Під час війни, коли чоловік служить, а жінка виїжджає за кордон або залишається вдома сама разом із дітьми – це неабияке випробування для родини. Не кожна сім’я може пережити таку кризу. Про те, як зберегти у такому випадку родину, чому трапляються суїциди серед військових і чому зараз розпадаються пари, утворені після 24 лютого 2022 року, розповіла фахівчиня полтавської платформи психологічної допомоги «План Б» Олена Борисова.
Психологиня зазначає: хоч про це мало говорять, під час війни руйнується багато сімей.
– Жінка з дітьми за кордоном або чоловік на війні. І жінка розуміє, що їй самій простіше, або вона зустріла когось іншого і ставить перед фактом чоловіка, що більше не повернеться. Незручна правда – чоловіки-військові чинять самогубства після того, як дружина їм сказала «Я від тебе йду». Я з цим стикнулася нещодавно, і, чесно кажучи, жахнулася.
Олена Борисова зараз працює з військовослужбовцем, для якого суїциди серед побратимів стали великим потрясінням. Він розповів, що особисто знає про такі історії.
Фахівчиня зазначає, що найвразливішими категоріями чоловіків під час війни є молоді люди до 25 років, які не мають достатньо життєвого досвіду, або ті, в кого немає родин.
– Хлопці, чоловіки йдуть (у військо – ред.) з думкою, що вони захищатимуть свої родини, а потім виявляється, що їхня сім’я відмовляється від них, і їм нема куди повернутися.
Олена Борисова пояснює, що значна частина шлюбів розпадається через те, що люди змінюються – і чоловік, який служить, і жінка, яка 4 роки живе сама, розвʼязує всі питання і до цього звикає. За словами психологині, досить невелика кількість пар може це пережити.
– Коли чоловік повертається з війська, він може мати ПТСР чи інші проблеми зі здоров’ям. І дружина часто може вже не розуміти, для чого їй це все терпіти.
Також психологиня розповідає, що на початку великої війни стався весільний бум, люди поспішали одружитися, не знаючи одне одного достатньо добре. І от зараз серед пар, які були створені під час війни, є великий відсоток розлучень.
– Коли я починаю спілкуватися з такими парами, вони розповідають, що лише кілька місяців зустрічалися. Вони не розуміли, чи збігаються їхні цінності, погляди на виховання дітей та на те, що таке шлюб. Тобто ці основні моменти просто не були обговорені. На адреналіні (люди вступали у шлюб – ред.), а зараз ми маємо шалені відкати від того. Люди починають усвідомлювати, що не знають одне одного.
У випадку, коли чоловік йде служити або жінка виїжджає за кордон і пара довго живе на відстані, у жінок можуть бути дві позиції, і обидві мають право на існування.
– Одна позиція полягає в тому, що жінки неодноразово мені казали: «Ви знаєте, мені стало легше. Я знаю, що можу зараз розраховувати лише на себе», – говорить Олена Борисова.
Жінки розуміють, що можуть самостійно розв’язувати будь-які життєві питання: щодо побуту, переїзду, змін у житті, виховання дитини, і звикають до цього, їм стає простіше жити без чоловіка. Друга позиція – це коли є прагнення все ж таки не втратити сім’ю.
У своїй роботі Олена Борисова допомагає клієнткам краще зрозуміти чоловіка-військового. Пояснюючи дружинам стан їхніх чоловіків після повернення з війни, психологиня наводить аналогію з фільмом жахів.
– Уявіть, що ви заходите в кіно й дивитеся там трилер чи жахастик такий, що аж кров кипить. Після того як закінчився сеанс, ви хвилин 15 не можете прийти до тями. А тепер уявіть, що військові перебувають у цьому жахастику всередині 4 роки. Як ви думаєте, коли вони повертаються у відпустку, чи досить їм цього часу, щоб прийти до тями? Ясно, що ні.
І саме тому найменший подразник може вивести їх із рівноваги. Як приклад вона навела досвід своєї клієнтки, яка жартома раптово підійшла ззаду до свого чоловіка-військового. Він несвідомо зробив їй переворот через плече і тільки потім зрозумів, де він і з ким поруч. У результаті клієнтка отримала тріщини у ребрах.
– Жінкам я пояснюю, що не можна підходити ззаду до чоловіка-військового, коли він щось робить чи навіть просто стоїть. Ці реакції в них підсвідомі, бо вони є запорукою їхнього виживання.
