Полтавець Ростислав Чипенко багато років мріяв, як започаткує власну справу – відкриє автомайстерню, у якій кожен власник «залізного коня» зможе отримати весь комплекс послуг. Та не судилося. Війна, яку принесла Росія на українську землю, обірвала життя 38-річного чоловіка. Він пішов на фронт добровольцем. Рятуючи інших, загинув сам. Але його мрія лишилася жити. Її втілила в життя дружина Алла, шануючи й зберігаючи в такий спосіб пам’ять про воїна.
«Людина з нами, доки ми про неї пам’ятаємо»
Вони познайомилися, зараз уже здається такого далекого, 2007 року. Іскра, що пробігла між молодими людьми, швидко розрослася в полум’я справжнього кохання, й відтоді Алла та Ростислав були разом. Він досить легко прийняв у своє серце Владиславу – доньку коханої жінки від першого шлюбу, ставши для неї справжнім батьком, а пізніше в родині з’явилося ще двоє дітей – сини-погодки Артем і Денис.
– Коли народилися діти, він постійно їх привчав працювати руками, – пригадує дружина полеглого захисника. – Удома сам усе робив, власноруч. Ми жили в приватному секторі, вся чоловіча робота лягала на його плечі. Ми мали машину (чоловік водієм був), то вона завжди була охайна, чиста, доглянута. Він дбав про неї. Якщо треба було, лагодив своїми руками. І синів брав із собою, давав їм щось – молоток чи якусь запчастину: «Займайтеся». Дітям було цікаво. Вони поруч із батьком щось завжди там робили. І раділи, коли виходило. А Ростислав їх хвалив. У нього була мрія відкрити власне СТО та працювати на ньому, допомагаючи людям. Коли чоловік загинув на війні, захищаючи нашу країну, я вирішила реалізувати цю мрію на згадку про нього й створила автомайстерню, у якій власники легкових авто та невеликих бусів можуть отримати широкий спектр послуг. Це 3D-розвал-сходження, шиномонтаж, прокатка дисків, техобслуговування автомобіля, заміна мастила, ремонт ходової частини, ремонт двигуна, можемо займатися рихтуванням. Ростислав хотів, щоб людина, яка приїхала на СТО, могла отримати тут максимум можливих послуг із обслуговування машини. І я вирішила, що потрібно втілити його мрію в життя. І зробила це. Щоб зберегти пам’ять. Адже людина з нами, доки ми про неї пам’ятаємо…
Над одним із ремонтних боксів Алла облаштувала простір, у який можуть піднятися власники авто, очікуючи завершення робіт. Тут поряд із зручним диваном і столиком – своєрідний куточок пам’яті Ростислава Чипенко: на поличках стоять його фотографії, зберігаються деякі відзнаки, наприклад, орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким воїн був нагороджений указом Президента від 14 листопада 2017 року (посмертно); відзнака Полтавської міської територіальної громади «Захисник України – Герой міста Полтава». Також є свідоцтво про занесення імені Ростислава Чипенка до Книги Пошани обласної ради. У цьому ж куточку зберігається свідоцтво військовослужбовця про проходження курсу підготовки в навчальній частині Національної гвардії України.
Алла Чипенко облаштувала на СТО куточок памʼяті Ростислава
– Він був старшим сапером, – розповідає Алла. – Хоча раніше нічим подібним не займався. Успішно пройшов навчання. Тактичну, вогневу та гуманітарну підготовку – на відмінно, фізичну та стройову – добре. Казав: «Я не йду вбивати, я йду допомагати людям». Він розчищав територію, робив її безпечною. Загинув, захищаючи своїх побратимів.
Ніби передчуваючи біду, дружина довго «не пускала» чоловіка на фронт після російського вторгнення в Україну 2014 року – умовляла, нагадувала, що в них троє дітей, що він потрібен родині.
