Залишити роботу «на роботі», не думаючи про неї вдома, коли ти лікар-онколог – майже неможливо, ідеальної системи охорони здоров’я не існує ні для лікарів, ні для пацієнтів, а фізичні навантаження нерідко допомагають у роботі, особливо, якщо ти хірург. Все це ми дізналися під час розмови із керівником урологічного відділення Полтавського обласного онкодиспансера Павлом Гичаком. Більше – в новому матеріалі «Полтавської думки».
Павло Гичак завжди тяготів до вивчення хірургічної онкології – у цій сфері він працює вже понад десять років. Вже майже півтора року він очолює урологічне відділення Полтавського обласного клінічного онкодиспансера, та до цього лікар встиг попрацювати загальним хірургом із надання екстреної хірургічної допомоги, майже чотири роки набував досвіду як хірург-онколог, загальний хірург та уролог у Кременчуцькому облонкодсипансері, адже онкоурологія потребує специфічного поєднання знань та вмінь із різних спеціалізацій.
Нині очолюване ним відділення обласного диспансера в Полтаві активно займається хірургічним лікуванням раку передміхурової залози: медики впроваджують лікування злоякісних та доброякісних новоутворень сечостатевої системи, зокрема мініінвазивну, хірургічно-лапароскопічну та ендоскопічну хірургію будь-якої складності.
Медики вже впровадили нові для нашої області методи оперативного лікування м’язово-інвазивного раку сечового міхура – форми захворювання, при якій, пояснює лікар, неможливо зберегти цей орган. Йдеться про складну й тривалу операцію з видалення сечового міхура, де його потрібно не просто видалити, а й створити альтернативні варіанти відтоку сечі (резервуари з кишківника), щоб після оперативного втручання людина могла якнайшвидше повернутися до попереднього способу життя.
Також лікарі оперують доброякісні патології. Наприклад, пояснює Павло, нерідко хірурги зустрічають випадки, коли пацієнт, який потребує хірургічного лікування, має рак нирки та жовчно-кам’яну хворобу. Тоді медики можуть у межах одного втручання прооперувати нирку і жовчний міхур, щоб не піддавати людину хірургічній травмі та наркозу двічі. Так, якщо людина має онкологічне захворювання та супутню хірургічну патологію, хірурги намагаються спланувати та провести операцію так, щоб пролікувати одномоментно та за можливості мініінвазивно – це, пояснює Павло, називають симультанною (поєднаною) операцією.
Крім цього, лікарі урологічного відділення обласного онкодиспансеру оперують нирки, наднирники, видаляють пухлини верхіх сечовивідних шляхів, статевих органів, – за відсутності протипоказань та використовуючи малотравматичні ендоскопічні методики.
Простату ж, яка схована далеко й глибоко, і для якої методи відкритої хірургії травматичні, хірурги-онкологи майже завжди оперують лапароскопічно (через невеликі проколи). При необхідності видалення сечового міхура хірургічним шляхом медики створюють спеціальні резервуари з кишківника, щоб максимально зберегти для пацієнтів якість життя.
«Широка спеціалізація – загальна хірургія, онкохірургія, урологія, судинна хірургія, УЗД-діагностика – лікарів мого відділення дає змогу займатися ендоскопічними (тобто коли операцію виконують через природні сечовивідні шляхи – це стентування, уретерореноскопії, видалення пухлин сечового міхура), мініінвазивними втручаннями (видалення нирки, збереження нирки з радикальним видаленням окремої її частини з пухлиною тощо), на сечовивідних шляхах, а також черезшкірно під контролем УЗД проводити біопсії та дренування. Наразі ми виконуємо всі об’єми хірургічних втручань, які існують в онкоурології», – розповідає Павло, додаючи, що сечокам’яну хворобу в диспансері поки що не лікують, адже цим займаються інші спеціалізовані відділення у місті.
Лікарі відділення оперують не лише урологічні патології.
«Наприклад, якщо до нас звертається пацієнт, якому раніше виконували хірургічне втручання через онкоурологічну хворобу і він має післяопераційну грижу, ми його пролікуємо», – пояснює лікар.
Наразі Павло Гичак працює не лише в Полтавському обласному онкодиспансері, а і є асистентом кафедри онкології та провадить трудову діяльність у двох приватних клініках як зовнішній сумісник. Найцінніше для нього – бачити, що з людиною, якій він допомагав, усе гаразд.
