31-річний плавець із Полтави Євгеній Богодайко – 6-разовий чемпіон та 10-разовий призер літніх Паралімпійських ігор. У 2022 році він, щоб підтримати українських військових, продав свою золоту медаль із Паралімпіади у Токіо-2020 на благодійному аукціоні та передав виручені кошти на потреби ЗСУ. Нині спортсмен в інтерв’ю «Полтавській думці» розповів про те, як почав займатися плаванням, як війна вплинула на його життя та як він ставиться до допуску росіян і білорусів під власними прапорами до змагань найвищого рівня.
Євгеній Богодайко згадує, що з дитинства його цікавило все, що було пов’язано зі спортом:
– Це були абсолютно різні напрями, я не міг сидіти на місці. Найбільше моє захоплення – це все ж таки автоспорт. Потім були футбол і карате. А плавання з’явилося вже в останню чергу.
У плавання Євгенія Богодайка привела випадковість. Його перший тренер побачив хлопця на фотографії, навіть знайшов, де працюють його батьки, і попросив їх привести сина на тренування.
– Я не хотів на плавання, – зізнається наш співрозмовник. – Але все ж таки батьки зі мною домовилися, вони дуже мене вмовляли. І так я прийшов на перше тренування з плавання. Це було кохання з першого погляду! Потім я сказав, що більше ніяким спортом, окрім плавання, займатися не буду.
Тоді полтавцю було 11 років. Зараз Євгеній Богодайко – багаторазовий паралімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту та людина, яка встановила кілька світових рекордів.
– У нас із тренером не було такої розмови, чому він обрав саме мене. Але тренери, мабуть, бачать у дітях майбутніх чемпіонів чи великих спортсменів.
– Виступаю абсолютно на всіх дистанціях, я такий універсальний спортсмен, – посміхається полтавець. – Плаваю всіма способами, які тільки є, які тільки є дистанції – то всі мої.
Але все ж він додає, що має улюблену дистанцію – це 200 метрів комплексним плаванням, де зібрані всі чотири стилі плавання.
– Я неодноразово був чемпіоном Паралімпійських ігор саме на цій дистанції, хоч вона й найважча. Батерфляй – також улюблений спосіб плавання, він дуже гарний.
Серед здобутків полтавця кілька світових рекордів. Перші два він встановив на своїх перших Паралімпійських іграх у Лондоні у 2012 році.
– Я там поставив світовий рекорд на 200 метрів комплексним плаванням і на 100 метрів брасом. Потім я ці ж свої рекорди перебив у 2016 році. І один тримався до 2021 року, а інший узагалі до 2024-го.
За словами Євгенія Богодайка, щоб бути у формі, він має 10 тренувань на тиждень, двічі на день – зранку і ввечері. Наразі вони проходять на базі «Акварени» в Полтаві.
– Ми тренуємося постійно, тому що плавання – це циклічний вид спорту. Щоб плавати, потрібно плавати – є такий вираз. Ми не зупиняємося ніколи, просто бувають різні за об’ємом навантаження.
Періодично Національний паралімпійський комітет України влаштовує навчально-тренувальні збори – коли з’їжджаються близько 50 плавців зі всієї країни. Наш співрозмовник пояснює: щоб мати можливість потрапити на збори, треба показати достойний результат і пройти відбір.
Такі командні тренування проходять у різних куточках України – в Миколаєві, Кам’янському Дніпропетровської області, Броварах Київської області, до 2014 року – й у Криму (в Євпаторії функціонувала база паралімпійської й олімпійської підготовки). А після того, як на початку 2023 року відкрилась «Акварена», і в Полтаві.
Євгеній Богодайко пояснює, що тренування плавців проходить не лише в воді:
– Ми ходимо в тренажерні зали, бігаємо. Кожен робить усе в силу своїх фізичних можливостей. Тренер під кожного спортсмена розраховує план підготовки, програму. Наприклад, я маю за тренувальний день пропливти 12 кілометрів програми. Під кожен цикл тренування буде різний інтенсив і різні навантаження.
Спортсмен додає, що раніше міг не бувати вдома по 9-10 місяців і у перервах між тренуваннями приїжджати додому лише на 2-3 дні, щоб побачитися зі своїми рідними, перепакувати речі та їхати далі.
– У кар’єрі професійного спортсмена ти завжди йдеш на якісь жертви. Буває таке, що моя сім’я може мене не бачити місяцями. Я б так сказав, що ми жили життя в інших містах. Це зараз нам пощастило, що є такий комплекс у Полтаві («Акварена» – ред.), і тепер після всіх років я нарешті тренуюся вдома.
За словами нашого співрозмовника, він би хотів, щоб кожна людина відчула такі емоції, які він відчуває під час Паралімпійських ігор:
– Не можу навіть передати словами, що ти відчуваєш, коли перебуваєш там як спортсмен, за тобою спостерігають тисячі людей. Це нереальна атмосфера! Взагалі Паралімпійські чи Олімпійські ігри – це така вершина, мрія кожного спортсмена – потрапити на такі змагання.
Та все ж плавець визнає, що ігри проходять у тяжкому психоемоційному та фізичному навантаженні:
– Ти концентруєшся на своїй роботі, щоб не зробити ніякої помилки. Звісно, запам’ятовуються перемоги! Після змагань, якщо все вийшло, видихаєш і говориш сам собі: «Слава Богу, я це зміг!»
