Щодня наші захисники долають труднощі, що перед ними постають, не лише через ворога, а й через умови, в яких доводиться жити – іноді без світла, води, їжі та банальних людських умов. Ми поспілкувалися з військовослужбовцями – як облаштовують свій побут і чи мають змогу відпочивати.
«Коли немає світла, ти не корисний і не потрібний, ти тоді просто – ціль», – аеророзвідник із позивним «Падре»
Фото: «Падре»
«Падре» служить у зведеному підрозділі 153-ї бригади. Початок великої війни чоловік застав у Німеччині й вирішив повертатися в Україну. Його мобілізували у жовтні 2022 року, зараз він несе службу на Харківщині.
Оскільки «Падре» воює у групі розвідувальних та ударних БпЛА, то каже, що «нам без світла взагалі немає що робити».
Військовий з дроном
– У нас мусять працювати Starlink, EcoFlow, адже технічний процес без світла неможливий. Коли немає світла, ти не корисний і не потрібний, не можеш виконувати свою роботу. Ми тоді – просто ціль. Світло нам дуже дорого дається. Підвезти бензин важко.
І хоч військові мають генератори, вони не завжди отримують дозаправлення, тому інколи залишаються без світла та зв’язку.
– Ми без зв’язку в принципі не існуємо, бо комунікуємо з командуванням та іншими підрозділами. Коли я виходжу на роботу, попереджаю рідних, що вони будуть отримувати просто смайлики, що зі мною все в порядку.
«Падре» каже, що інколи військовим доводиться виживати без їжі та води протягом кількох днів (на його власному досвіді – 4 дні), бо не завжди є логістичні можливості отримати припаси:
– Коли людині немає чого пити, це найгірше, мені тоді навіть їжа нецікава. Тоді ми виходимо на зв’язок, йдемо на інші позиції й питаємо хлопців, чи є можливість поділитися. При таких температурах, як зараз, вода просто «вилітає», і, звичайно, такої можливості, щоб набрати води з крана, у нас немає. У нас забезпечення їжі та води від зведеного підрозділу на 100 %, тільки не завжди є можливість їх привезти. Бо бувають такі потужні та щільні обстріли, що, як би це банально не звучало, не маєш, як свої фізіологічні потреби справити.
Наш співрозмовник наголосив на тому, він та його побратими – звичайні люди, яким також страшно під час обстрілів.
– Але ми справляємося на одному диханні, бо розуміємо, що інакше не можна. Розвернутися й піти додому – це не вихід для нас. Я не хочу, щоб на мою Львівщину прийшла така біда, яку я бачив на Харківщині чи Бахмутському напрямку. Я маю за кого постояти – за свою родину, – розповідає «Падре». – Краще полягти тут, ніж бачити, як ці п*дари зайдуть у моє місто, бачити, що вони будуть виробляти з моїми рідними. Їх не дарма називають орками, це нелюди в людських подобах.
У «Падре» та його підрозділу така специфіка роботи, що військові можуть перебувати на бойовому завданні від 4 днів до 2,5 тижнів. Але наш співрозмовник каже, що в інших підрозділах завдання може тривати і два місяці. Після виконання задачі військових виводять на ротацію на 1-4 дні, де вони можуть відпочити, прийняти душ і випрати речі. Облаштування позицій, куди бійці виходять на ротацію, – у руках самих військових. Вони налагоджують зв’язок із волонтерами, які можуть дістати для них необхідні речі.
– От зараз я мав би відпочивати 4 дні, але немає можливості, бо є багато роботи. Я один день відпочив, поправ речі, вони висохли – й поїхав назад. Я сьогодні (розмова відбулася 18 липня – ред.) заїхав на наш медичний пункт, а туди привезли хлопців, біля яких за 50 метрів упали КАБи. Їх викопували з землі. Вони живі, але поранені, дуже тяжкі. Чи важко нам? Ви не уявляєте, настільки. Особливо морально. Зараз пішли дуже важкі погодні умови, спека страшенна.
Під час ротації залишається небагато часу безпосередньо на відпочинок, оскільки є поточні справи, наприклад, треба відвезти автівку на ремонт, купити необхідні речі тощо.