У багатьох військових, які повертаються додому, може бути нестабільна нервова система, і це впливає на сприйняття життєвих моментів.
– Тут не можна узагальнювати, але часто я чую від самих чоловіків, що вони просто не знають, як реагувати на дитячі істерики та скільки треба терпіння, щоб це все пережити. Мені клієнт якось сказав: «Ви знаєте, мені простіше знову в окоп, ніж із дитиною сходити у магазин».
Втім Олена Борисова додає, що все залежить від організації нервової системи в кожної конкретної людини.
– Є чоловіки, які себе ведуть мегаадекватно, а є ті, кому потрібна допомога психолога чи психіатра. У нас часто стигматизується поняття психіатра. І мені доводиться пояснювати, що психіатр – це нормально. Це означає, що потрібні антидепресанти чи інші ліки, бо я вже бачу загострення, які знімаються лише ліками, а психолог не має права їх призначати. А далі ми паралельно продовжуємо працювати.
За її словами, дехто з військових звертається по допомогу в таких випадках і вони готові працювати зі спеціалістами, а деякі «заглядають» у пляшку. На думку Олени Борисової, було б ідеально, якби усі військовослужбовці, які повертаються з фронту, проходили реабілітацію зі спеціалістами.
Батькам важливо дотримуватися єдиної лінії у вихованні дітей. Часто трапляється так, що мати ставить дитині певні обмеження, пояснює, чого не можна робити чи казати. А коли батько зрідка приходить у відпустку зі служби, для дитини це свято, бо він дозволяє все, наприклад, пізніше лягати спати, їсти лише піцу у вихідні.
– У мене зараз в роботі є родина, коли батько приходить у відпустку, яка буває дуже рідко, дозволяє дітям все, на них не кричить, навіть дружину осмикує, що вона надто жорстка до них, треба трохи м’якше. Вона каже: «Я знаю, як діти маніпулюють, тому що я з ними 24 на 7. І я розумію, що він через тиждень знову поїде, а мені з цим залишатися. І потім доводиться знову привчати їх, що так не можна».
Коли батьки не дотримуються спільної лінії виховання, для дітей це стає розривом шаблону. Бо дитина не знає, на що їй орієнтуватися, що є обов’язковим, а що – ні.
– Хоча це можна зрозуміти: коли військовий ненадовго повертається в родину, він хоче влаштувати для дитини свято, щоб вона була задоволеною й посміхалася. Тож тут є дилема й важкий момент у вихованні, – коментує наша співрозмовниця.
Якщо діти в родині народилися перед повномасштабним вторгненням чи вже під час нього, батько служить не перший рік і приходить у відпуску чи демобілізується, дитина його не знає й не пам’ятає навіть попри те, що інколи бачить через відеозв’язок.
– Дитині доводиться звикати до того, що є ще одна людина в її житті, попри те, що мама говорить: «Татко тебе любить, він має скоро повернутися». Але фактично дитина його не знає.
Щоб зберегти зв’язок зі своїми дітьми, військовим варто бути в цьому зв’язку максимально, коли є змога, говорить Олена Борисова:
– Зрозуміло, коли він на «нулі», там не сильно поспілкуєшся з дитиною. Але ж у них є й період дислокації в більш спокійному місці. Якщо дозволяє зв’язок, це дзвінки, месенджери – постійний контакт з дитиною, щоб у неї не було цього враження «у мене немає батька».
Психологиня радить татам питати в дітей прості речі – про те, як справи, що цікавого було у школі, куди ходив чи ходила з друзями. Якщо дитина ділитиметься навіть найменшими дрібницями свого життя, вона буде сприймати, що тато є в її житті.
Фахівчиня наголосила: в суспільстві існує упередження, що мами більше включені в життя дітей, ніж татусі, але насправді це не так.
– З досвіду роботи з парами, з військовими, у яких трапляються сімейні проблеми, розлучення, чоловікам болить абсолютно не менше. Але проблема в тому, що в нас же «чоловіки не плачуть», їм емоційно нічого не болить.
Зазвичай вони довго терплять те, що їх непокоїть, й інколи їм просто немає до кого звернутися, щоб виговоритися.
– У мене є клієнт, дружина якого поставила його перед фактом про розлучення. У нас два рази на тиждень консультації по 2 години. Йому просто не вистачає того, щоб він міг виговоритися й людина його не засуджувала за те, що йому болить.
Передусім Олена Борисова дає своїм клієнтам розуміння, що розрив – не кінець їхнього життя, а лише кінець певного періоду.
