Полтавка Ольга Іващенко вже кілька років живе в Об’єднаних Арабських Еміратах і працює менеджеркою з садівництва. Про те, як виїжджала з дітьми за кордон на початку повномасштабної війни, та про своє життя в Дубаї вона розповіла «Полтавській думці».
Ольга Іващенко родом із невеличкого села на Київщині, але з 2012 року жила в Полтаві, де вийшла заміж і народила дітей. Вона здобула дві вищі освіти – ландшафтного дизайнера та агронома (напрям – захист рослин).
Ольга Іващенко 5 років працювала в міжнародній компанії, яка займається менеджментом та продуктами для професійних газонів – стадіонів, гольф-полів, тенісних кортів тощо. Зокрема її компанія відновлювала газони на стадіонах «Олімпійський» та «Металіст», які брали участь у «Євро-2012».
У 2012 році жінка відкрила власне ландшафтне бюро в Полтаві – створювала сади в усій Полтавській області. А у 2020-му розпочав свою роботу філіал компанії в Грузії.
Ольга планувала своє життя в Полтаві та пропонувала власні ідеї для покращення міста.
– Мені хотілося кращого середовища для прогулянок із дітьми. Я стикнулася з тим, що коли живеш на Огнівці, то гуляти ніде, треба їхати в центр.
Коли вона ходила з дитячим візком і стала належати до маломобільної категорії населення, то почала активно вливатися в міське громадське життя.
– Наприклад, я брала участь у розробці дендроплану для парку на Браїлках. Ми там висаджували липи. Із 50 величезних лип, які КП «Декоративні культури» не хотіло пересаджувати, бо вони занадто старі, прижилися 49 дерев. Також я почала активно вести свою соціальну сторінку, показувати приклади, як природа може бути інтродукована в місто. Такі течії намагалася внести в полтавське життя.
Наша співрозмовниця пригадує початок повномасштабної війни – вони з родиною прокинулися, почувши політ гелікоптерів.
Ольга Іващенко не планувала виїжджати з дітьми за кордон, але 3 березня 2022 року таки вирішила це зробити. На той момент її старшому сину було 6 років, молодшому – 3.
– Мої батьки живуть під Києвом. І коли там росіяни наступали, мама кричала мені у слухавку: «Я тебе прошу, з дітьми виїжджай!» Коли пішли евакуаційні поїзди та стало відомо, що на півдні все погано, ми вирішили виїжджати.
Полтавка каже, що в евакуаційній електричці, якою вони їхали до Львова, було надзвичайно багато людей, темно, холодно, не було туалету:
– Ми їхали годин 20, і мій молодший син не пісяв увесь цей час. І дорослі не ходили в туалет, бо його фізично не було – там сиділи люди.
Ольга з дітьми Мишком та Яковом тиждень жила у спортзалі в маленькому словацькому містечку під Братиславою, а тоді її прихистила клієнтка-українка з Грузії, для якої Ольга робила проєкт.
– Клієнтка мені сказала: «У нас із чоловіком є вільна квартира у Тбілісі, ми її збираємося продавати, але не зараз. Приїжджайте і живіть, скільки вам треба». Я була дуже здивована, ми бачились один раз у житті. Зараз ми стали дуже гарними друзями.
У Грузії Ольга Іващенко з дітьми прожила близько року та працювала на трьох роботах – менеджеркою проєктів і ландшафтною дизайнеркою, а також як менторка розробила та прочитала курс лекцій із ландшафтного дизайну. Виплат для біженців у Грузії не було.
Родина у Грузії
– Ми чекали, поки закінчиться війна й ми повернемося додому. Але за рік мої знайомі вирішили продавати квартиру. Я почала шукати житло й була шокована, які високі ціни на нерухомість у Грузії. Крім того, старший син пішов у перший клас. У мене були великі претензії до грузинської системи освіти, яка нагадала мені найгірші спогади мого дитинства, з «совковим» підходом.
На той момент за порадою знайомих Ольга створила профіль на LinkedIn, і восени 2022 року на її резюме відгукнувся рекрутер з Об’єднаних Арабських Еміратів, який шукав людину на позицію менеджера з садівництва.