– Але він дуже хотів піти, – говорить жінка. – Рвався з перших днів. Казав: «Я повинен захищати свою сім’ю, свою країну. Я патріот!» У Ростислава дідусь – військовослужбовець, військовий льотчик. Тож, думаю, це було в нього в крові, родинне. І він таки реалізував свій задум. По-тихому. Просто якось увечері поставив нас – мене, батьків – до відома, що о другій годині ночі в нього поїзд на Донецьк, квитки вже на руках, він їде…
«Як янгол-охоронець, оберігає нашу сім’ю»
Алла та Ростислав офіційно уклали шлюб 22 квітня 2010-го. А рівно за 15 років, 22 квітня 2025-го, полтавка захистила в міській раді свій проєкт із розвитку бізнесу, створеного на згадку про полеглого чоловіка-воїна. Документи на конкурс, каже, подавала ледь не в останній момент – про проведення відбору дізналася буквально за кілька днів до його завершення. Проєкт готувала швидко. Але продумала в ньому кожну деталь. І в журі після презентації навіть не виникло жодних запитань, настільки повно й зрозуміло, за словами комісії, була подана вся інформація. Та, власне, по-іншому й бути не могло, адже цією справою-мрією Алла живе, горить, вкладаючи в неї й сили, й душу.
– Мій захисник багато розповідав, як би хотів зробити все на СТО, – ділиться підприємиця. – Казав: «От, наприклад, приїхала людина. Тут у її машині потрібно зробити ремонт ходової. Потім перегнали авто в сусідній бокс, на розвал-сходження. На місці “перевзули” чи ще якісь послуги надали». Тобто щоб людина не їздила по різних автомайстернях, а все, що треба, могла зробити на одному майданчику. Так я поступово й облаштовую все. Спочатку мала невеличке приміщення, з шиномонтажем, оглядовою ямою. Але потрібне було інше – просторе, із доволі високою стелею. Шукати таке довелося довго. Та врешті-решт знайшла. Нині «СТО машин» (так називається наша автомайстерня) розташоване саме в ньому. Це приміщення легко знайти/впізнати – за національним прапором і наліпками «Ветеранський бізнес», якими віднедавна в Полтаві маркують підприємства, засновані захисниками/захисницями України або членами їхніх родин. У двох боксах тут – підіймач, оглядова яма, шиномонтажні станки, мастилозбірник, прокаточний станок, різні інструменти тощо. Ще один бокс – у процесі підготовки до експлуатації. Сюди також будуть закуплені підіймач і деяке обладнання. Власне, задля цього я й подавала заявку на конкурс.
Дизайн прапора, який прикрашає приміщення СТО, розробила донька героя
Підготуватися до нього допомагала донька Владислава. Як, до речі, і в деяких інших питаннях щодо бізнесу. Дівчина здобула юридичну освіту. Як хотіла і вона сама, і її батько, котрий теж мріяв бути юристом і навіть вступив на навчання, завершити яке завадила війна. Донька реалізувала батькову й свою мрію (про те, що буде юристом, вона писала ще у творі в першому класі), а тепер допомагає матері. І, як і вона, пам’ятає, шанує та, як може, продовжує справу того, хто дарував їй батьківську любов і турботу.
– У них навіть свої секрети від мене були, – усміхається Алла. – Бувало, каже: «Тато (вона називала його тільки так), мені треба з тобою поговорити!» – «Ну, ходімо, поговоримо». Ростислав багато вклав у доньку. Зокрема в плані патріотичного виховання. Як і в синів. Наприклад, 2020-го Владислава разом із Віктором Боровком, який нещодавно загинув у ДТП у Мачухівській громаді, почала вести військово-патріотичний клуб «Штурм-2». І медицину викладала там, і тактичну підготовку. А збирання-розбирання автоматів?! У нас є відео, на якому вона, дівчина з великими нігтями, робить це краще й швидше за хлопців. І дітей підопічних зуміла так за місяць-два навчити, що вони виграли змагання в тих, хто вже не перший рік займається в інших військово-патріотичних клубах.