Розповідаючи про свою кар’єру, Євгеній Богодайко зазначає, що у спорті йому найбільше подобається дисципліна та розвиток, які він дає, також подобається змагатися з іншими.
– Але бувають такі моменти, коли вже дуже втомлюєшся й хочеться все закинути. Не буду говорити, що кожен спортсмен, але, думаю, більшість через це проходить. Але на те ми і спортсмени, щоб усе це витримувати та йти далі, до свого результату.
Проблем додає й повномасштабна війна, адже впливає на тренування та можливості швидко дістатися до міст, де відбуваються змагання.
– Моє життя змінилося, мабуть, як і в усіх. Кожен день ми в такому емоційному стані перебуваємо… Я б сказав, не дуже спокійному. І на тренування війна впливає дуже, тому що це перешкоди кожен день. Це постійні повітряні тривоги, пошкоджені спортивні об’єкти в усій Україні.
Полтавець каже, що коли лунає повітряна тривога, спортсмени повинні перервати тренування й обов’язково йти в укриття:
– Тоді тренування відпрацьовується не так, як потрібно. Тому що, наприклад, на середині завдання ми маємо швидко вийти з води і спуститися в укриття. А не повинно так бути під час підготовки.
На власному досвіді полтавець знає, що багато спортсменів з інших країн підтримують Україну:
– Вони реально розуміють, що в нас відбувається, в яких ми опинилися умовах, як тренуємося, як потім добираємося на змагання. Я конкретно зі своїми суперниками в дуже класних взаєминах, і (коли почалася велика війна – ред.) мені написав кожен, запитав: «Що потрібно, чим допомогти, що ми можемо зробити?»
Плавець пригадує, що деякі спортсмени пропонували Євгенію приїхати до них у країну разом із родиною, обіцяли житло й допомогу.
Говорячи про труднощі, з якими стикаються спортсмени з України під час війни, Євгеній Богодайко висловив обурення тим, що Міжнародний паралімпійський комітет допустив російських і білоруських спортсменів під власними прапорами до участі в зимових іграх 2026 року.
– Це дуже нечесно! Українці виборюють життя кожен день, наші воїни борються, щоб Україна існувала. Усі живуть у стані жахливої війни, це горе, біль. І якщо взяти спортсменів, конкретно мене, в нас постійні повітряні тривоги, в усій Україні нападники нищать наше спортивне майно. А вони (росіяни та білоруси – ред.) тренуються в спокої, і потім їх допускають.
На думку плавця, передусім це нечесно щодо спортивної боротьби.
– Як для мене це неприйнятно взагалі, так і для всієї паралімпійської родини! Якщо почитати ЗМІ, ми бачимо, скільки країн уже доєдналися до бойкоту відкриття Паралімпійських ігор на знак солідарності з Україною, на знак непідтримки того, що зробив Міжнародний паралімпійський комітет.
Полтавець вважає, що навіть коли росіяни виступають на змаганнях під нейтральним прапором, це теж недопустимо.
– Ми не на все можемо вплинути. Але повірте мені, наш Паралімпійський комітет, Міністерство молоді та спорту України роблять усе для того, щоб цих «нейтралів» не було (на змаганнях – ред.). Конкретно ми, спортсмени, відсторонюємося від них, для нас узагалі не існує цих спортсменів (росіян – ред.).
У плаванні на змаганнях полтавцю доводиться стикатися з росіянами та білорусами.
– Але ми сильніші за них. І будемо сильніші, сто відсотків, завжди! – впевнений він.
Водночас Євгеній Богодайко негативно ставиться до дискваліфікації з Олімпійських ігор-2026 українського скелетоніста Владислава Гераскевича, який обрав для змагань шолом із фотографіями загиблих через війну спортсменів з України.
– Я ставлюсь негативно до того, що його дискваліфікували, тому що українці просто хотіли пам’ятати про загиблих спортсменів. Але мені не дуже подобається, що говорять тільки про Владислава Гераскевича. Тому що наша фристайлістка Катерина Коцар також отримала заборону на шолом. У неї на шоломі було гасло «Be brave like Ukrainians» – «Будь сміливим, як українці». МОК офіційно повідомив спортсменку, що напис вважається пропагандою.
Згадав полтавець і про українського шорттрекіста Олега Гандея, якому заборонили виступати в шоломі з цитатою Ліни Костенко – «Там, де є героїзм, там немає остаточної поразки».
– І попри пояснювальні слова нашого спортсмена, чомусь Міжнародний олімпійський комітет визнав напис недопустимим. На Олімпійських іграх українці просто хотіли підтримати і висловити співчуття (родинам і друзям загиблих – ред.) і нагадати, що в нас, на жаль, триває війна, а МОК це забороняє.
На запитання, які цілі плавець має на найближчі роки, Євгеній Богодайко відповідає, що він невпинно готується до змагань найвищого рівня:
– У цьому році буде Чемпіонат Європи та етапи Кубку світу, в яких я буду брати участь обов’язково. Також у мене є плани на Паралімпійські ігри 2028 року.
У 2025 році Євгеній Богодайко відкрив у Полтаві власний клуб із плавання під назвою Naos, що з давньогрецької мови перекладається як «храм».
– Що стосується мого клубу плавання, в мене виходить дуже класно поєднувати професійну кар’єру спортсмена і кар’єру тренера, яку я розпочав. Я треную, вчу плавати діток, готую їх до змагань. Так що такі плани (на найближчі роки – ред.).