– Я пояснюю, що так буває, сім’ї розпадаються, не вдається зберегти шлюб, тому що в партнерів різне бачення на певні речі.
Далі мета психолога – показати клієнту, що в нього є сили та ресурси впоратися з розривом стосунків. І тільки коли рана почала загоюватися, можна шукати та з’ясовувати, що стало причиною розриву.
Якщо партнери все ж налаштовані зберегти стосунки, тут найголовніше – це слухати одне одного, наголошує Олена Борисова. Вона додає: часто парам здається (особливо, якщо вони вже довго разом), що партнер за замовчуванням про них усе знає і все розуміє без слів, але це неможливо.
– По-перше, якщо на початку люди ще діляться, розмовляють про плани, то коли починаються саме партнерські стосунки, їм здається, що інший має відчувати те, що відчуваю я, має дивитися на речі точно так же, як я на них дивлюся.
Другий момент: люди рідко бачать своїх партнерів такими, як вони є насправді.
– Часто ми, навіть входячи у стосунки, дивимося на іншого через свої проєкції. І пара навіть може прожити все життя, не бачачи реально свого партнера. А коли ця маска «тріщить» на реальній людині, з’являється багато звинувачень і питань. А все тому, що на початку ми не говорили достатньо про те, яким бачимо сімейне життя, які маємо цінності.
Олена Борисова розповіла, що на першій сімейній консультації вона завжди дає партнерам завдання: кожен із них до наступної зустрічі з нею має прописати свої цінності (не в парі, а в кожного як людини).
– Коли вони приходять на наступну консультацію, то обмінюються (тим, що написали – ред.). Інколи виявляється, що вони багато нового дізнаються про людину, з якою жили увесь час. І навіть не здогадувалися, що для партнера важливо.
На думку психологині, цю вправу варто повторювати як мінімум раз на рік.
– Ми змінюємося, наші умови змінюються. Тим більше, коли перебуваємо в умовах постійної «турбулентності», коли таких засад як безпека, стабільність у всьому світі вже просто не існує, і ми весь час підлаштовуємося.
Наша співрозмовниця каже, що варто періодично аналізувати себе «А що для мене є важливим? А як я змінився за цей рік?», а також мати цікавість до свого партнера.
На думку Олени Борисової, не можна укладати шлюб на окситоциново-дофаміновому етапі, який ще називають «цукерково-квітковим періодом».
– У нас тоді багато гормонів, і ми не бачимо справжньої людини. Цей період (закоханості – ред.) у всіх триває по-різному: у когось це пів року, в когось – рік, три роки – максимальний строк.
Знаком, що цей період закінчився, психологиня називає той момент, коли людина починає розуміти, що в партнері її вже щось не влаштовує, починає бісити, коли він щось робить або не робить.
– Те, що на початку ти вважаєш особливістю, через 5 років тебе вже буде дратувати, через 10 років ти за це вже будеш готовий прибити, – посміхається вона.
Інколи у парах із часом стається так, що партнери фокусуються не на чеснотах одне одного, а бачать лише недоліки. Але це не означає, що в такому випадку треба припиняти стосунки.
– Сімейна система, як і кожна людська система, має свої кризи. І з проходженням кожної кризи ця система або розпадається, або стає міцнішою, – пояснює фахівчиня.
Зокрема коли чоловік йде служити, це також велика криза у стосунках, і багато речей починають підніматися на поверхню.
– Що таке криза? Це коли ті речі, на які ми не хотіли дивитися, стають більш явними. І вже відвернутися від цього в нас не виходить, нам треба розв’язувати ті проблеми, які з’являються. Не всі витримують це точно так, як і кризи в цивільному житті. Треба говорити, чути й мати бажання цю людину бачити перед собою. Або дати собі чесну відповідь, що для мене ці стосунки вже не підходять.
Психологиня зазначає, що часто людина не має сміливості припинити стосунки, і через це ненавидить свого партнера.
Тож якщо у парі є повага, вміння домовлятися, спільна налаштованість дивитися в один бік і мати спільні цінності, спільний погляд на виховання дітей, сімейний бюджет, ставлення до старших родичів, на те, що є важливим для обох, як проводити вільний час, лише тоді стосунки вийде зберегти.
Нагадаємо, що вже понад пів року сайт психологічної допомоги «План Б» надає безоплатні консультації для військових, ветеранів і їхніх рідних.
Головне фото: Фейсбук
