Щодня о 9:00 у Полтавській області лунатиме оголошення про початок хвилини мовчання – ритуалу, яким українці вшановують пам’ять військових та цивільних, загиблих від російського вторгнення.
Використання систем оповіщення (через які повідомляють про повітряні тривоги та в деяких містах – про їх відбої) для оголошення загальнонаціональної хвилини мовчання у всіх областях України уряд погодив у травні цьогоріч.
У липні відповідне розпорядження підписав і очільник Полтавської ОВА Віталій Дяківнич. Згідно з ним, у регіоні щодня о 9:00 оголошуватимуть хвилину мовчання, щоб ушанувати пам’ять тих, чиє життя забрали окупанти. Також щороку, в четверту суботу листопада о 16:00, жителів області попереджатимуть про початок акції «Запали свічку», присвяченої вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Робитимуть це через гучномовці й електронні інформаційні табло.
Зміни до положень про місцеві автоматизовані системи централізованого сповіщення рекомендували внести й райвійськадміністраціям (у регіоні їх чотири: Полтавська, Лубенська, Кременчуцька й Миргородська) та органам місцевого самоврядування.
Оксана Семко – координаторка громадської організації «Вшануй», яка популяризує хвилину мовчання та культуру пам’яті в Україні вже майже півтора року. За її словами, організація двічі на тиждень проводить акції-нагадування про хвилину мовчання в Полтаві, й хоча наразі в місті немає централізованого сповіщення про неї о 9:00, майже всюди в центрі міста можна почути про початок хвилини пам’яті завдяки окремим організаціям та бізнесам.
«Хвилина мовчання – це важливий спільний ритуал, коли всі українці об’єднуються в одній простій дії – зупинитися на хвилину. Для когось – це про згадування того, кого вони втратили, для когось – про вдячність тим, хто віддав найцінніше, а для когось – про питання: “А що я можу зробити сьогодні, щоб допомогти?” чи, навіть, про щоденний донат», – говорить Оксана.
Жінка також наголосила на тому, що в Україні вже є міста, в яких акції-нагадування припинили, адже люди пам’ятають про цей щоденний ритуал і без них. Наприклад, Львів.
«У нас є чудовий приклад Львова, де зараз майже в кожному куточку міста можна почути автоматичне сповіщення про хвилину мовчання, де люди й автівки завжди зупиняються. Це місто, де акції-нагадування припинилися ще минулого року, бо це просто перестало бути необхідним. Також є близький до нас приклад Миргорода, де зараз теж звучить хвилина мовчання і все місто зупиняється», – розповідає Оксана.
Майже 11-річний син Надії Потоцької – керівниці комунікацій віцепрем’єр-міністерки з гуманітарної політики-міністерки культури України Тетяни Бережної та Мінкульту – Матвій не пропускає хвилину мовчання. Як і його мама й тато. Традицію вшанування пам’яті полеглих від російського вторгнення українців у родині плекають і прищеплюють змалечку.
Як розповіла Надія «Полтавській думці», для їхньої сім’ї ця хвилина – час, коли вона, її чоловік і син зупиняються, думаючи про дорогих їм людей, про тих, кого вони знають, кого втратили, хто загинув через росіян.
«Я особисто думаю про тих, кого вкрали в України, про тих чудових людей – про Джуса, Рому Ратушного – тих, кого ми не матимемо тільки через те, що Росія напала. Це час рефлексії та вшанування пам’яті, а також думок про людей, які не з нами», – пояснює жінка.
Надія розповіла, що не пропускати хвилину мовчання їхній родині допомагає телефон – спочатку будильник за кілька хвилин до 9:00 почав ставити її чоловік, трохи пізніше – й сама жінка.
«О 9:00 чи за кілька хвилин до цього телефон завжди нагадує, що буде ця хвилина, і, відповідно, треба приготуватися», – додає вона.
Син подружжя Матвій не лише зупиняється на хвилину мовчання, а й спонукає до цього всіх дорослих, які в цей момент поруч із ним. Надія говорить, що навіть був випадок, коли вона в цей час ще спала, а син прокинувся, прийшов до неї й розбудив її зі словами: «Вже дев’ята ранку, прокидайся, потрібно вставати (на хвилину мовчання – ред.)».
