«Полтавська думка» взяла інтерв’ю в Оксани та Евеліни Гегечкорі – дружини та доньки полеглого пілота, Героя України Олега Гегечкорі. Зараз вони живуть у Кременчуці після того, як виїхали з Херсона.
Оксана та Евеліна Гегечкорі
У родині льотчика три покоління військових – його батько, сам Олег та син Едуард. Також служить у війську невістка, дружина Едуарда – Олександра.
Під час підготовки цього матеріалу ми попросили в Оксани Гегечкорі фото її родини, але вона пояснила, що такої змоги немає – багато світлин залишилися на комп’ютері в Херсоні. Тож жінка надала нам те, що мала у Кременчуці.
У квартирі родини Гегечкорі
Олег Гегечкорі мріяв літати з самого дитинства
«Чоловік завжди хотів літати, йому це дуже подобалося. Але він не хотів іти до армії, хотів бути цивільним пілотом», – каже дружина льотчика Оксана.
Олег Гегечкорі – родом із Криму, народився в селищі Гвардійське Сімферопольського району. Його батько все життя присвятив військовій авіації – служив прапорщиком. Він літав на бомбардувальниках, був стрільцем-радистом.
У 9-10 класах Олег відвідував «Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту» в Сімферополі, де разом з інструктором почав літати на військовому навчально-тренувальному літаку L-29. Пізніше юнак вже сам сідав за штурвал. Під час строкової служби також мав польоти на літаках. Потім подавав документи до Кіровоградського авіаційного інституту, але коли туди не потрапив, наступного року вступив до Кременчуцького льотного училища (зараз – льотний коледж).
Кременчуківка Оксана Наринська познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком у 1993 році на переговорному пункті. Олег Гегечкорі тоді навчався в Кременчуцькому льотному училищі та ходив на пункт дзвонити додому. А Оксана приходила туди, щоб зателефонувати двоюрідній сестрі в місто Сновськ Чернігівської області.
«Коли в 1995 році Олег закінчив навчання на пілота, кілька років, як розпався Радянський Союз, і роботи не було. Він два роки працював на Кременчуцькому нафтопереробному заводі в ремонтній бригаді й паралельно їздив у Росію – намагався там знайти роботу. Але через те, що в нього не було громадянства, не вийшло. Але ми й не жалкуємо, що не вийшло», – розповідає пані Оксана.
У 1997 році Олег Гегечкорі вирішив піти до армії, адже тоді в Україні ще не було роботи в цивільній авіації.
«Спочатку ми рік були в селі Раухівка Одеської області. Потім той гарнізон розформували. Узагалі в Україні такі маленькі гарнізони, які далеко від міст стояли, порозформовували. Ми потрапили до Херсона й залишилися жити там. Олег служив на аеродромі в уже легендарній зараз Чорнобаївці у складі 11-ї окремої бригади армійської авіації», – каже дружина пілота.
Олег Гегечкорі за штурвалом вертольота
Оксана пригадує, що її чоловік був дуже комунікабельним, компанійським, енергійним, завжди допомагав людям, нікому не відмовляв.
«Також був імпульсивний, емоційний, грузинська кров все ж таки грала, – посміхається жінка. – У нього батько – грузин, а мати – росіянка».
Донька Евеліна каже, що батько всі дати, щоб не забувати, записував у блокнот. І навіть дружині нагадував, коли річниця їхнього весілля чи інші свята.
«Він знав дати народження всіх друзів, кумів, завжди їх вітав, нікого не пропускав. Він з собою завжди возив блокнот, весь забитий адресами та телефонами, починаючи ще зі служби в армії», – зазначила Оксана Гегечкорі.
Під час служби в ЗСУ з початку 2000-х років Олег Гегечкорі брав участь у миротворчих місіях в Ліберії, Сьєрра-Леоне – вивозив поранених, доставляв гуманітарні вантажі, а також проходив службу в пошуковій бригаді.