Чоловік каже, що в офіційній відпустці не був жодного разу з 2022 року. Коли служив на Харківському напрямку, схуд на 7 кілограмів.
– Я не розумію нашого населення. Так, важко. Я багато чого не розумію й у діях наших можновладців і частково підтримую цивільних людей щодо електроенергії і решти. Але, напевно, кожен відчуває свою біду та свої проблеми на тому рівні, на якому він перебуває. Сидів би я вдома – мені також було б незручно (без електроенергії – ред.), я б нарікав і бунтував. Сидячи тут, мені смішні цивільні питання щодо світла. Мені важливі ті питання, які виникають тут.
Чоловік зазначає, що розвідувальні безпілотні апарати росіян працюють безперервно й у такій кількості, що це лякає:
– Інколи не виходиш на вулицю, бо якщо вийдеш – то все, це твоя безпека та життя. Коли тебе помічають, вони не жаліють нічого. На початку я був шокований – щоразу, коли обстріли, ці підстрибування, присідання, нерозуміння, що відбувається. Із часом до обстрілів звикаєш, але разом із тим стаєш трішки неуважним. І це може призвести до великої біди. Треба завжди себе тримати в розумінні, що є ти й побратими навколо. Бо дурна помилка може призвести до втрат.
«Падре» каже, що все одно не відмовляє собі у приємностях:
– Навіть на війні я хочу мати гарний вигляд, їжджу у перукарню, де мене підстригають ножицями і машинкою. Це мої прекрасні моменти, у яких я не хочу собі відмовляти, – сміється аеророзвідник.
«Якщо ти не загинув від КАБа, то морально мінімум на кілька місяців “випадеш“», – військовий Георгій Сьомін
Фото: Георгій Сьомін
Георгій Сьомін, який родом із Полтавщини, пішов на фронт добровольцем 24 лютого 2022 року. У складі 67-ї бригади чоловік воював у Часовому Яру, під Бахмутом, зараз – на Лиманському напрямку.
Розповідаючи про будні військових, зазначив, що більшість підрозділів уже перейшли на ротаційну систему. Це означає, що вони не живуть постійно на позиціях, як було раніше, а після виконаного завдання повертаються в тил на ротацію.
– Кілька днів ти побув на позиціях, кілька днів відпочиваєш. Окрім того, що ти відіспався, маєш літній душ, у тебе є час, щоб поприбирати, попрати речі. Хлопці самі собі облаштовують побут як можуть – комусь достатньо генератора, а хтось хоче врізатися у лінії і прокласти електрику у будинок, де живе.
На «нулі», де відстань до ворога приблизно 200 метрів, світла немає.
– Навіть ліхтарі майже не використовуються, а якщо і так, то це червоне світло, яке не поширюється далеко, – каже Георгій Сьомін. – А так павербанки й усе. Далі від лінії фронту в аеророзвідки можуть бути генератори, EcoFlow, через те, що їм потрібен постійний інтернет для використання Starlink’ів і трансляцій польотів на штаб.
Чоловік пояснює, що на собі доводиться носити до 30 кілограмів – «розгрузку», щоб збалансувати навантаження на спину, магазини та автомат, аптечку, гранати, бронежилет, каску, їжу та воду.
Через безпекові питання автівка після ротації може привезти бійців до певної точки збору, а далі з цією вагою треба пройти кілька кілометрів до позицій.
– Коли я особисто був під Бахмутом, ми йшли 7 кілометрів. У нас там маршрут був не дуже зручний логістично через обстріли.
Георгій Сьомін каже, що бійці чергують на позиціях по кілька годин, а тоді змінюють одне одного на посту:
– Уночі ти дивишся в бік ворога з тепловізором, вдень візуально спостерігаєш, чи є рух та що відбувається. Але, можливо, під час відпочинку ти будеш копати й укріплювати позиції. Навантаження великі, зважаючи, яка місцевість та інтенсивність бойових дій.
Ускладнюють перебування на позиціях й погодні умови – дощ, спека, сніг (а коли він починає танути, з’являється багнюка).
