На Полтавщині закладають маршрути безбар’єрності. Амбасадорка безбар’єрності Ольга Ружицька розповіла «Полтавській думці», навіщо вони потрібні, а також оцінила ситуацію з доступністю в області.
В Україні розробили національну стратегію безбар’єрності. Її мета – зробити життя в суспільстві комфортним для всіх попри походження, стан здоров’я, потреби тощо. Про це «Полтавській думці» розповіла керівниця Центру комунікації та пацієнтських сервісів Полтавської обласної клінічної лікарні імені Скліфосовського Ольга Ружицька, яка стала амбасадоркою всеукраїнської кампанії соціальних змін «Безбар’єрність – це коли можеш».
Наша співрозмовниця зазначає, що безбар’єрність – це повага до всіх без винятку в усіх суспільних сферах. Вона має шість вимірів – фізичний, цифровий, економічний, суспільно-громадянський, інформаційний, освітній.
Фізична безбар’єрність передбачає свободу пересування та доступність громадського простору, будівель, транспорту, інфраструктури.
– Наприклад, заходимо в будь-який ЦНАП. Біля входу є пандус, поручні, двері розсуваються, тобто вхід доступний. Але всередині самого ЦНАПу немає поручнів на стінах, щоб ними могли скористатися люди, яким важко пересуватися, або незрячі, немає написів, вказівників, навігації шрифтом Брайля, – розповідає наша співрозмовниця.
Вона додає, що в Україні розробили нові будівельні норми з урахуванням безбар’єрності, які тепер будівельники враховують під час проєктування і зведення нових об’єктів. Будівельники й архітектори проходять перенавчання, щоб опанувати ці норми. Коли ж здають готовий об’єкт, відбувається контроль за дотриманням норм доступності.
Амбасадори спільноти «Безбар’єрність – це коли можеш», яку представляє Ольга Ружицька, тестують Полтаву на можливість рухатися без бар’єрів.
– У Полтаві по руху без бар’єрів є аж троє амбасадорів, серед них один – користувач крісла колісного, голова обласного осередку організації людей з інвалідністю Сергій Чумак. Він на собі випробовує багато таких змін.
Другий вимір – інформаційна безбар’єрність. Це використання технологій, які враховують потреби та можливості людей, у яких порушений зір, слух, різний рівень комунікативності.
– Тут ідеться про використання шрифту Брайля, великошрифтового друку, перекладу на жестову мову, субтитрування відео. І також це відкритий доступ до послуг, процесів та інформації, що надає держава, – пояснює амбасадорка.
Для цього в Україні розробили відповідні стандарти, наприклад, державні сайти повинні перейти на спеціальні оновлення, які дозволяють адаптувати їх для людей із порушенням зору.
Ольга Ружицька зауважує, що також існує спеціальна вимога для надавачів послуг, органів місцевого самоврядування та виконавчої влади – використовувати на своїх ресурсах доступну мову, а не загадкові канцелярити, щоб люди чітко та однозначно розуміли, про що йдеться в повідомленні.
– Є нормативний документ, який прямо регулює використання доступної мови. Зараз я моніторю, як установи та організації його виконують. Але бачу, що не всі ще це осягнули.
Третій вимір – це цифрова безбар’єрність, яка передбачає вільний доступ для всіх до цифрової інфраструктури, а також змогу легко орієнтуватися в онлайн-послугах, які можна отримати в державних, комунальних установах. Наприклад, можливість завантажити «Дію» чи додаток «Укрзалізниці», щоб там купувати квитки.
Крім того, цифрова безбар’єрність включає отримання цифрових навичок. За словами нашої співрозмовниці, держава планує забезпечити все населення швидкісним інтернетом, адаптувати програми навчання цифровим навичкам для людей похилого віку.
– Щодо цього є багато громадських ініціатив, це класно. Є серіали для старшого покоління, де навчають користуватися сучасними цифровими технологіями.
Також передбачено, що щорічно всі державні онлайн-ресурси будуть тестувати на відповідність стандартам доступності.
Ольга Ружицька розповідає, що якраз тема, якою вона займається, – це інформаційна й цифрова безбар’єрність, й інколи їх впровадити – набагато складніше, ніж забезпечити фізичну доступність.
– Працюючи з різними установами, я роблю аудит доступності їхньої інформації. І бачу, що навіть елементарне – коректні контакти, години роботи, переліки послуг, які людина може отримати, алгоритм доступності цих послуг – у багатьох закладах не оприлюднюється або оновлюється невчасно, є застаріла інформація. І коли потрібно виправити це, мені здається, інколи пандус швидше будується, ніж забезпечуються такі речі.