«Коли повернувся з Африки, під час перевірки на барокамері втратив свідомість (у ній створюється такий тиск, наче людина підіймається на висоту 3-5 тисяч метрів). Ми підозрюємо, що після Африки була різка зміна клімату. Треба було спочатку відпочити у відпустці, а тоді йти на медкомісію. Його списали з льотної посади, й він працював начальником штабу. Але через 7 років, у 2007 році, відновився, щоб знову літати», – згадує Оксана Гегечкорі.
«Він був “міцний горішок”, завжди займався спортом, бігав, мене брав займатися на тренажерах, – додає його 14-річна донька. – Тримав себе в формі й був дуже сильним».
Олег Гегечкорі під час служби
Під час служби Олег Гегечкорі мав бойові вильоти та завдання з евакуації людей, а до повномасштабної війни виконував роль інструктора – навчав курсантів літати на вертольотах.
«Наші (пілоти – ред.) постійно десь літали територією України, завдань дуже багато було, особливо в останні роки – з 2014 року. Наприклад, він перевозив і кидав десантників на морі в Одесі», – розповідає Оксана Гегечкорі.
Під час місій на Донеччині (зокрема в Дебальцевому, Іловайську) Олег Гегечкорі евакуював багато людей – як живих, так і вивозив тіла загиблих. Часто забирав стількох, що вертоліт був перевантаженим.
«Він завжди був таким, що не кидав своїх. Якось у нього було завдання на непідвладній Україні території. Він забрав більше людей, ніж можливо було. І як тільки вони злетіли, одразу на їхнє місце прилетіла касетна бомба. І якби вони злетіли на секунду пізніше – все, був би кінець… Дуже багато таких історій», – ділиться історією Евеліна.
Оксана Гегечкорі каже, що кілька разів чоловік фактично прощався з життям на небезпечних місіях.
«Батько мав великий досвід (за штурвалом вертольота понад 20 років – ред.), він виконував багато важких завдань, – розповідає дочка пілота. – Командири бували різні, інколи вони направляли на смерть наших воїнів. У батька було таке, й не раз».
Олег Гегечкорі загинув, боронячи Київщину
На початку повномасштабного вторгнення Олег Гегечкорі захищав аеродром «Гостомель», боронив Київщину та Чернігівщину. По кілька разів на день виконував вильоти та знищував ворожу техніку.
«Він уже 13 лютого був у столиці, вони готувалися до оборони Києва. Коли кажуть, що не готувалися (до повномасштабної війни – ред.), я не можу у це повірити, – наголошує дружина пілота. – Бо я знаю на особистому прикладі, мій чоловік 13 (лютого – ред.) полетів останнім бортом на Київщину».
8 березня 2022 року 50-річний Олег Гегечкорі загинув у небі над Київщиною. Військові РФ збили вертоліт, яким він керував.
«Три наші вертольоти одночасно збили. Два екіпажі загинули, а два льотчики з одного екіпажу залишилися живі, не знаю, яким дивом. Місяць були в полоні», – каже дружина полеглого льотчика.
Два з трьох збитих українських екіпажів впали на окуповану територію, де двох пілотів, які вижили, російські військові взяли в полон. Відео з полоненими пілотами опублікували російські пабліки.
Про те, що її чоловік загинув, Оксана Гегечкорі дізналася від свого сина Едуарда:
«8 березня син телефонував в обід, нас привітав і нічого не сказав, хоча уже знав (про смерть батька – ред.). Він чекав точної інформації. Коли вже звільняли Київську область, у селі Бервиця Броварського району, де їх збили, знайшли тіло мого чоловіка та борттехніка. 3 квітня командир зателефонував синові та сказав: “Давай на упізнання“. Майже місяць ми нічого не знали. 8 березня він загинув, а 8 квітня син ховав батька у Кременчуці».
На той час Оксана з дочкою Евеліною були в окупованому Херсоні. Не поїхали, коли росіяни 1 березня 2022 року зайшли в місто, бо мати Оксани не ходила, потребувала догляду, не було змоги її вивезти.
Оскільки Оксана та Евеліна були дружиною та дочкою військового пілота, у Херсоні їх розшукували. Але врятувало те, що вони переїхали з квартири, у якій мешкали довгі роки, в іншу. На стару квартиру періодично навідувалися росіяни.
