«Вийди на свіже повітря», «займися спортом», «думай позитивно» – на перший погляд, прості й корисні поради. Та для людини з депресією вони можуть не допомогти, а навпаки – посилити відчуття провини та знецінення власного стану. Чому універсальні рецепти не працюють, що таке сезонний афективний розлад і як правильно підтримати близьку людину, яка переживає депресію, розповідає співзасновниця психотерапевтичного простору «Емпатія» в Полтаві, лікарка-психіатриня, психотерапевтка, психофізіологиня Ольга Дубина.
Це друга частина із циклу публікацій про депресію. У першій частині розповідаємо, як розпізнати депресію, чи обовʼязково потрібен тригер для розвитку депресивного епізоду та чому страх перед антидепресантами не має підґрунтя.
«Погуляй або займися спортом»: чому ці поради не працюють і навіть можуть нашкодити?
Насправді ці поради можуть бути як корисними, так і шкідливими. І тут не тільки про прогулянку чи заняття спортом. Мова також йде про поради щодо нової роботи чи звільнення тощо. Все підбирається індивідуально: починаючи з ліків і закінчуючи методом психотерапії й додатковими діями, які людина може зробити самостійно для того, щоб собі допомогти. І залежно від конкретного розладу або глибини порушення, наприклад, стадії тієї ж депресії, поради можуть бути різними.
Якщо це легкий депресивний епізод, то дійсно, трошечки поведінкової активації, як-то кажуть, десь пройтися, прогулятися, поспілкуватися з друзями, потроху насичувати своє життя позитивними емоціями, може бути корисним. Але якщо людина у важкій депресії і, наприклад, не може чистити зуби, повноцінно не висипається, і їй сказати «прогуляйся чи займись спортом», то тут може бути два варіанти: людина або сприйме це як знецінення свого стану, або як самозвинувачення. Буцімто комусь це допомогло, а зі мною щось не так. І це ще більше поглиблює депресію, бо для такого стану характерним є те, що людина звинувачує себе. Тож треба бути дуже обережними з порадами.
Також варто додати, що депресія – це все ж, у першу чергу, зміни вже на рівні нейробіології. І жодним чином порада «прогулятися» не може бути повноцінною заміною лікування чи психотерапії. Це може бути доповненням, але це не альтернатива і не вирішення всіх проблем. Тобто я точно за прогулянки, за якісний сон, за життєві зміни, харчування, спортзал, нове хобі, спілкування з друзями – це все прекрасно. Але це доречно тоді, коли є легка форма або тоді, коли людина вже стабілізувалася завдяки лікам і психотерапії.
Чи існує «осіння депресія», чи це просто мовний штамп?
Якщо відкрити міжнародний класифікатор хвороб, то, звісно, ми не побачимо там діагнозу «осіння депресія». Але є такий діагноз, як «сезонний афективний розлад». Чим він характерний? Дійсно, в частини людей депресивні епізоди виникають у певну пору року. Зазвичай це осінь-зима, наприклад, із жовтня і приблизно до квітня. Тобто в ці похмурі дні, коли мало сонячного світла, саме в цей період дійсно погіршується самопочуття, можна побачити класичні симптоми депресії – такі самі, як і при звичайному депресивному епізоді. Але тут важливо розуміти, що сезонний афективний розлад діагностується тоді, коли це такий закономірний повторюваний патерн (повторювана шаблонна модель – ред.). Тобто в один і той самий час, в один і той самий сезон з’являється симптоматика.
І важливо розуміти, що цей стан суттєво впливає на функціонування. Тобто спостерігаються так само порушення апетиту. Наприклад, переїдання та набір ваги або, навпаки, зниження апетиту й схуднення, порушення сну, пригнічений настрій, сльозливість, роздратованість, доєднуються якісь больові відчуття. Тому, так, це теж є причиною для звернення до лікаря. І ми в таких випадках теж призначаємо медикаментозне лікування. Додатково завжди раджу також психотерапію.
Що робити, якщо є ознаки депресії у близької людини, але вона відмовляється йти до лікаря?