«Із нашим сином я розмовляла, зі свого боку пояснюючи, що це взагалі за хвилина. Розповідала про людей, які загинули. Мій син ще маленький, але він розуміє й усвідомлює. Ми ходили з ним на фільм “Да Вінчі” (документальна стрічка про життя та бойовий шлях військового Дмитра Коцюбайла, який обороняв Україну від початку війни – з 2014-го, долучившися до війська у майже 19 років; Дмитро загинув 7 березня 2023 року, обороняючи Бахмут – ред.). Я пояснювала, хто такий Да Вінчі (позивний Коцюбайла – ред.), чому ми говоримо про втрати інших людей. Все, що відбувається, я йому пояснюю й кажу, що це хвилина, коли ми пам’ятаємо людей, які не з нами», – розповідає жінка.
Чоловік же показував сину, як вмикати будильник, а також, як правильно тримати руку на серці.
«Ці невеличкі розмови та вправи призвели до того, що дитина вже контролює нас – десь робочий дзвінок, десь ми спимо, а він дивиться, і якщо бачить, що вже майже дев’ята година – ходить і всіх піднімає, нагадує, що потрібно стояти під час хвилини мовчання».
Надія говорить: сама хвилина мовчання як дійство навряд чи може вплинути на світогляд людини, адже вона – наслідок більшої рефлексії й усвідомлення, коли ти розумієш, для чого ти це робиш. Інакше це відбуватиметься, як до початку війни – формально.
«Якщо це просто хвилина мовчання – можу згадати, як нас, ще маленьких дітей, наприклад, на 9 травня, років 30 ще тому ставили на хвилину мовчання. Ми стоїмо, але це було раз на рік і більше як звичка, історія. Я не впевнена, що так “для галочки” діти могли це відрефлексувати. Тут потрібна значно ширша робота – вона й ці розмови впливатимуть».
Вона також переконана: якщо в оточенні дитини є дорослі, які активно про це говорять і дотримуються цього ритуалу вшанування пам’яті, це на неї неодмінно вплине.
«Я говорю сину: навіть якщо ми встаємо одні – ми повинні це робити. Ми це робимо не для того, щоб бути частиною гурту, а для того, щоб подякувати людям, які загинули, щоб ми могли тут зараз стояти. На “дитячій мові” я пояснюю: ми з тобою зараз гуляємо, ми зараз у парку, пішли в “МакДональдз”, і ти класно проводиш час. Але для того, щоб я з тобою зараз класно проводила час і ти міг тут відпочивати, є військові, які лежать на холодній землі, їм страшно, по них стріляють, вони не бачать своїх діточок. І це ті люди, які допомагають нам, вони нас захищають. Хтось із них загинув і нам потрібно їм подякувати. І якщо всі в кімнаті не встають – то ми точно встанемо, будемо першими, і, можливо, зробимо так, що за якийсь час усі в цій кімнаті встануть», – додає жінка.
«Дуже часто ми – єдині україномовні в кімнаті, закладі, класі чи гуртку. Часто доводиться робити щось наперекір загальним діям. І Матвій запитує: “Але якщо всі роблять так, а ми інакше, то це ми неправильно?”. І я пояснюю і пояснюю, що “всі так роблять” – не орієнтир у житті. Зупинитись, подумати й оцінити – ось важливо. І що “один в полі воїн” – шлях непростий і болючий, але дуже сенсовий», – писала Надія в одному зі своїх дописів раніше.
На думку Надії, люди мають так часто «зіштовхуватися» з оголошенням хвилини мовчання, щоб у них не було іншого варіанту – лише долучитися до неї: вона має звучати в кав’ярнях, магазинах, школах, садочках, університетах. Тоді це дійсно може стати ритуалом вшануванням пам’яті в усій країні.
Другий необхідний для цього крок – адвокація. Як пояснює жінка, йдеться про велику комунікаційну кампанію від держави, в якій людям знову нагадуватимуть про важливість подвигу захисників і захисниць для всіх нас і про те, наскільки важливо дякувати тим, хто живий, і пам’ятати про тих, хто загинув.
Чимало українців підтримують хвилину мовчання по-своєму. Наприклад, у кав’ярнях, книгарнях чи магазинах, як-от «Кавун» у Полтаві, Central City Café у Хмельницькому, «Сенс» у Києві чи мережа супермаркетів «Сільпо», о 9:00 всі працівники призупиняють свою роботу. Деякі заклади, наприклад, кафе «Шоколадна жабка» у Кривому Розі одразу зазначають – двері закладу відкривають лише після хвилини мовчання, тобто працюють вони з 9:01.
