Олександр Ботюк із міста Кобеляки восени 2022 року мобілізувався. Пройшов військове закордонне навчання, воював у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Влітку 2023 року під час штурму на Донецькому напрямку отримав поранення, внаслідок чого втратив ноги. Чому відмовився від протезування та які плани на майбутнє має – далі в матеріалі.
Олександр народився й виріс у Кобеляках. Закінчив школу № 2, відучився у професійно-технічному училищі № 43, де здобув професію тракториста-слюсаря сільськогосподарських машин. Зараз навчальний заклад називається «Професійний аграрний ліцей».
Працював на різних роботах. Незадовго до 24 лютого Олександр повернувся додому в Кобеляки з Польщі, де періодично працював із 2019 року. Чоловік планував в Україні отримати водійське посвідчення, бо на той момент придбав машину. Після оформлення документів хотів знову їхати до Польщі на заробітки. Ветеран згадує, що завершив навчання в автошколі й вже збирався складати теорію й практику щодо водіння у сервісному центрі МВС. Проте плани змінилися через повномасштабне вторгнення. Олександр із друзями зрозуміли, що мають ставати на захист України, тож пішли до ТЦК та СП. Друзів, у яких був бойовий досвід в АТО, мобілізували. А Олександра без військового досвіду залишили чекати.
У 2022 році на Покрову (14 жовтня за старим стилем – ред.) Олександру запропонували поїхати на військове навчання за кордон. Він погодився. Чоловік пройшов ВЛК, поїхав до Полтави. Звідти – в навчальний центр на півночі України. Кінцевий пункт – навчальний центр за кордоном.
Олександр Ботюк під час служби. Фото: «Суспільне. Полтава»
Навчання тривало 35 днів. Після завершення Олександр отримав сертифікат рейнджера про базовий військовий вишкіл. А далі – служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.
День, коли отримав поранення
Олександр отримав поранення 10 липня 2023 року на ділянці фронту «Сватове – Кремінна». Чоловік був у складі аеророзвідки та коригування артилерійських засобів ураження. Під час штурму посадку, де він перебував, почали «накривати».
«По звуку можу сказати, що це була артилерія. Також було чутно звуки реактивної системи залпового вогню», – розповів Олександр.
Військовий розповів, що евакуація поранених відбувається один раз протягом доби. Наприклад, увечері. Олександра ж вдалося евакуювати через 4 години після поранення. Евакуація відбувалася у світлий період доби, що дуже підвищує ризик бути виявленим ворогом.
Олександр з мамою
Олександр говорить, що вже після поранення, перебуваючи у посадці, розумів – ноги ампутують. Такі висновки він зробив тому, що огляд ран не проводили, турнікет не послаблювали. Адже штурм тривав, у побратимів Олександра не було можливості оглянути пораненого. Чоловік зазначив, що у 70-80% випадків ампутація відбувається через турнікетний синдром. Мається на увазі тривале використання турнікета без його послаблення.
«Перше, що я побачив після поранення, – величезну дірку в гомілці. На іншій нозі замість берців було решето, звідти текла кров. Я розумів, що в найкращому випадку в мене залишаться культі і я буду запротезований. У найгіршому – залишуся без ніг, – розповів військовий, а потім зі сміхом додав: – Люди переоцінюють ноги. Ходьба дуже переоцінена».
Після поранення Олександр прокинувся в лікарні Харкова. Ніг уже не було.
Мама Олександра Людмила розповіла про момент, коли дізналася про поранення сина: «Ми завжди з ним були на зв’язку, він мені плюсики надсилав. Я знала, що з ним все нормально. Він попереджав про те, що його не буде на зв’язку. А тоді від нього не було звістки 18 днів. І тут одного дня я пішла платити “комунальні”. Сиджу, приходить від Саші есемеска, що він у лікарні в такому стані. У мене одразу такий крик живий. Люди води принесли, заспокоїли. Потім я не знала, що робити, їхати чи не їхати до нього. Але син, лежачи в госпіталі, організував поїздку в лікарню. Отже, приїхала. Мене попросили не плакати, напилася заспокійливих. Зайшла до госпіталю, подивилася на своє зайченя. Поспілкувалися, все нормально. Я вийшла на вулицю і там почала плакати».
Пані Людмила
Олександр розказав, що необхідність пересуватися у кріслі колісному сприйняв нормально:
«Не було таких думок, що ось тепер я неповноцінний і життя завершилося. Нема ніг – то й немає. Головне, що все інше на місці. І все чудово. Тим паче скрізь мене супроводжувала моя мама. Її підтримка багато чого варта».
Ветеран розповів, що в лікарнях часто зустрічав військових із менш серйозними пораненнями. Але їхній психологічний стан був дуже поганим.
Наприклад, Олександр познайомився з військовим, який наступив на протипіхотну міну. У результаті чоловік залишився без частини стопи.
«Його моральний та фізичний стани були дуже важкі. Наче життя завершилося. Нібито він нікому не був потрібний і його всі кинули. Тож таких хлопців, які, в переносному значенні зібралися помирати, я і мій побратим з ампутацією до колін пробували підбадьорювати та мотивувати. Ми намагалися донести таким хлопцям, що їхня проблема не те що менш значуща, але її легше вирішити».
Олександр пройшов реабілітацію в Полтаві. Перш ніж виїхати на реабілітацію за кордон, чоловіка перевели до реабілітаційного центру в західні регіони України. За кордон Олександр вирушив, щоб вивчити питання щодо протезування. Він планував здійснити остеінтеграцію – вживлення в кістку імпланту, до якого згодом кріплять штучну кінцівку. Ця технологія протезування дозволяє допомагати людям із «високою» ампутацією ніг.
ФОТО Олександр під час реабілітації у Полтаві. Фото: «Суспільне»
Проте згодом чоловік з’ясував, що такий вид протезування не додасть йому більших функціональних можливостей у порівнянні з кріслом колісним. До того ж, за словами Олександра, за таким видом протезування треба постійний догляд. Зокрема не рекомендують купатися у водоймах через ризик зараження. Рани від остеінтеграції треба промивати двічі на день. Тож чоловік відмовився від цього задуму.
«У моєму випадку, якби мені поставили протези, то все одно б залишився на кріслі. Але додався б догляд за протезами. Коли імплант вживлюють у кісту, то рана не гоїться до кінця. Шкіра просто дубіє. Через таку відкриту рану підвищується ризик зараження», – пояснив військовий.
Плани на майбутнє
Олександр говорить, що зараз вивчає місцевість у Кобеляках через призму доступності. Хоча, за його словами, у місті все набагато краще, ніж він очікував.
«Я очікував, що максимум, де зможу виїхати – це з двору, перекурити й повернутися назад. Наразі я вивчаю місцевість щодо доступності».
Олександр Ботюк
Біля приватного будинку зробили пандус. Мама Олександра звернулася з таким проханням у Кобеляцьку міську раду й там не відмовили.
«Особливих проблем із пересуванням немає. Потрібна допомога по мінімуму, тому мене мама супроводжує. Моя основна проблема – фантомні болі. Зараз підібрав дві подушки для крісла, на яких я можу витримати понад 4 години. Спочатку подушка була дуже жорстка, на ній я міг витримати орієнтовно пів години. Потім починав боліти куприк, це підсилювало фантомні болі».
Олександр планує все ж отримати водійське посвідчення. За словами ветерана, у Дніпрі, у Києві та у Львові є автошкола для людей з інвалідністю.
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
