На півдні Полтавської області, на правому березі Ворскли, лежить маленьке село – Правобережна Сокілка. 200 років тому село налічувало понад дві тисячі жителів, зараз – ледь набереться з пів сотні. Про те, як живе село, – далі в матеріалі.
На в’їзді в село Правобережна Сокілка Полтавського району можна подумати, що цей населений пункт покинутий: людей не видно, напіврозвалені хати, великий амбарний замок на дверях клубу. Деякі вулиці заросли кущами й молодими деревами, звузивши проїжджу частину. Про те, що тут живуть люди, нагадують гавкіт собак, стовпи електропередач і світильник навпроти клубу, що працює від сонячної батареї.

Село «оживає», коли близько 9:00 до сільського клубу приїжджає «Укрпошта». На вулицях з’являються пенсіонери, що поволі тупають до брендованої поштової жовто-білої машини. Більш «людно» стає, коли біля машини «Укрпошти» з’являється й пересувний магазин, що приїжджає з Кобеляків двічі на тиждень.

Екскурсію селом «Полтавській думці» проводить жителька Правобережної Сокілки Ірина Бутенко. Жінка родом із Чернігівщини. Під час роботи на швейній фабриці у Дніпрі вона познайомилася з майбутнім чоловіком, уродженцем Сокілки. Тож переїхала жити на південь Полтавщини, в Сокілку. Тут живе з чоловіком із 1997 року. Родина доньки проживає в Кобеляках.

Ірина розповіла, що в Сокілці живе до 50 душ. Переважно це пенсіонери.
«Коли я починала працювати в Сокілці у 1998 році на пошті, самих лише пенсіонерів у нас було 120 людей», – поділилася жінка.
Відповідно до історичних документів, на 1800 рік Сокілка була досить великим населеним пунктом, у якому проживали понад 2500 людей. В основному вони працювали на селітряному заводі. У селі проводились 4 ярмарки на рік. У 1803 році Правобережна Сокілка стала волосним центром (волость – адміністративно-територіальна одиниця 19 – початку 20 століття). До складу волості входили Сокілка Лівобережна, Дашківка, Мартинівка, Ханделеївка, Лучки, Перегонівка.
У публікації кобеляцького видання «Ехо» за 2011 рік йдеться, що у Правобережній Сокілці прописано трохи більше як 100 осіб. А проживало ще менше.
Якщо школи та магазина вже давно немає, то фельдшерсько-акушерський пункт ще частково працює. Сюди з села Лучки двічі на тиждень, на кілька годин, приходить медпрацівниця.

У 2001 році в Сокілці закрилася школа. Найближча школа та дитсадок – у селі Шенгури, за кілька кілометрів від Правобережної Сокілки.

Щодо роботи в селі – вибір дуже обмежений.
«Тут не те що роботи – немає кому працювати. Є один чоловік, який фермерує, але до нього приїжджають працівники з Шенгурів», – пояснила Ірина.
Ірина Бутенко разом із чоловіком працюють на власній землі, так заробляючи на життя. Праця в полі дається важко – ростуть ціни на паливно-мастильні матеріали, міндобрива тощо. Крім того, чоловік Ірини має цукровий діабет першого типу, що відображається на його працездатності.

У 2013 році в Сокілку провели централізоване газопостачання. Ірина говорить, що в нинішніх умовах відключень електроенергії, газ дуже виручає:
«Хоч у хаті тепло, і їсти можна приготувати. У нас вдома система опалення, що працює без помпи (тобто без електроенергії – ред.)».
Поки Ірина Бутенко розповідала про своє село, пошта «на колесах» поїхала, а невдовзі – і пересувний магазин. Вулиці знову стали малолюдними, до наступного приїзду «цивілізації».



