Очільниця Обласного молодіжного центру Наталія Панченко стала однією з тренерів, які навчають молодіжних працівників із різних регіонів України коректно працювати з ветеранами та ветеранками. Вона розповіла «Полтавській думці» про цю ініціативу.
Із 17 до 19 червня в Полтаві провели перший тренінг для молодіжних працівників щодо роботи з ветеранами й ветеранками, про що «Полтавській думці» розповіла виконувачка обовʼязків директора Обласного молодіжного центру, військова психологиня Наталія Панченко.
Молодіжні працівники працюють із молоддю віком від 14 до 35 років. Вони допомагають молодим людям здобувати нові навички через неформальну освіту, реалізовувати власні ініціативи у громадах, допомагають в адаптації та інтеграції, що особливо актуально з огляду на підтримку ветеранів. В Україні ця професія вже офіційно внесена до Національного класифікатора, а підготовка таких фахівців здійснюється в рамках національної програми «Молодіжний працівник», яка координується Міністерством молоді та спорту.
Наша співрозмовниця підкреслила важливість того, що ветеранська політика має бути інтегрована в усі сфери людської діяльності, а молоді ветерани – це той людський капітал, який критично важливий для відновлення повоєнної України та побудови нової моделі існування.
– У мене в родині є захисник Донецького аеропорту, чинний військовослужбовець і ветеран російсько-української війни. Я б хотіла, щоб суспільство не стигматизувало ветеранів, не вішало на них ярлики, а мало сміливість щиро подякувати за те, що вони віддали заради того, щоб країна стояла, – каже вона.
В Україні за підтримки Програми розвитку ООН і фінансування урядів Данії, Японії та ЄС розробили курс «Молодіжна робота з ветеранами та ветеранками».
– Щоб вважатися молодіжним працівником, потрібно пройти триденний базовий тренінг національної програми «Молодіжний працівник». Це може зробити будь-який охочий від 14 років, який хоче організовувати молодіжну політику. Наступний етап – це спеціалізований тренінг «Робота з ветеранами та ветеранками», який може пройти тільки та людина, яка вже має базовий сертифікат.
Спеціалізований тренінг програми «Молодіжний працівник» провели у Полтаві за підтримки Міністерства молоді та спорту спільно з Всеукраїнським молодіжним центром у межах EU4Recovery – партнерства Європейського Союзу та Програми розвитку ООН в Україні.
Наталія Панченко стала однією з тренерів, які навчають молодіжних працівників із різних регіонів України коректно працювати з ветеранами та ветеранками. У січні жінка відвідала відповідний тренінг, який готував наставників у цій сфері.
Вона розповіла, що зараз тренери проводять залікові тренінги в різних областях – готують молодіжних працівників, щоб вони зрозуміли, як саме можуть бути залучені у ветеранську політику й допомагати з її реалізацією.
– Молодіжні працівники і раніше працювали з ветеранами, але на навчанні ми їх «вирівняли», дали їм правильні інструменти й пояснили, що вони повинні робити, щоб не нашкодити ні ветеранам і членам їхніх родин, ні собі. Ми їм підвищили кваліфікацію, я б так сказала, – коментує очільниця Обласного молодіжного центру.
Загалом цільова аудиторія роботи молодіжного працівника, який пройшов тренінг, широка – це молоді ветерани, родини ветеранів (діти-підлітки, молоді дружини), а також молодь загалом.
Наталія Панченко працює з ветеранами на базі Обласного молодіжного центру.
– Молодіжний центр може бути точкою входу ветерана до процесу реінтеграції та ресоціалізації. Молодий ветеран не завжди відразу піде до фахівця з супроводу чи звернеться до системи соціального захисту (зі своїми проблемами – ред.). За нашим досвідом, молода людина навіть не завжди вкаже, що вона – ветеран, бо тут є певна стигма.
Наша співрозмовниця пояснює, що, по-перше, ветерани не хочуть інакшого ставлення до себе, коли люди навколо дізнаються про їхню службу, щоб не відчувати себе незручно. Також ветерани не хочуть, щоб люди їх боялися, очікували від них агресії.
Наталія Панченко додає, що знає ветеранів, які в заповненні певних форм вказують себе як члена родини ветеранів. Вони показують, що дотичні до людей із бойовим досвідом, бо неможливо приховати емоційні реакції на певні події чи слова, але все ж змовчують щодо своєї служби.
– Але якщо ветеран чи ветеранка були активними в цивільному житті до набуття бойового досвіду, то можуть прийти в молодіжний центр у пошуку спільноти чи цікавих занять, – каже наша співрозмовниця.
Вона розповідає, що працівники Обласного молодіжного центру ставлять за мету інтегрувати ветеранів у суспільство, а не інклюзувати їх – не робити заходів виключно для ветеранів.
– Наша задача – це інтеграція, а не інклюзія, ми не хочемо виділяти ветеранів в окрему категорію людей. Дійсно є люди з бойовим досвідом, які потребують індивідуального підходу та спеціалізованої адаптації. Але в цілому ветеранам і ветеранкам ніяково, бо вони відчувають себе відірваними від суспільства. Наша задача – інтегрувати їх у суспільство, щоб воно розуміло, що це такі ж люди, але з унікальним досвідом, який треба поважати, зважати на тригерні моменти у спілкуванні з ними, але не «шарахатися» від них.