«Найбільше мені подобається, коли пацієнт, у якого була агресивна форма раку, вже закінчив лікування і за його станом спостерігають твої колеги, приходить на прийом через рік-півтора, або ти зустрічаєш його десь випадково, каже: “Лікарю, все добре. Я живий і здоровий” – це, мабуть, найбільша винагорода, те, заради чого ми працюємо», – говорить хірург.
Попри велике навантаження, Павло Гичак веде тематичний блог в інстаграмі, в якому ділиться кейсами зі своєї практики. Лікар говорить, що інформувати людей через соцмережі його мотивує усвідомлення, що, крім проблем в системі охорони здоров’я, в Україні також дещо викривлене сприйняття людьми цієї системи та свого здоров’я безпосередньо.
«Нерідко люди приходять із пухлинами на запущених стадіях саме через те, що в нас недостатньо проводять просвітницьку роботу. Немає медичного страхування, яке б фінансово стимулювало людей обстежуватися. Рак – хвороба, яку можна загнати в ремісію, навіть пожиттєву. Але рак – хвороба хронічна і правильно говорити не про одужання, а про ремісію. І вона можлива, але чим раніше пацієнт звернеться до лікарів – тим ефективнішим буде результат лікування», – пояснює онкохірург.
Крім цього, Павло, як і лікарі з його відділення, бере участь у національних і міжнародних конференціях і стажуваннях, тож має можливість порівняти системи охорони здоров’я різних країн. Лікар стверджує: ідеальної системи охорони здоров’я не існує ні для лікаря, ні для пацієнта. В українській системі можна виділити проблеми, які ускладнюють діяльність медиків, та, зазначає Гичак, вони стосуються ситуації в усій країні й не залежать від конкретного регіону.
Хороших кейсів у своїй роботі Павло Гичак, який провів вже понад тисячу операцій, говорить, має чимало. Наприклад, лікар пригадав, як кілька років тому до нього звернулася жінка з рецидивною пухлиною, яка виникла в рубці в передній черевній стінці після видалення матки через рак. До цього її кілька разів обстежували методами магнітно-резонансної та комп’ютерної томографії в Ізраїлі, але безрезультатно. Хірург зробив біопсію з цього новоутворення, завдяки чому вдалося встановити діагноз.
«Пізніше вона поїхала на повторну консультацію до Ізраїля, і від спільних колег я вже дізнався, що там лікарі були приємно вражені рівнем української медицини і тим, що спеціалісти досить швидко зорієнтувалися», – розповів Павло.
Або ж, розповідає хірург, нещодавно в онкодиспансері розпочали протезувати яєчка так, що все, що лишається чоловіку після втручання, – невеликий рубець. Також, за словами Павла, саме лікарі урологічного відділення, яке він очолює, перші в Полтавській області виконали ортотопічну пластику сечового міхура: видалили орган, взяли сегмент тонкої кишки людини, сформували з нього резервуар, який виконує функції, подібні до сечового міхура. В цьому випадку в пацієнта також лишився лише рубець на животі.
У день нашої з Павлом розмови лікарі оперували чоловіка, який мав пухлину нирки, – раніше він мав хірургічне втручання через виразкову хворобу шлунка. Застосувавши лапароскопічний метод, хірургам вдалося видалити пухлину, зберігши нирку.
«Та за великою кількістю успішних випадків стоїть, можливо, хоч і набагато менша, але якась частка невдач. Згадуючи всі позитивні кейси, розумієш, що немає жодного лікаря в нашій спеціальності, в якого б не було негативного досвіду», – додає хірург-онколог.
Наразі Павло працює на чотирьох роботах, основна – онкодиспансер, інші- за сумісництвом. Робочий тиждень у відділенні проходить так:
Медицина, зокрема онкохірургія, – складна галузь не лише фізично, а й морально. Пропрацюваши в ній тривалий час, Павло зізнається, що так і не навчився повністю залишати роботу на роботі, адже думає про своїх пацієнтів і поза межами лікарні.
«Це пацієнти з важкими захворюваннями, результат їхнього лікування залежить від твого рішення, а правильне рішення буває непросто прийняти», – додає лікар.
В онкохірургії операції досить об’ємні та травматичні, але без них часто немає надії на те, що хвороба відступить. Складніше, говорить чоловік, ухвалювати рішення, коли звертаються молоді люди, бо їм дуже важливо зберегти високу якість життя, але йти на компроміси з хворобою лікарі не можуть, адже у молодих пацієнтів пухлини, зазвичай, більш агресивні через те, що тканини в організмі швидше діляться та ростуть.