– Погодні умови є каталізаторами морального та фізичного виснаження. Коли у спеку кудись пересуваєшся, це додаткове навантаження на серце, бо йдеш у броні, касці, з автоматом. Великі енергозатрати, йде перевантаження та втома, доводиться більше відпочивати, відсипатися.
За словами Георгія Сьоміна, влітку він бере 1-2 сухпайки на три дні, але при тому дуже багато води. Розраховувати можна тільки на ті припаси, які взяв із собою, бо ніхто на «нуль» їх не везтиме:
– Оскільки літають FPV-дрони, якщо якась машина засвітилася, то на неї летить одразу все. Тому ті припаси, які ти взяв і відніс на позиції, це і є твоє. Але перед цим на позиціях теж були бійці, то можуть залишитись невеликі накопичення їжі. Вони можуть не все з’їсти й випити відповідно до умов, погоди й активності бойових дій. Кожен стресує по-своєму – хтось не хоче їсти, хтось багато спить.
Військовий зізнається, що на фронті морально тисне те, що ворог використовує КАБи і FPV-дрони:
– КАБи-250, -500 прилітають на позиції й руйнують їх. Якщо ти не загинув від КАБа, то морально мінімум на кілька місяців «випадеш». Бо після того, як прилетіла така авіабомба й ти все це бачиш, розумієш і сприймаєш, то інстинкт самозбереження загострюється. Якщо ми вирішимо питання, як діяти з КАБами, то буде набагато простіше. КАБи не можна збити. Вони летять зі швидкістю майже 1000 км на годину і скидаються з висоти від 5 до 10 кілометрів.
Якщо КАБи скидають від самої лінії фронту, від «нуля», то вони залітають у тил на 70 кілометрів. Раніше тилом вважалася зона 15-20 кілометрів, то зараз КАБи, які залітають на 70 кілометрів у Чугуїв, Харків, Слов’янськ чи інше тилове місто, це проблема.
Наш співрозмовник каже, що за статистикою, близько 200 КАБів використовують росіяни на день на всій лінії фронту, за місяць – до 3000 авіабомб.
Військовий розповів, що був поранений під Бахмутом і пів року проходив лікування та реабілітацію:
– Коли з Бахмута повністю вивели війська, ми проводили штурмові дії у напрямку Ягідного. Штурмові дії пройшли успішно, ми відходили, нас затисли в посадці й почали обстрілювати з мінометів.
Тоді ніхто не загинув, але 13 людей отримали поранення, зокрема й Георгій.
– Автівка приїхала на «нуль», пробиваючись, бо треба було забрати велику кількість поранених, – продовжує розповідь чоловік. – Ми виїжджали під обстрілами. У мене була контузія, черепно-мозкова травма та струс мозку, а також осколкові поранення в ногу та спину. Мені робили операцію – витягали ці осколки.
Зараз військовий – у своїй першій офіційній відпустці на 15 днів за останні три роки, приїхав додому.
– У цивільному житті немає такого великого навантаження, моменти стресу пропадають. Коли ти там, твій організм налаштований на виживання. А додому приїжджаєш – і все це відпадає. Трішки простіше. Але є моменти, які дратують: люди, які слухають російську музику, машини, які гучно проїжджають, чи інші звуки, які ріжуть вухо. Люди ще досі не дійшли до розуміння того, що у нас велика частина населення залучена до бойових дій. Ти захищаєш українців та свою ідентичність, хтось помирає за це. А різні ідіоти далі продовжують слухати і підтримувати музичну продукцію російського виробництва, – ділиться думками Георгій Сьомін.
Чоловік прокоментував, як він ставиться до мітингів щодо відключення світла:
– Чесно вам сказати? Люди трішки не розуміють загальні моменти. У нас є відкриті джерела, інтернет. Можна почитати, як працює енергосистема, як відбувається розподіл, що таке генерація. Люди думають, що електроенергія – це те, що можна взяти в руку, покласти в кишеню й віднести додому. У суспільствах завжди має бути 50 % людей, які не сильно люблять думати й реагують на стадний принцип. І це нормально. У нас російська ІПСО мегагарно заходить.
Фото надали герої інтерв’ю
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі.