За словами Наталії Панченко, молодіжний працівник знає, що таке чутлива комунікація, має базові навички першої психологічної допомоги, а також розуміє, що основний його принцип роботи – це алгоритм перескерування.
Так, молодіжний працівник не має бути психологом чи фахівцем із супроводу ветеранів, але має знати, які спеціалісти або установи у громаді реалізують ветеранську політику та можуть допомогти ветерану з розвʼязанням його проблем. Очільниця Обласного молодіжного центру повідомила, що в Полтавські області планують розробити спеціальні мапи для молодіжних працівників кожної громади з інформацією, до кого можна звернутися та за потреби перескерувати ветерана або члена його родини. Наприклад, сконтактувати ветерана з центром зайнятості, якщо він шукає роботу після закінчення служби. За дослідженнями, після демобілізації половина ветеранів і ветеранок не повертаються на своє попереднє робоче місце.
– Той запит, який можуть закрити молодіжні працівники – це питання соціалізації. Буває, що ветеран хоче ділитися досвідом, наприклад, вести заняття, і ми шукаємо для нього ці можливості та збираємо аудиторію. Дуже часто вони пропонують проводити спортивні тренування для молоді, щоб бути соціально корисним.
Наталія Панченко наводить як приклад, що кілька місяців тому до Обласного молодіжного центру звернулися ветерани та їхні діти-підлітки з проханням організувати для них турнір із кібергри, і цей захід мав успіх.
Одна зі стратегічних цілей молодіжної ветеранської політики – це запровадження програм подяки, поваги та пошани.
– Це може бути живе пам’ятання, коли називають сквери, вулиці, проводять благодійні спортивні заходи, саджають дерева, започатковують іменні стипендії на честь загиблих захисників – це все може ініціювати молодіжний працівник.
Наталія Панченко підкреслює, що молодіжні центри та молодіжні працівники можуть, не чекаючи загальних вказівок, бути прикладом для молоді та впроваджувати у громадах такі програми.
Загалом у червні 24 молодіжні працівники з Полтавської та Харківської областей пройшли навчання в Полтаві щодо роботи з ветеранами та ветеранками.
– Перший пілотний тренінг для двох областей відбувся у червні. Ще один буде у вересні в Молодіжному обласному центрі виключно для Полтавщини, бо є багато охочих потрапити (на навчання – ред.). Ми зважали на мотивацію людей, а також на те, щоб вони були з різних громади з усієї області.
Наталія Панченко розповіла, що на Полтавщині планують раз на рік проводити спеціалізоване навчання для молодіжних працівників коштом обласного бюджету.
Після навчання такі молодіжні працівники поїдуть у свої громади й будуть впроваджувати ті інструменти, яким навчилися, та співпрацюватимуть із фахівцями з супроводу ветеранів у громадах.
– Вони з’ясують, хто готовий працювати з ветеранами у громаді: від медичних послуг до громадських організацій. А також будуть впроваджувати на місцевому рівні програми поваги, подяки та пошани.
Наталія Панченко каже, що з січня діє спільнота в соцмережах, де 60 молодіжних працівників із 60 громад Полтавщини спілкуються, а також зустрічаються щомісяця з фахівцем Обласного молодіжного центру.
– Ми їм надаємо необхідну допомогу, навчання, підтримуємо їхні ідеї на обласному рівні. Думаю, за рік нам буде що показати громадськості – ті зміни, які ми змогли ввести, – переконана наша співрозмовниця.
Наталія Панченко підкреслює, що в Україні нерідко виникає питання, хто більше має бути готовим до повернення військових до цивільного життя: суспільство чи самі ветерани.
– Я вважаю, що кожен повинен робити щось на своєму рівні. Ми на своєму рівні намагаємося формувати свідомість молодих людей, знімати стереотипи щодо ветеранів, наприклад, що вони – це люди, яких раз на рік вітають зі святом, як було при радянщині. У нас багато стереотипів, які сидять дуже глибоко. Нам під час радянської епохи нав’язали образ ветерана як чогось страшного, агресивного, а це не так.
З одного боку, молодіжні працівники працюють із суспільством, щоб сформувати в ньому поняття цінності ветеранів і ветеранського досвіду, з іншого – з самими ветеранами, щоб допомогти їм адаптуватися.
За словами Наталії Панченко, частина суспільства дійсно вдячна, свідома, допомагає та цінує ветеранів, частина – ні. Але наша співрозмовниця не фокусується на негативній стороні й те ж саме на тренінгах радить робити молодіжним працівникам.
– Я зважаю на позитивну сторону. Якщо кожен починає з себе, біля нього люди змінюються. На жаль, у нас часто це відбувається деструктивним шляхом: людина починає розуміти ветеранів і членів їхніх родин, лише коли сама отримує такий досвід. У нас суспільство ще не вміє щиро дякувати. Я вчу своїх працівників і своїх близьких це робити. Якщо в суспільстві буде формуватися принцип вдячності та престижності військового, я думаю, що і молоді ветерани будуть пишатися своїм статусом.
Фото надала Наталія Панченко
