Надія Йосипівна напевно найвідданіша читачка «Полтавської думки». Зовсім скоро вона відсвяткує своє 99-річчя і тому вирішила поділитися історією свого життя та розповісти, яке місце в ньому займали газети улюбленого видання.
З палкою любов’ю до свого рідного міста, жінка з Полтави пронесла через десятиліття свою незабутню любов до «Полтавської думки». Купуючи її, вона знала, що ця газета не просто набір новин, а своєрідний спосіб донести свої думки до людей, надсилаючи в редакцію свої вірші. Її вірші – це листи до минулого, роздуми про життя та незабутні миті дитинства.
Почала виписувати газету ще з початку її існування, коли головним редактором був Олександр Кулик. На запитання, чому їй подобається саме «Полтавська думка» з-поміж усіх інших газет, відповідає:
«Напевно я однолюб. Мені подобається, що саме там пишуть про Полтаву і те, що все конкретно».
Що стосується її життя, то тут можна побачити неймовірну силу та наснагу. Народилася Надія Йосипівна на хуторі Джерепи Куликівської сільради, Решетилівського району, Полтавської області. Саме своїй першій домівці вона присвятила вірш «Хуторок». Жінка із жалем та печаллю в очах згадує хутір, бо його вже немає, а на його місці розташоване кладовище. Сім’я Надії Йосипівни була багатодітною – жінка мала двох братів та двох сестер.
Хуторок
Серед степу навколо ставочка
П’ятнадцять там хаток було
Біліли неначе грибочки
А навколо цвіло все цвіло.
Велика і старенька була у нас хата
Мені рідна до болю вона,
Там я вперше промовила Мама і Тато –
Найрідніші слова.
Найдорожчі у світі слова,
На хаті хазяїн лелека
Виховував діток своїх,
Прилітав кожну весну здалека.
На калині в садочку жили солов’ї,
Багато в нас квітів було
Матуся моя їх насадила
Це в моєму дитинстві цвіло.
Все забути не маю я сили
Стелився барвінок хрещатий,
А під стріхою нашої хати
Багато жило голубів.
Степ, ставочок і хатки
Рідні і досі мені,
Босоноге, голодне дитинство
Бачу ночами у сні.
Там вперше пішла я до школи
На перший в навчанні урок,
Я тебе не забуду ніколи
Дитинства мого хуторок.
Н. Дяченко
Надія Йосипівна здобула освіту економіста та працювала в цій сфері – була начальником фінансового відділу. Згадує, що має і московські грамоти, і київські за особливі досягнення в професійній діяльності.
«Коли була молода, працювала економістом, але треба було бути журналістом», – розмірковує сусідка Надії Йосипівни. Однак на запитання чи хотіла все ж таки бути журналістом, відповідає:
«Ні, побоялась, що не вийде. Для цього треба мати великий розум».
Однак сусідка Нінель Іванівна вважає, що Надія Йосипівна недооцінює себе, адже має дуже хорошу пам’ять та розвинене мислення. В молоді роки все рахувала в голові і пам’ятала усі цифри, а зараз пам’ятає всі свої написані вірші. Але сама дивується і каже, що не знає звідки в неї такі навички.
Надія Йосипівна завжди читала дуже багато книг і так прийшла любов до газет. Чоловік теж любив читати газети. Жінка в молодості часто казала йому, що після виходу на пенсію будуть разом читати, бо тоді було ніколи. Свого чоловіка вона згадує з величезною любов’ю та смутком. У часи Другої світової війни чоловік Надії Йосипівни став військовим і жінка навіть не знала, де він перебуває. Вона досі зберігає записник, куди чоловік писав вірші та прозу про любов до неї. Шкодує жінка лиш про те, що з чоловіком не мали дітей і те, що він так рано пішов із життя у 72 роки.
У неділю, 3 вересні, Надія Йосипівна відсвяткувала 99-річчя. Вона розмірковує:
«Ну от де вони взялись, ці 99? Татові було 46 років, коли помер, мамі – 58, сестричці – рівно 50, брат прожив 84 роки. А я живу і живу, ніби за всіх».
За роки прочитання «Полтавської думки» Надія Йосипівна відправляла в редакцію багато своїх творів. Три з них надрукували – «Вечірня зоря», «Заповіт» та «Хуторок». На питання чи будуть нові вірші, пані Надія відповідає:
«Так. Написала вірш «За дідуся». Пам’ятаю як маленька була, ще навіть ходити не вміла і сиділа на печі з дідусем. Присвятила цей вірш йому:
Дідусю рідненький, біла голівка,
сумуємо вдвох на печі.
Я ще дуже маленька,
а ти просиш мене – спинку мені потопчи», – розповіла пані Надія.
Наостанок Надія Йосипівна трохи насварила свою сусідку за те, що таємно запросила журналістів улюбленого видання. Але не через те, що не любить гостей, а тому, що дуже сором’язлива і вважала, що не має нічого цікавого.
Однак Надія Йосипівна є однією з найпалкіших прихильниць «Полтавської думки». Вона не лише є пасивним споживачем інформації, але й активно взаємодіє з виданням, відправляючи свої власні вірші до редакції. Її життя насичене великою кількістю подій, але пані Надія все одно завжди була віддана «Полтавській думці».
Від імені редакції дякуємо та вітаємо Надію Йосипівну з днем народження. Бажаємо здоров’я, сил та наснаги!
Юрій ДРОГА