– Спочатку я подумала, що мене хочуть здати в рабство, – сміється жінка, – або це скам (інтернет-шахрайство – ред.). Але все було нормально. Це була одна з найстресовіших співбесід у моєму житті, тому що дуже прискіпливо перевіряли мої знання, розуміння рослин. Людина, яка зробила мені найбільше стресу, все ж повірила в мене та стала моїм ментором. Теоретично мене не мали взяти на таку позицію, з такими умовами та зарплатою, з тим агрономічним досвідом, який у мене був.
Ольга з колегами з відділу маркетингу у теплиці
Уже кілька років Ольга Іващенко керує в Дубаї високотехнологічною приватною фермою – це тепличний комплекс, де вирощують пальми, каву, чай, ваніль, різноманітні овочі на замовлення місцевої пані, яка має чималі статки й велику родину.
– Ми не підігріваємо, а охолоджуємо теплицю всередині. У мене 3,5 гектара кави, 1 гектар чаю і 20 соток овочів. Тут не використовують пестициди, ми боремося зі шкідниками біологічними засобами – за допомогою жуків, грибків, бактерій, червів-нематодів.
Наша співрозмовниця зазначає, що відкрила для себе пласт вирощування культур без ґрунту – в контейнерах із субстратом, використовуючи технологію під назвою гідропоніка.
– Це середовище, яке не вимагає ґрунту, – пояснює агрономка. – Оскільки добрива в нього можна додавати дозовано, це дуже економічно та екологічно. Адже все, що вноситься у ґрунт, потрапляє в ґрунтові води. А коли ти вирощуєш рослини на фермі з системою гідропоніки, то в тебе мінімальна кількість забруднення.
На першому фото агрономка з врожаєм водяних яблук
Вона наводить приклад: щоб виростити один гектар кави в Ефіопії на полі, треба витратити дві тонни добрив. А щоб виростити один гектар кави в Дубаї без використання ґрунту – 400 кілограмів добрив.
– Це дуже круто! І зараз ніхто не говорить про забруднення ґрунтів боєприпасами в Україні. Ці ґрунти, де розривалися будь-які снаряди, не є придатними для агровикористання, на них не можна вирощувати продукти, бо вони токсичні.
За словами нашої співрозмовниці, залежно від типу ґрунтів на їхнє відновлення після війни може знадобитися від 50 до 150 років.
– У сучасних боєприпасах використовують шкідливі метали, які мають дуже малесенькі частинки. І ці частинки разом із водою потрапляють у рослини, і накопичуються передусім не в листі, а у плодах і зернах.
На думку Ольги Іващенко, технологія з використанням субстрату – це єдиний можливий спосіб для України продовжувати вирощувати їжу в забруднених війною регіонах після розмінування.
– Найгірше те, що про це взагалі зараз ніхто не замислюється. Хоча це реальність, із якою ми зустрінемося на наступний день після підписання миру. Виявиться, що все, що було окуповане, за що йшли бої, весь аграрний південь неможливо буде використовувати.
Агрономка підкреслила: ще одна проблема – це прогалини в законодавстві, яке не регулює цей аспект.
– На європейський ринок ворота Україні будуть закриті. Вони будуть відкриті на внутрішній ринок, на африканський і далекоазійський ринки. Європа не візьме українські товари, вони просто не пройдуть за якістю, – впевнена полтавка.
Фахівчиня зазначає, що в Україні таким методом вирощування користуються, але у значно менших масштабах, ніж в ОАЕ. Крім того, на українських заводах, зокрема на Житомирщині, виробляють і необхідний для цього субстрат – перліт.
Негативно на сільське господарство в Україні впливає і зміна клімату – потепління та збільшення кількості днів без дощів. В Об’єднаних Арабських Еміратах навчилися підлаштовувати клімат та погоду під свої потреби, не шкодячи природі.
– Ця країна розвʼязує проблему з опадами завдяки засіву хмар. Те, що для нас звучить як суперкосмічні технології, для країн, які мають кошти, це нормальна практика, – каже Ольга Іващенко.
Технологія полягає в тому, що зонди розпилюють срібло на певній висоті, а воно притягує молекули води з повітря та загущує їхню концентрацію, завдяки чому формуються хмари та йде дощ.