Через гучномовці оголошують хвилину пам’яті на деяких станціях у київського і дніпровського метро, на Хрещатику та Майдані Незалежності, у вагонах «Укрзалізниці».
Головна редакторка видання hromadske Дарина Феденко розповідає, що в садочку її 4-річної доньки Ганни дітей змалечку привчають до культури пам’яті – щодня перед сніданком малечі оголошують про хвилину мовчання, всі разом співають гімн.
«Нам пощастило, бо не у всіх школах і садочках так роблять. Або роблять це без пояснення, для формальності. З розмов із батьками я знаю, що вони б хотіли, щоб із дітьми говорили про загиблих, пояснювали, навіщо всіх закликають зупинитися, розказували історії воїнів», – говорить Дарина. Наразі hromadske, ймовірно, перше українське видання, яке щоранку нагадує про хвилину мовчання о 9:00, блокуючи доступ до контенту на сайті.
«hromadske просить вас зупинятися на хвилину о 9:00 щодня. У цей час на нашому сайті ви побачите оголошення про загальнонаціональну хвилину мовчання. Ви не зможете переглядати новини, читати тексти. Рівно хвилину можливість користуватися контентом від нашої команди буде заблокована. Ми робимо це, аби привернути вашу увагу, і просимо вас подумки віддати шану загиблим захисникам і захисницям, цивільним дітям, жінкам, чоловікам і всім тим, кого вбила росія», – пишуть на сайті.
Посадовці органів місцевого самоврядування публічно закликають жителів своїх міст, громад і регіонів долучатися до вшанування пам’яті загиблих, використовуючи соцмережі.
Наприклад, в офіційному телеграм-каналі очільника Полтавської ОВА Віталія Дяківнича щоранку о 9:00 нагадують про хвилину мовчання, розповідаючи історії військових, які загинули, обороняючи Україну, а в соцмережах Полтавської міської ради й виконувачки обов’язків міського голови Полтави Катерини Ямщикової закликають зупинитися та згадати всіх, чиї життя забрали росіяни.
Чимало міст і селищ щоранку вже оголошують хвилину мовчання через гучномовці. Щодня о 9:00 закликають віддати шану загиблим у Миргороді, Львові, Луцьку, Володимирі. Незабаром до них приєднаються й інші міста.
Якщо ви маєте власну справу й хочете, але не розумієте, як запровадити хвилину мовчання у своєму закладі, – платформа «Дія. Освіта» та громадська організація «Вшануй» створили спеціальний гайд для бізнесу, в якому описали всі необхідні для цього кроки. Прочитати його можна за посиланням або на офіційному сайті «Дії».
Якщо ви та дівчина, про яку йдеться у цьому дописі в тредсі: «Дівчина, яка сьогодні зупинила всі машини за собою для хвилини мовчання у Рівному, коли виросту, я хочу бути Вами!!!!! Дякую!!!!», – знайте, що принаймні дві людини вам уже вдячні.
Але якщо ви «не розумієте», для чого хвилина мовчання в Україні, прочитайте ці коментарі, оприлюднені Тетяною Трощинською та Наталією Обловатою у фейсбуці та тредсі:
«Якщо на 5-й рік повномасштабної війни (і на 13-й рік війни) у вас немає жодної людини, яку б вам хотілося згадати під час хвилини мовчання, чому ви досі тут? На планеті є купа різних місць, які можна обрати для життя, і там немає хвилини мовчання за загиблими у війні проти України».
«Я конкретно стою за своїх колег: Віталія і Сергія. За чоловіка своєї сусідки. За “Лекса” – побратима мого чоловіка, який, поранений, три дні помирав на позиції на лиманському напрямку, бо його не могли витягнути. За 17-річних Тиграна й Микиту з Бердянська. За Мацієвського Сашу. За людей, які залишилися під руїнами в Маріуполі, яких розстріляли в Бучі, Мотижині, Херсоні, хто помер у підвалі у Ягідному… За всіх українців, які полягли, захищаючи мене і тебе».
І задумайтеся ще раз. А якщо ви читаєте цей текст о 8:59 – відкладіть його і згадайте тих, чиї життя забрали росіяни. І розкажіть їхні історії іншим.
На головному фото Оксана Семко. Світлина з особистого архіву жінки
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