Водночас, пояснює Павло Гичак, рак – це хвороба віку і здебільшого вона виникає в людей після 50 років, адже рівень злоякісних утворень підвищується через вікове ослаблення імунітету. За словами лікаря, насправді атипові клітини утворюються в організмі кожної людини щодня, але імунна система з ними справляється, однак, якщо є фактори, які негативно впливається на імунітет – наприклад, хронічний стрес, – захисні імунні клітини можуть не розпізнавати злоякісні клітини, через що й утворюються злоякісні пухлини.
«Думаю, медицина накладає на тебе величезний відбиток: формуються профдеформація, специфічні гумор, бачення й філософія життя. Водночас вона змінює тебе позитивно, адже на перше місце ти ставиш гуманізм і чуйність, завжди думаєш про людей. Навіть у древніх римлян було прислів’я: “Consumor aliis inserviendo”, яке означало: “Світячи іншим, згораєш сам”.
В ньому є частка правда, бо близькі люди дійсно страждають від того, що десь ти затримався в операційній, колись не потрапив на сімейне свято, іншим разом уночі поїхав до пацієнта, стан якого погіршився, і це – невід’ємна частина нашої професії. Це стосується не лише онкохірургії чи хірургії, а всіх медиків загалом, хоча й особливо гостро це проявляється саме в хірургічних спеціальностях», – говорить Павло.
Майже всі захоплення чоловіка так чи інакше стосуються його роботи, навіть якщо на перший погляд так не здається. Наприклад, розповідає Павло, йому подобаються бойові мистецтва – він кандидат у майстри спорту з олімпійського тхеквондо, і навіть цей спорт – корисний у роботі.
«Вважаю, що фізичні навантаження для лікарів моєї спеціальності – обовʼязкові. Інколи операції тривають по 9, а то й 10 годин, і весь цей час доводиться стояти на ногах – до цього потрібно бути готовим. До того ж, це гарна психоемоційна розрядка», – пояснює Гичак.
«Також мені подобається відпочивати у відпустці, але ходжу я туди не часто і з не дуже великим ентузіазмом – буквально через три дні починаю думати про роботу, читати наукові публікації, осмислюючи, як імплементувати нові підходи в свою практику, щоб наші люди могли отримувати таке ж лікування, як, наприклад, у Німеччині чи США».
На запитання, що б Павло обрав, крім медицини, чоловік говорить, що зараз вже й не уявляє такої можливості, хоча, якби вибір постав, можливо, це було б щось пов’язане з точними науками.
Павло Гичак говорить, що інколи також відчуває вигорання, як і чимало людей, захоплених своєю професією, зокрема лікарів. У такі періоди саме випадки, які на перший погляд здаються незвичними або надскладними, мотивують його продовжувати виконувати свою роботу якнайкраще.
«Вигорання – це коли ти відчуваєш недореалізованість свого потенціалу, коли розумієш, що система яка існує наразі, – неоптимальна для роботи лікарів. Або ж коли пацієнти відмовляються від лікування і ти розумієш, що нічого хорошого, якщо вони не лікуватимуться, на них не чекає, але вплинути на це не можеш. Це їхнє право і я це не засуджую, просто розумію, що вони стикатимуться з певними складнощами в міру прогресування хвороби, і це мене трохи розчаровує.
Взагалі чимало випадків, які закінчилися позитивно, ще треба позгадувати, а от ті, де пацієнти відмовлялися (від лікування – ред.) або спрогресували (тобто їхній стан погіршився – ред.) і не дійшли до хірургічного лікування – це запам’ятовується», – розповідає онколог.
Попри те, що раніше Павла неодноразово агітували емігрувати, та і сам він був на міжнародних стажуваннях у Франції й Італії і мав змогу побачити медицину зсередини в інших країнах, цей варіант він для себе навіть не розглядав.
«Я люблю свою країну і наших людей, вони заслуговують на якісне лікування. Я хочу, щоб в Україні була хороша медицина – не кажу “найкраща” – але всі люди мають лікуватися достойно і наша країна в цьому – не виняток. Якщо я і лікарі відділення, яке я очолюю, як маленька частина цієї системи можемо на це якось вплинути – то ми будемо продовжувати рухатися вперед».
Насамкінець лікар закликає людей не боятися звертатися до медиків, йти за іншою думкою і загалом перевіряти своє здоров’я, адже, зважаючи на відсутність обов’язкового державного медичного страхування в країні, відповідальність за наш стан лежить передусім на нас самих.
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