Якщо у близької людини є ознаки депресії, то варто звернути увагу на комунікативну техніку у психології, яка називається «Я-повідомлення» або «Я-послання». Мені здається, буде дуже доречно про неї розповісти, бо це певна підказка. Коли ми помічаємо, що наша близька людина змінюється, її щось турбує, вона не висипається – що нам до того? Тут важливо до себе прислухатися. Що я відчуваю в цей момент, коли з моєю близькою або коханою людиною чи з моїм родичем щось відбувається? Наприклад, я одразу починаю хвилюватися. Але не йду, звісно, у катастрофізацію, паніку, сама не починаю відчувати безпідставний смуток. У мене одразу з’являється імпульс допомогти.
Та ми маємо пам’ятати, що інша людина має свої потреби, свої почуття, своє ставлення до медицини, до психотерапії і так далі. І все, що ми можемо зробити, – це показати цій людині свої почуття і свою турботу. Тобто, буквально, я б дуже радила не йти з якоюсь агресією чи порадами «взяти себе в руки» тощо. Спершу просто вийдіть до людини з щирою розмовою і зауважте про себе: «Я бачу, я помічаю, я хвилююся». І запитайте, чи можете допомогти, чи взагалі готові отримати вашу допомогу. Бо якщо, звісно, ми не говоримо про критичний стан, де людина висловлює якісь думки про самоушкодження тощо, там уже може йтися, наприклад, про госпіталізацію. Але якщо це більш легкі стадії, перші дзвіночки – просто вийдіть, помітьте стан людини й не будьте байдужими. Якщо людина піде на контакт, то можна допомогти з вибором фахівця тощо.
Головні «НЕ»: яких фраз точно НЕ варто казати людині в депресії, навіть із найкращих міркувань?
Давати конкретні поради може бути шкідливо. Людина може сприйняти це як знецінення. Наприклад: «треба просто більше спати», «більше їсти», «менше сидіти за комп’ютером», «більше гуляти», «повернутися у спортзал», «кинути чоловіка», «знайти нового партнера» тощо.
Також шкідливими можуть бути порівняння. Приміром: «іншим набагато гірше». На жаль, це зараз яскраво помітно, коли ми живемо в умовах великої війни. І так, це правда, є жахливі історії, де люди в горі, під постійними обстрілами. І ми помічаємо це в суспільстві: комусь гірше, комусь краще, хтось у безпечнішому місті, хтось у гарячих точках. Якщо вдаватися до порівнянь, то для людини в стані депресії це ніби ще більше підштовхнути її у смуток. Тож це категорично недопустимо. Людина має право на свої почуття. Навіть якщо комусь здається, що це якась дрібниця, будь-хто має на це право. Людина має право просити про допомогу.
Негативно може відобразитися й знецінення. Наприклад, коли згадують про наявність дружини, дитини, можливість проживати в безпечному місці, ходити на роботу, заробляти гроші й купити хліб, іноді навіть із маслом. Ніби все прекрасно, а людина собі якісь нісенітниці придумала. Тож радять забути про погане, думати позитивно, не нити і не плакати. Це можна назвати знеціненням і нерозумінням.
Також не варто вдаватися до катастрофізації. Не варто терміново відправляти до лікаря, ствердно говорити про необхідність антидепресантів і років психотерапії. Стани бувають різні, і не всі вимагають медикаментозного лікування.
Що б ви сказали людині, яка зараз читає це інтерв’ю і відчуває, що їй важко, але боїться звернутися по допомогу?
Хочу сказати, що життя – тут і зараз. Спостерігаю тенденцію «відкладання життя». Буцімто колись буде більш зручний час потурбуватися про себе, про своє здоров’я. Але життя триває в цю хвилинку, в цю секунду. Якщо ви зараз прислухаєтеся до себе, то відчуєте, що щось змінилося, щось не так, як раніше. Ви розумієте, що потребуєте допомоги. Це найсміливіше, найсильніше рішення – попросити про допомогу, тобто звернутися за консультацією.
Не чекайте, поки стан стане критичним – звертатися по психологічну чи психіатричну допомогу так само природно й важливо, як лікувати зламану ногу чи хворий зуб. Роками жити в депресії чи тривозі – це втрачена якість життя, хоча позитивні зміни можливі вже за кілька місяців терапії. Вчасно розпочате лікування допомагає повернути емоційну стабільність і знову пізнати себе.