Сини Чипенків теж прагнуть бути гідними пам’яті свого батька-героя. Саме він, до речі, розгледів у старшому Артемові тяжіння до ІТ (на цей час хлопець успішно завершив уже п’ять років комп’ютерної академії), а в молодшому Денисові – до спорту (нині хлопець займається боксом і збирається піти стежкою батька – стати військовим). Крім того, обидва сини долучаються до військово-спортивних та патріотичних змагань. І неодмінно допомагають матері, хоча б фізично, бо до автосправи ще тільки придивляються. Але варто їй тільки повернутися додому з роботи, неодмінно цікавляться, як справи на СТО.
– Це дуже приємно, – зізнається жінка. – Мати таку підтримку від дітей – це дуже цінно. Я знаю, що вони сумують за батьком. Їм його не вистачає. Хлопчики тільки в перший клас пішли, коли він загинув… Але я відчуваю, що він тут, із нами, поруч. Як янгол-охоронець – оберігає нашу сім’ю. Допомагає. Я відчуваю його турботу. І це надихає мене. 22 квітня, коли йшла на презентацію свого проєкту, я була впевнена, що виграю. Ще й донька встигла перед тим, як мені заходити в будівлю, подарувати букет квітів на підтримку в цю ювілейну для нас із чоловіком дату. І днем оголошення результатів призначили теж знакове, пам’ятне для мене число – 8 травня (день загибелі Ростислава). Я йшла в цей день і розуміла, що не можу програти – обов’язково виграю. Тоді заявки на конкурс подали щодо 24 ветеранських бізнесів. Ваучери по 150 тисяч гривень вручили мені й авторам двох інших проєктів. Ще одинадцятьом мають компенсувати по 100 тисяч гривень.
«Ми працюємо заради наших захисників»
Виділені кошти жінка планує вкласти в розширення можливостей СТО. Каже, має плани й на найближчі пів року, і на п’ять.
– Я хочу, щоб була не одна така автомайстерня з широким спектром послуг, щоб їх було кілька в місті, можливо, в районах, – зазначає полтавка. – Але в період повномасштабної війни знайти й зберегти спеціалістів, які будуть тут працювати, складно. Бувало таке, що людина їде на роботу, її зупиняють представники ТЦК і забирають. І ти залишаєшся без фахівця. А клієнти записані. Доводиться шукати допомогу. Дякую знайомим, які знаються на авто, що приїжджають, підтримують, поки мені вдасться знову налагодити роботу. Адже не всі клієнти можуть чекати. Різні бувають ситуації. Наприклад, волонтер приганяє машину на станцію перед тим, як передати нашим захисникам, або військовослужбовець приїжджає до родини на кілька днів або годин… У таких випадках кожна хвилина – на вагу золота. І я щиро вдячна моїм спеціалістам, що вони готові, відклавши свої справи, іноді навіть уночі, працювати з технікою таких клієнтів, причому нерідко на добровільних засадах, що вони розуміють: ми всі працюємо заради перемоги й заради наших захисників.
Спеціалісти автомайстерні за роботою
Сама Алла Чипенко поки що не готова стати автомайстринею. Хоча надалі й не виключає такої можливості. На сьогодні перед собою дружина героя ставить інші завдання:
– Коли я почала займатися розширенням бізнесу, зрозуміла, що треба більше знань, більше обізнаності в певних питаннях, – зауважує підприємиця. – Є те, що мені потрібно передивитися, прочитати, вникнути більше. У деяких питаннях я можу звернутися по допомогу до своїх спеціалістів. Дякую, що вони завжди зі мною на зв’язку, підтримують. Дехто з тих, із ким довелося спілкуватися, не вірить, що жінка може керувати СТО. Але коли це мрія – мрія коханого чоловіка, яка тебе надихає, – можливо все!
Світлана АНАТОЛЕНКО