Також 20 років тому в Еміратах висадили великий лісовий пояс, який простягається від Дубая до Абу-Дабі.
– Зараз цей ліс реально має вплив на клімат, тому що він велетенський. За цей час у ньому розмножилося багато птахів і тварин. Туди не можна просто так ходити, влаштовувати пікніки, це закрита територія.
В Арабських Еміратах турбуються про збереження автентичної природи – 6 аборигенних (місцевих) рослин перебувають під жорсткою охороною держави, і коли забудовник планує звести будівлю чи комплекс будівель, обов’язковою угодою є те, що 10 % площі забудови мають бути засаджені цими рослинами. Без цього неможливо отримати дозвіл на будівництво, й у такий спосіб аборигенні рослини ростуть усюди.
Наша співрозмовниця каже, що стикається з великою кількістю гейту й нерозуміння з боку знайомих, які залишилися в Україні, через те, що вона виїхала в іншу країну.
– Багато знайомих думає, що я тут веду лакшері-спосіб життя. Вони вважають, що треба було лишатись і щось робити в Україні. Є дуже багато стереотипів і людських упереджень, які можуть робити боляче.
На запитання, як рідні ставляться до її переїзду в Об’єднані Арабські Емірати, Ольга Іващенко відповідає:
– Мої батьки й досі, коли кажу, що приїду з дітьми в гості, питають: «Ти гарно подумала?» Вони тверезо оцінюють ризики в Україні, тому що були за пів кроку від окупації, бачили танки під Києвом. А в мене за ці роки розвинулася фобія. Кожного разу, коли я бачу в новинах про загибель дитини під час обстрілу, я безмежно співчуваю матері. Я розумію, що вона себе буде звинувачувати до кінця життя.
– Ми знайшли все, що нам треба, – розповідає про життя в Дубаї наша співрозмовниця. – Є українська суботня школа для підтримки зв’язку дітей з українським корінням. Українська громада організовує тут пікніки, кемпінги, різні івенти (події – ред.). Ми святкуємо Різдво, День святого Миколая й Великдень. Тут є українська церква. Я веду книжковий клуб української літератури.
Полтавка додає, що в Дубаї можна знайти українські продукти, наприклад, олію, снеки.
Ольга Іващенко в повсякденному житті спілкується англійською, її діти теж навчаються у школі англійською:
– Уже з’явилася проблема, коли діти між собою переходять на англійську мову. Тому я вже більше напружуюся, щоб не втратити українську мову хоча б у її розмовному варіанті. Бо старший може писати українською, а молодший – ні, йому важко запам’ятати літери.
Соціальний пакет Ольги Іващенко не включає житло, тому квартиру в Дубаї полтавка винаймає. За її словами, придбати житло в місті – надзвичайно дорого та для неї нереально.
– Мій пакет включає автомобіль і трохи покриває школу. Основна стаття моїх витрат – це школа та няня.
Жінка розповідає, що для громадян Еміратів навчання у школі – безоплатне, але для іноземців, які живуть у країні, – ні. Оплата лягає на плечі батьків.
– В Україні, за Конституцією, кожна дитина має право на освіту. А тут кожна дитина-громадянин має таке право, за них платить уряд, вони можуть обрати найпрестижніші школи. А якщо дитина не громадянин ОАЕ, то це проблеми батьків. Шкільна освіта дуже дорога та якісна.
Вартість навчання двох дітей у школі на рік – 35 тисяч доларів.
– Тут є люди, які заробляють 400 доларів на місяць, але їм оплачують житло, транспорт і харчі. Менеджери отримують 5-6 тисяч доларів. Зарплата топменеджера, яким я ще не є, може бути від 20 тисяч доларів на місяць. Топменеджери в Україні теж заробляють такі суми, але тут кількість людей із такими зарплатами набагато більша.
Ольга Іващенко ходить за покупками в бюджетний супермаркет у себе на районі.
– Мій середній чек на тиждень, враховуючи, що я постійно купую м’ясо та рибу, – це 150 доларів. Окремо я купую каву та питну воду. У місяць я вкладаюся в тисячу доларів.