«Коли Херсон звільнили, я зустріла сусіда з тої квартири, де ми більш як 10 років не жили, але були прописані. Він розповідав, що за нами приходили», – слова Оксани Гегечкорі.
Загалом за Олегом Гегечкорі та іншими пілотами, з якими він служив, почали полювати з 2014-2015 років.
«За його голову була призначена нагорода у так званих “ДНР“ та “ЛНР“. Під час АТО він туди часто літав», – каже Евеліна.
«Я питала у чоловіка: “Скільки нагорода за тебе?“. Але він завжди відповідав, що не знає. Не хотів говорити», – згадує Оксана.
«Він усе знав, але багато чого не казав, – додає дочка загиблого військового. – Я до повномасштабної війни взагалі не знала про Донецьк та Луганськ, що він учасник АТО».
«Дочка була маленькою у 2014 році, їй тоді було 5 років. І їй було важко, постійно чекала батька. Для неї він був просто у відрядженнях, – пояснює пані Оксана. – У неї був друг такого віку, як вона. Він сказав Евеліні: “Твій тато воює“. У неї така істерика була! Ми її ледве заспокоїли. Тому ми їй не казали. І тільки у 2022 році, коли сиділи в окупації, я їй показала статтю у газеті, де він давав інтерв’ю».
Син Олега також став пілотом
Коли син Олега Гегечкорі, Едуард, був маленьким, батько брав його на День частини на екскурсію, вони дивилися техніку, катав на вертольоті.
Юнак пішов стопами батька та діда – вступив до Харківського національного університету Повітряних сил і став пілотом вертольота. Батько намагався відмовити сина від цієї професії, але той був непохитним.
«Зараз дуже Олега не вистачає всім нам, особливо синові. Коли він вступив до університету, мені рідко дзвонив, більше батькові. Щодо професії треба було питання ставити, зі мною коротко: “Як справи? Усе нормально“. А з батьком є про що поговорити.
А коли чоловіка поставили командиром ескадрильї, він повинен був літати на різних типах вертольотів, то тоді вже Олег телефонував синові, щоб запитати щось щодо вертольота Мі-2, про нові напрацювання», – розповідає Оксана Гегечкорі.
Під час навчання в університеті Едуард познайомився з майбутньою дружиною – Олександрою, яка там навчалася на бортінженера вертольота.
Едуард Гегечкорі закінчив навчання з золотою медаллю якраз перед повномасштабним вторгненням. І зараз 25-річний чоловік у званні «капітан» служить разом зі своєю дружиною. Їх спочатку розподілили окремо, в різні частини: Олександру – в Житомирську область, Едуарда – у Львівську. А коли закохані побралися, молодята могли подати запит, щоб служити в одній частині.
Коли подружжя перевели на нове місце служби, одразу вони жили в казармах.
«Едік в одній казармі жив, Сашка – в іншій, для інженерів. Потім їм хоч гуртожиток дали, там маленькі окремі квартирки, але все своє – кухня, ванна», – розповідає Оксана Гегечкорі.
Увічнення пам’яті
Підполковник Олег Гегечкорі посмертно отримав орден «За мужність» II ступеня та звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка», а також військове звання «полковник».
У Кременчуці вулицю 1905 року перейменували на честь полеглого пілота – тепер вона має назву Полковника Гегечкорі. Коли вулицю у Кременчуці назвали на честь Олега Гегечкорі, його дружина та дочка були в окупації в Херсоні та майже не мали зв’язку. Процесом перейменування вулиці займалися директор Кременчуцького льотного коледжу Руслан Яковлєв та кременчуцький депутат Денис Терещенко.
У Кременчуцькому льотному коледжі, де навчався військовий, встановили меморіальну дошку в пам’ять про нього.
Родина Гегечкорі на відкритті меморіальної дошки
Видання «АрміяInform» писало, що мрією Олега Гегечкорі було відвідати могилу батька у Криму. Його син Едуард вірить у звільнення півострова, щоб здійснити останню волю тата.
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі.