Інформаційна безбар’єрність часто перетинається з цифровою. Як приклад Ольга Ружицька наводить досвід обласної клінічної лікарні імені Скліфосовського, де вона працює. У медзакладі розширюють лінійку цифрових сервісів, щоб люди мали можливість записуватися онлайн через мобільний додаток, реконструюють сайт, щоб коректно інформувати пацієнтів про важливі зміни.
Четвертий вимір – це суспільна та громадянська безбар’єрність, яка означає активну участь усіх верств населення в житті суспільства.
– Планується, що буде більш розширене залучення жінок до політичних процесів, буде інституційна підтримка молодіжних громадських організацій. У віддаленій перспективі є мета максимально залучати всі суспільні прошарки до взаємодії, – пояснює амбасадорка безбар’єрності.
Вона зазначає: важливо, щоб кожна спільнота могла говорити про свої потреби, і щоб суспільство дослухалося до потреб окремої спільноти, і ці потреби задовольнялися.
П’ятий вимір – освітня безбар’єрність – це вільний доступ до освіти для всіх українців протягом усього життя. Ольга Ружицька каже, що для освітян це означає розширення їхніх навичок у роботі з людьми з особливими освітніми потребами.
– Наші школи, училища, коледжі, університети мають бути фізично доступними, а педагогічні колективи бути готовими працювати з різними категоріями населення. Уже є суспільні зрушення в цьому плані. Вже зараз нікого не здивуєш магістрантами віком 25+, 35+, 45+ і навіть після 60-ти, університетами третього віку, – говорить полтавка.
Останній вимір – це економічна безбар’єрність, який означає руйнування бар’єрів на ринку праці, під час працевлаштування й на робочому місці. Наша співрозмовниця підкреслює: ще існує багато бар’єрів у цій сфері, зокрема гендерна нерівність в оплаті праці, дискримінація за віком чи статтю:
– Наприклад, люди старшого віку цілком можуть та хочуть працювати, перенавчаються, вони вмотивовані. А деякі роботодавці готові взяти людину умовно до 35 років. На щастя, зараз подібна дискримінація вже карається законом. Є упередженість щодо працевлаштування представників певних спільнот. Я вже чую неодноразово, коли ветеранам чи представникам вразливих категорій відмовляють у працевлаштуванні.
Проблеми з працевлаштуванням в Україні
Національна стратегія створення безбар’єрного простору в Україні з’явилась у 2021 році, вона розрахована до 2030 року.
– Ми почали працювати над її втіленням ще з 2020 року. Але активний етап почався лише останні кілька років, – коментує амбасадорка.
Щоб впроваджувати стратегію, в різних міністерствах – охорони здоров’я, соціальної політики, сім’ї та єдності, у справах ветеранів, а також розвитку громад і територій – з’явилися амбасадори безбар’єрності.
– Також ціла спільнота амбасадорів безбар’єрності утворилася на рівні громад, і ми всі тісно взаємодіємо, – додає жінка.
У 2025 році у 15 пілотних громадах України почали розробляти перші безбар’єрні маршрути, зокрема й на Полтавщині – в Опішнянській та Полтавській громадах.
– Безбар’єрні маршрути – це пілотна ідея, щоб зробити громадські простори доступними. В обраних громадах органи місцевого самоврядування розробили такі маршрути, на яких фізично перебудовується простір. За новими ДБН (державними будівельними нормами – ред.) і відповідно до вимог безбар’єрності, встановлюють спеціальні тактильні плитки, пандуси, підіймачі, в установах усе супроводжується написами зі шрифтом Брайля, мнемосхемами, тактильними схемами.
До 2030 року такий безбар’єрний простір має масштабуватися на всю країну.
– Це роблять для того, щоб люди незалежно від свого стану здоров’я, способу пересування (користувач крісла колісного, маломобільні групи населення) могли вільно пересуватися – в прямому та переносному сенсі – без бар’єрів, – пояснює амбасадорка.
За задумом, перші безбар’єрні маршрути створюють із фокусом на ветеранську спільноту. За словами Ольги Ружицької, в усіх пілотних громадах виникло багато питань до формування безбар’єрних маршрутів, адже їх розробляли без громадського обговорення. На її думку, залучення різних спільнот дало б ширше бачення, де треба передусім провести зміни.
– Я бачу неоднозначну реакцію на створення маршруту безбар’єрності, в багатьох виникли питання, чому для нього обрали саме ті вулиці та заклади. Але наша громада в цьому не єдина. Я цікавлюся досвідом інших громад в інших областях України – і проблеми дуже схожі. В інших областях теж почали втілювати ці маршрути без громадського обговорення.