Наприклад, ціна черешні в Дубаї – 20 доларів за кілограм, норвезького лосося – 10 євро за кілограм.
– Свинина тут є, її вистачає. Але на неї така ціна, що за цю ж суму я краще куплю шматок чудової австралійської яловичини. Індійська яловичина, яку я купую постійно, коштує 220 гривень за кілограм. Із неї я прямо в магазині роблю фарш, а вдома готую котлети.
Жінка додає, що протягом першого року життя в Дубаї їла багато морепродуктів, бо вони там дешеві та свіжі, але потім отримала алергію.
– Такі фрукти як манго, ананас, виноград, ягоди – лохина, полуниця – постійно є в холодильнику. У будь-якому випадку гастрономічний рівень мій і моїх дітей тут підвищився.
Закупи товарів на 100 доларів в Дубаї
Ольга Іващенко розповідає, що їй не надто подобається місцевий ритм життя, адже в Дубаї все відбувається у швидкому темпі.
– Не подобається ставлення роботодавців до співробітників. Тут усі намагаються витиснути з себе 120 %, не замислюючись про твоє ментальне здоров’я. Якщо порівнювати, то в Україні було лайтово. Якщо ти вже впрігся, то вимоги до тебе постійно підвищуються. Тут не виходить балансувати «релакс-робота».
Клімат у Дубаї доволі виснажливий, бо літо надзвичайно спекотне, вологе й задушливе.
– Наприклад, коли температура +40, за відчуттями це +54. Це ніби ви в хамамі (лазні – ред.). Моя робота дозволяє мені не перебувати на вулиці довгий час, то під кондиціонером можна вижити.
Наша співрозмовниця зазначає: вся міська інфраструктура побудована так, що парки, локації з розвагами обладнані кондиціонерами.
– У цьому кліматі через сонце швидше старієш. Зима – найкомфортніший період тут, температура +20-25. Зате в Дубаї не турбує зимова хандра, адже за вікном постійно сонце й немає сірості, як у холодну пору року в Україні, тож постійно гарний настрій.
Ольга Іващенко захоплена тим, як у Дубаї різні покоління людей стимулюють вести здоровий спосіб життя, тож там майже всі займаються спортом. Вона зазначає, що Дубай – комфортне місто для життя родин із дітьми:
– Тут розвинена family-культура, починаючи від спеціальних паркомісць для сімей із маленькими дітьми й возиками, закінчуючи дитячими туалетами в кожній локації – з дитячими унітазами.
Також агрономка зауважує високий рівень загальної безпеки в місті та заборону публічно розпивати алкогольні напої. Курити можна лише у спеціально призначених для цього місцях.
– Якщо сім’я веде здоровий спосіб життя, діти не будуть мати схильності до шкідливих звичок, бо вони навіть не бачать таких прикладів. Це дуже класно! Коли я була в Україні останній раз влітку, то люди, які вживають алкоголь, дуже впадають в очі. Я усвідомила, що в Дубаї мої діти ніколи не бачили п’яного чоловіка, який чудить на вулиці.
У ОАЕ є суспільні норми, які диктує держава: люди повинні ставитись із повагою до інших членів суспільства, бути стриманими на публіці, не висловлюватись негативно щодо влади. Також там заборонено користуватися месенджерами для розмов – тільки для листування.
– Тут Близький Схід, і постійно діють терористичні угрупування. Усі бояться заколотів, нестабільності. Тому месенджери використовують тільки для текстових повідомлень, – говорить Ольга Іващенко.
За словами агрономки, в Дубаї багато українок працюють на провідних позиціях – HR-ками, менеджерками в готелях і ресторанах. Та все ж українців в ОАЕ небагато, найбільше вихідців з Індії, Пакистану та Філіппін. Для порівняння, українців в Еміратах – близько 30 тисяч, а росіян – близько 700 тисяч.
– Багато українок працюють на посадах, де треба взаємодіяти з людьми. Бо ми, українки, працелюбні, неконфліктні, педантичні, розумні, швидко вчимося, любимо приймати гостей. Уже тут я зрозуміла, що це наша суперсила, виявляється, такі не всі, – ділиться спостереженнями полтавка.
Фото надала Ольга Іващенко
