Скальський розповів, що керівник бою Тимченко ухвалив рішення, що українським силам треба відступати. Якщо в Ніжин зайдуть більшовики, українці загинуть, оскільки опиняться в оточенні.
Тож пізно ввечері захисники Крут за наказом командирів оборонної операції почали залишати позиції. Вони просувалися до військового ешелону, який чекав поодаль із тилового боку станції «Крути» в напрямку Києва, руйнуючи за собою залізничні колії.
Але сталася фатальна подія: одна чота зі Студентського куреня (близько 30 людей) заблукала в темряві й вийшла зі своєї позиції до самої станції, яку на той момент вже захопили більшовики.
Так у полоні червоногвардійців опинилася частина найменш досвідчених захисників Крут, зокрема київські студенти та учні (щонайменше 7 гімназистів, як вдалося встановити історику Віталію Скальському). Серед них, імовірно, був і молодший брат сотника Аверкія Гончаренка, який командував усіма військами УНР під Крутами, принаймні сам він писав про це в мемуарах. Полонених хлопців катували, а потім стратили.
– Їх арештували. Після того декого з них розстріляли, а декого – відправили в Харків у шпиталь. Більшовики відібрали всіх поранених, посадили в поїзд і відправили в Харків, я думаю, аби показати свою гуманність. Тим людям пощастило, вони змогли втекти зі шпиталю. А решту розстріляли прямо там, на станції, – розповідав в ефірі «Українського радіо» історик Віталій Скальський.
Залишаючи станцію «Крути», червоногвардійці розстріляли 27 чи 28 юнаків. Дані істориків досі відрізняються, достеменний перелік загиблих за прізвищами не зберігся. Найстаршим було близько 25−26 років, наймолодшим – 16. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих.
По-різному оцінюють і загальну кількість втрат УНР, включно з оборонцями Крут, які були вбиті під час самого бою чи померли через важкі поранення невдовзі опісля. Інститут національної пам’яті наводить цифру в 70−100 загиблих вояків УНР (включно з розстріляними студентами). Разом із пораненими ця цифра зростає до 127−146, або навіть до 250 людей – залежно від джерела.
Також невідома точна кількість більшовиків, що загинули під час наступу на Крути. Зазвичай називають цифру у 300 осіб – убитих і поранених разом.
Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу укласти мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу (Німецькою, Австро-Угорською, Османською імперіями та Болгарським царством). Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. За цим документом Четверний союз визнавав УНР незалежною, рівноправною державою, а також зобов’язувався допомогти Центральній Раді звільнити територію УНР від більшовиків. У результаті цей вимушений крок на деякий час дозволив УНР втримати державність.
Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала важливі закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.
Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через три дні більшовики ввірвалися у місто. 11 лютого 1918 року вони проголоcили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.
Уже 1 березня 1918 року через наступ австро-німецьких військ сили більшовиків були змушені залишити Київ. Через тиждень до міста повернувся уряд Центральної Ради, більшовицьку владу на деякий час було повалено.
У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну.
Як вважають деякі історики, бій під Крутами був одним із факторів, що дав змогу УНР виграти час для проведення історично важливих перемовин. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.
Тіла розстріляних під Крутами українських юнаків поховали спочатку неподалік місця бою, а згодом урочисто перепоховали в Києві на Аскольдовій могилі. Ця церемонія відбулася в березні 1918 року – вже після того, як уряд УНР зміг повернутися до звільненого від більшовиків Києва за підтримки німецько-австрійських військ.
За радянських часів могили полеглих під Крутами зруйнували. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами та вигадками як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
Павло Тичина присвятив Героям Крут вірш «Пам’яті тридцяти».
В Україні на державному рівні День пам’яті Героїв Крут почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у постанові Верховної Ради від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами».
У 2006 році на залізничній станції «Крути» відкрили меморіал «Пам’яті Героїв Крут».
У 2019 році на екрани вийшла історична драма Олександра Шапарєва «Крути 1918».
В українських містах є вулиці, названі на честь Героїв Крут, зокрема й на Полтавщині, наприклад, у Полтаві та Кременчуці.
Бій під Крутами – важлива подія в історії нашої країни, яка нагадує про боротьбу за незалежність України. Історія, як відомо, повторюється – сьогодні ми продовжуємо тримати оборону від російської навали.
З учасниками бою під Крутами порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають «першими кіборгами».
Головне фото: «Суспільне»
