Коли сусідній двір у Кременчуці розривала ворожа ракета, Арина сиділа у ванній у навушниках і відчувала лише те, як трясеться будинок. Разом із хлопцем та котом дівчина пережила вже другий страшний обстріл за час великої війни – два роки тому російська бомба зруйнувала під’їзд їхнього будинку в Харкові. Як це – вдруге збирати осколки свого життя, вона розповіла «Полтавській думці».
Арина Томас невдовзі після початку повномасштабної війни з Миколаєва переїхала до Кременчука. Під час масштабного обстрілу міста в ніч на 7 жовтня Арина з хлопцем і їхнім котом сиділа у ванній кімнаті. Вони мешкають у багатоповерхівці на третьому поверсі. У сусідній двір прилетіла російська ракета.
«Зазвичай на всі тривоги сиджу в навушниках на повну гучність і на момент удару звуку вибуху не чула, тому що музика у вухах грала. Але відчула дуже сильний поштовх близько 6:30, дім затрясся, і спершу подумала, що прилетіло в наш будинок. Посипався пил, подумала, що, можливо, обвалюється стеля чи ми горимо, я навіть не знала, що відбувається. Хлопець сказав, що він чув – вікна повилітали, а я в навушниках не чула. З цим відчуттям нам довелося сидіти ще пів години у ванній, тому що бігти немає куди в цей момент: на вулицю не побіжиш, бо ще летять ракети, і ми просто сиділи й не знали, чи вийдемо взагалі з цієї кімнати», – згадує Арина.
Невдовзі після першого гучного вибуху стався і другий, але поштовх був не такий сильний. Згодом Арина та її партнер вийшли з ванної й побачили, що вікон на кухні та балконі немає. Цеглини у сусідньому дворі валяються, машини горять.
Кіт дуже перелякався вибухів. За словами дівчини, хотів кудись побігти, заховатися під ванну. Але Арина тримала його на руках на випадок, якщо треба буде швидко бігти.
«Кіт мені, звісно, роздряпав шию. Але я цього не помітила, тому що на стресі не відчуваєш ні болю, нічого», – додала дівчина.
Після відбою повітряної тривоги Арина та її хлопець вийшли на вулицю, щоб подивитися, чи цілий їхній будинок. На вулиці перед ними відкрилася руйнівна картина:
«Це жах, звісно, дуже великий жах, тому що в одну мить весь двір переколошматило. У нашому дворі загиблих не було. Це єдине, що радує, а так, звісно, це дуже страшно».
Арина не вперше потерпає від обстрілу. Дівчина розповіла, що 22 червня 2024 року в Харкові боєприпас влучив за метр від багатоповерхівки, де вона тоді жила. Від вибухової хвилі склався сусідній під’їзд. У квартирі, де перебувала Арина, її хлопець та кіт, вилетіли вікна разом із рамами, все у квартирі попереверталося, розбилося.
«Я пам’ятаю єдине: коли з хлопцем вибігали з квартири, у мене “материнський“ інстинкт спрацював – спочатку за котом побігла, це якось рефлекторно сталося, тому що кіт тоді був у коридорі, а ми в кімнаті. У моменті, коли вибігала, бачу, що кіт біжить на кухню, а там вже вікна нема. Просто прірва, а ми на п’ятому поверсі жили. І я його схопила, і тільки після цього вже побігла, причому босоніж, потім по склу в укриття. Навіть не відчула, що в мене були якісь рани – у мене кров ішла з ніг», – пояснила Арина.
Тоді, за інформацією видання «Укрінформ», внаслідок російського обстрілу Харкова вдень у суботу, 22 червня, кількість поранених сягнула 56, серед них – двоє дітей, троє людей, які перебували на вулиці, загинули. Близько 15:30 військові РФ завдали ударів по Харкову, ймовірно, чотирма УМПБ Д-30 (плануючими бомбами – ред.). Пошкоджені п’ятиповерховий житловий будинок, зупинка громадського транспорту, магазини, автомобілі, громадський транспорт. Також зафіксовані влучення по території екопарку та підприємству.
Арина говорить, що зараз вона тримається та справляється з негативними емоціями завдяки антидепресантам:
«Це не дуже сильно допомагає, тому що трапляються моменти, як, наприклад, зараз: дуже страшно засинати вночі. Але для психологічного якогось спокою подивилися, де найближче укриття, підготували речі, які нам треба буде взяти, щоб можна було швидко вдягтися і бігти. Купили коту переноску, бо стара пошкодилася ще в результаті прильоту в Харкові, якось не доходили руки купити нову. Тобто ми підготувалися, щоб у випадку чого можна було швидко побігти в укриття».
Журналістка: «Якби ваш текст прочитали люди, які відповідальні за війну і за всі жахливі наслідки, які відібрали у вас безпеку і звичайне життя, що б ви їм хотіли сказати?»
Арина: «Тут треба запікане довге повідомлення. Я навіть не знаю, що сказати. Без матюків важко обійтися. Тому що моя єдина молодість проживається в такій ситуації, чому я маю перейматися через це все, а не за, наприклад, народження дітей, подорожі, розвиток тощо? Мені немає чого хорошого їм сказати без нецензурної лексики».
Дівчина поки відкладає материнство через страх за майбутню дитину: «Мені страшно. Перед котом соромно, я його забрала з вулиці, й він пережив уже два прильоти. А що буде з дитиною? Дуже страшно. Якщо це все буде дуже довго, самі ж розумієте, мені вже 28 років, то вже доведеться в таких умовах».
Атака у ніч на 7 жовтня завдала одного з наймасштабніших руйнувань житлової інфраструктури від початку повномасштабного вторгнення. Про це заявив мер Кременчука Віталій Малецький.
Внаслідок масованого комбінованого ворожого удару значних пошкоджень зазнала ціла група багатоповерхових житлових будинків. Також пошкоджені приватні будинки. Вибиті вікна, пошкоджені фасади та конструктивні елементи будівель, понівечені автомобілі.
За інформацією Полтавської обласної військової адміністрації, травми отримали 47 людей. Двоє людей загинули: 72-річна жінка та 40-річний чоловік.