– Я скажу вам непопулярну думку – Полтава сповнена різних бар’єрів. Власне, це й підштовхнуло мене проходити відбір на амбасадорство безбар’єрності, – зізнається Ольга Ружицька.
Хоча вона відзначає й позитив: почалися зміни, за кожним із вимірів почався рух у правильний бік як на Полтавщині, так і в цілому в Україні.
– На жаль, в умовах повномасштабного вторгнення і купи соціальних викликів дуже важко оновлювати інфраструктуру – хоч цифрову, хоч фізичну, – коментує жінка.
За її словами, на цьому шляху не вистачає об’єднання зусиль та всеосяжної підтримки, адже поки що зміни відбуваються точково.
Також є брак фінансування. Так, на створення перших безбар’єрних маршрутів держава виділяє субвенцію. Але нерідко на впровадження заходів із безбар’єрності установи та організації мають шукати фінансування самостійно, і це складно.
– До речі, інститут амбасадорства – це абсолютно волонтерська ініціатива, – зазначає наша співрозмовниця.
Ольга Ружицька розповіла «Полтавській думці», що вона на волонтерських засадах розробила програму тренінгів безбар’єрної комунікації для медичних працівників:
– У мене є мета: кілька тисяч медпрацівників різних рівнів – від санітарок до завідувачів відділень та топлікарів – навчити правильної екологічної комунікації та використанню коректних термінів. Уже є 80 медиків нижчої ланки пройшли ці тренінги. Люди для себе відкрили справжнє поняття безбар’єрності.
Громади вже запрошують Ольгу Ружицьку для проведення тренінгів для медичних працівників.
На запитання, які заклади та установи на Полтавщині мають у першу чергу стати безбар’єрними, Ольга Ружицька називає, по-перше, заклади охорони здоров’я, по-друге, заклади надання соціальних послуг й освітні заклади.
– Усе, що стосується ключових питань життя людей, має бути максимально доступним. Також на задній план я б не відсувала культурні заклади. Коли людина проходить реабілітацію чи просто потребує психологічного відновлення, відвідування закладів культури стає дуже дієвим засобом і своєрідною арттерапією. Культура теж повинна бути безбар’єрною.
Полтавка додала, що органи місцевого самоврядування, ключові державні установи за замовчуванням теж мають бути доступними, тому що від них залежить повсякденне життя людей.
Ольга Ружицька зазначає, що за ідеальних умов у сфері безбар’єрності в установах мають бути кімнати нейросенсорного розвантаження. Це приміщення у спокійній гамі кольорів, із приємним освітленням, м’якими, комфортними меблями, зі звукоізоляцією.
– Якщо людина захотіла, щоб вона могла сісти чи прилягти й побути в такому тихому, окремому приміщенні, щоб перезавантажитися, взяти паузу, – пояснює амбасадорка.
І хоча інші країни Європи випереджають Україну за втіленням ідей безбар’єрності, полтавка впевнена, що найкращі світові практики поступово втілюватимуться і в нашій країні.
– Безумовно, громадський простір європейських країн набагато доступніший. Коли ти приходиш на автобусну зупинку, то бачиш, що там є захист від вітру та сонця, є табло, тож легко зорієнтуватися, коли прибуває транспорт, є шрифт Брайля, де перелічено, за якими маршрутами тут зупиняються. Є місця, щоб людина на кріслі колісному могла під’їхати й «запаркуватися» в комфортних умовах.
Також як приклад наша співрозмовниця наводить ліфти на зупинках метро, за допомогою яких людина у кріслі колісному може спуститися прямо на перон.
Полтавка пояснює, що в інфраструктурі України треба ще багато перебудовувати та переобладнувати.
– У нас багато державних установ розміщені в будівлях, які зведені задовго до того, як з’явилися сучасні вимоги безбар’єрності. Але будівлі, які зводять після 2020 року, враховують ці вимоги. Тож сучасні об’єкти вже нічим не відрізняються від європейських.
Амбасадорка розповіла, що у 2025 році завершили реконструкцію відділення судинної хірургії лікарні імені Скліфосовського. Це відділення стало першим хірургічним стаціонаром медзакладу, де враховані всі вимоги безбар’єрності.
Ольга Ружицька каже, що не менш важливо говорити про безбар’єрність у суспільстві:
– Я думаю, що треба людям пояснювати, які можливості кожен житель громади отримує, коли простір стає безбар’єрним, як це позитивно вплине на їхнє життя. Важливо в цьому процесі слухати думку людей, бо вони користуватимуться інфраструктурою щодня і можуть дати зворотний зв’язок, як зробити її зручною та комфортною.
Фото надала Ольга Ружицька
